Проблема домашнього насильства, корінням якого є гендерна нерівність, є доволі гострою глобальною проблемою, яка, хоча і має відмінності у локальних контекстах, тим не менш будується на укорінених соціальних стереотипах, які є розповсюдженими у всьому світі та побудовані на нерівностях у становищі жінок та чоловіків, що склалися історично.
З початком пандемії COVID-19 проблема набула ще більш масштабного вираження. В нашій країні, як і в багатьох країнах світу, спостерігалося збільшення звернень з приводу домашнього насильства. Це пов’язано з тим, що членам сім’ї доводилося тривалий час знаходитись в замкненому просторі в стресових умовах карантину.
До початку повномасштабного вторгнення від домашнього насильства в Україні страждало орієнтовно 1,8 мільйона жінок.
Водночас домашнє насильство в умовах війни в України не зникло, не стало менш важливим, а пов’язані з цим проблеми залишилися такі ж, які були і в мирний час. Проблема, яку ми часто звикли замовчувати, «не виносити брудної білизни з хати», насправді має колосально величезні масштаби.
В суспільстві побутує уявлення, що насильство найбільше поширене в сім’ях та партнерствах, які опинилися в складних життєвих обставинах, або в сім’ях із так званих маргіналізованих груп населення. Насправді ж родина, у якій відбувається насильство, може здаватися, на перший погляд, досить благополучною: бути матеріально забезпеченою, складатися із освічених людей, які користуються повагою колег і оточення, знаходитися у центрі уваги тощо. Втім, закриті двері можуть ховати важкі взаємини владарювання й підкорення, наслідки яких (фізичні й душевні) ретельно ховають від сторонніх очей.
Особливість домашнього насильства полягає в тому, що воно відбувається у колі близьких одне одному людей (родичів, членів сім’ї), які пов’язані між собою тісними зв’язками: шлюбними, інтимними, кровними, емоційними, спільним побутом тощо. Як правило, домашня тиранія відбувається поза сторонніми очима, тому і свідків проявів насильства або немає взагалі, або ними є члени родини.
Якщо фізичне та сексуальне насильство, як правило, залишають «сліди» у вигляді фізичних ушкоджень та травм, розірваного одягу тощо, то психологічне та економічне насильство – найбільш приховані форми та складні для ідентифікації.
Наприклад, майже третина (28%) населення України вважають, що фізичне насильство чоловіка проти жінки можна виправдати. Серед виправдань, які призводять до нормалізації, зокрема, перебування жінки під впливом алкоголю або наркотиків, відсутність фізичного спротиву, провокуюча поведінка з боку жінки тощо.
Домашнє насильство підтримується та нормалізується під впливом соціальних норм «говорити про насильство – соромно», «він чоловік і він сильніший – це нормально», «розлучення – це соромно, буду краще терпіти» і «що скажуть люди» спонукає жінку залишається в ситуації насильства.
Крім того, дуже часто самі постраждалі особи не розуміють, що над ними чиниться насильство, наприклад, коли їм постійно погрожують, забороняють навчатися та працювати, контролюють кожен крок, ображають та принижують, тим паче, якщо чують від оточення, що думка чоловіка щодо рішень, від яких залежить спільне життя, є більш вагомою.
Поведінка, що призводить до випадків домашнього насильства проти жінок, має місце через типовість, прийнятність та очікування в референтних групах, що вона буде дотримана у відповідних випадках або за необхідності. Тобто така поведінка диктується та підтримується завдяки встановленим сприятливим соціальним нормам.
Більшість з них є гендерними нормами — переконаннями щодо типової та прийнятної поведінки для жінок і чоловіків. Саме ці норми визначають те, як чоловіки та жінки бачать себе в соціальних та інтимних стосунках, розуміють свою сексуальність і чим керуються при розподілі ролей, обов’язків і ресурсів. Насильство часто, хоч і не завжди, є наслідком домінуючих переконань, що побутують у суспільстві щодо поняття маскулінності.
