З 1 березня влада у Мелітополі змінилася на проросійську. Кожного дня жителі продовжують адаптуватися чи протистояти новим пропагандистським правилам. Про свій досвід та ставлення до життя в окупації розказав юний студент Андрій*.
За словами хлопця, у перший день вторгнення рашистів він відчував емоції байдужості щодо свого майбутнього існування, однак зараз переживає деяке напруження. Буденні заняття та робота все ще доступні для жителів Мелітополя, інколи вони дозволяють собі поїздки на море, а окупанти поводяться доволі чемно.
«Станом на сьогодні місто відновлюється, потроху відкриваються магазини, можливо повільно, але і цей результат – непоганий», – каже хлопець про ситуацію в Мелітополі.
Після того, як вороги обірвали український зв’язок, Андрій, як й інші жителі міста, був вимушений купити російські сім-картки, бо це «єдина можливість вийти на зв’язок».
Питання евакуації виявилося найскладнішим для родини юнака: «Почнемо з того, що тут це (ред.: план евакуації) ніде не афішувалось, а бажаючих було настільки багато, що за тиждень уже всі місця були зайняті. Та й батьки бояться, що я можу потрапити під обстріл і постраждати. Ніхто з моєї родини не поїде разом зі мною – будинок, господарство вони не залишать».
На просторах інтернету ще з березня ширилася інформація про транспорт, що надсилався до Мелітополя саме для вивезення людей. Наразі, за словами мера Івана Федорова, з міста виїхало вже понад 50% населення. Віднедавна в містян є можливість виїхати приватним транспортом.
*Андрій – вигадане ім’я героя матеріалу задля збереження прав анонімності.
Автор: Єлизавета Менчикова