Трансформаційний підхід із викорінення шкідливих і встановлення нових норм щодо гендерних ролей, розуміння маскулінності та сексуальності, а також розподілу обов’язків і ресурсів між чоловіками та жінками може мати велике значення для запобігання та протидії домашньому насильству в громадах. А розвіювання хибних уявлень, щодо того, що означає бути «справжнім чоловіком» чи «справжньою жінкою», може стати важливим першим кроком на шляху до змін.
З грудня 2017 року в Україні діє Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству». В країні створюються громадські організації, відкриваються шелтери, притулки, денні центри допомоги постраждалим від домашнього насильства, все більше фахівців долучаюся до роботи з цією проблемою. Багато проектів, які зараз реалізуються в країні і в Запорізькій громаді, зокрема, направлені на запобігання та протидію домашньому насильству. Один із таких проектів хочемо презентувати на сторінках нашої газети.
Студія театрального мистецтва «PERFORMANCE» в рамках проекту «Мистецтво проти насильства» презентує прем’єру соціально-психологічної вистави «Щоденник» (засноване на реальних історіях).
Проект «Мистецтво проти насильства» розроблений фахівцями з різних галузей психології і мистецтва та направлений на протидію і зміну соціальних норм щодо домашнього насильства в суспільстві. Психологічну частину проекту представляють Наталія Христенко та Світлана Назірова – практикуючи фахівчині Комунального закладу «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Затишна домівка» Запорізької міської ради, а креативну частину взяв на себе режисер студії театрального мистецтва «Performance» Геннадій Широченко. В рамках проекту було проведено тренінги на тему «Змін соціальних норм щодо домашнього насильства» для молоді і акторів та підготовлено театральну виставу під назвою «Щоденник», яка буде показана на сцені «Респект-простору подій».
Акторами будуть професійні актори різного віку від 6 до 70 років. На сцені перед глядачем з’являється психологиня, яка піднімає важливу тему змін соціальних норм і запросить нас переглянути історії за різними формами домашнього насильства – психологічне, фізичне, економічне та сексуальне.
«Щоденник» для героїв нашої п’єси – єдиний засіб розповісти свою історію. Перед нами оживають історії, в яких опинилися звичайні люди, в різні часи, в декількох поколіннях. Історія Ірини, її матері і бабусі та історія Дмитра, його батька та дідуся. Різні часи, різне виховання та різни форми насильства, яке проявляється по відношенню до близьких один одному людей! Чи є вихід, що стало причиною та які норми потрібно змінювати в суспільстві для того щоб домашнього насильства за статистикою стало в рази менше – про все це і йдеться у виставі «Щоденник».
Режисер та драматург вистави – Геннадій Широченко, Психологиня – Катерина Слатвінська, Ірина – Олександра Перепьолкіна, Дмитро – Даніл Беркоз, Іван Дмитрович (батько Дмитра) – Геннадій Широченко, Віра Павлівна (мати Дмитра) – Олександра Неборак, Дмитро, 10 років – Нестор Мартинюк, Марія (мати Ірини) – Катерина Кондрикова, Наталі (мати Марії) – Єлизовета Педак, Віктор (батько Марії) – Костянтин Кузьмин, Марія у 6 років – Ніка Мітєва, вітчим Марії – Юлій Гаврилов, дідусь Дмитра – Заслужений артист України Віктор Гончаров, Іван Дмитрович у 15 років – Ілля Хвильовий.
Вистава іде 1 годину 20 хвилин. Вже цієї суботи, 18 березня о 15.00, «Респект-простір подій». Адреса: пр. Соборний, 159, зупинка транспорту «Вулиця Миру». Телефон для довідок: 095 840 25 88.
Проект підготовлено в межах співпраці з UNFRA та ГО «Інноваційні соціальні рішення» за підтримки уряду Великої Британії.
