Андрій Бартиш
Неможливо заборонити культуру будь-якого народу, тому що вона є джерелом суспільної свідомості як попередніх, так і майбутніх поколінь. Ставати на шлях заборони та заперечення культури – це шлях в нікуди. Єдиний правильний шлях – розкрити історичне коріння цієї культури, відкинути брехню та переписування історії з її спотворенням. Це дозволить не лише уникнути помилок у майбутньому, а й досягти гармонії між народами.

Російська агресія проти України багато що змінила в світі. Торкнулись ці зміни й культурної сфери — значна частина мешканців вільного світу вирішила відмовитись від будь-яких контактів з російською культурою. Проте все ж є чимало тих, хто потайки або ж навіть відкрито відстоює своє право на споживання російського культурного продукту. Аргументи, які при цьому висловлюються, можуть бути зведені до тези, що культура, мовляв, не винна в тому, що трапилось. Твори Достоєвського не перестають бути великим надбанням світової цивілізації через те, що група навіжених росіян вирішила розпочати війну. Отож частина мешканців навіть тих країн, які підтримують Україну, все ще зачарованими очима дивиться на картини російських митців, слухає їхню музику та читає художню літературу.

При цьому люди зовсім не хочуть розуміти, що після того, про що писав Достоєвський, було розстріляно за наказом Леніна родину царя Миколи Романова з дітьми та покоївками, було організовано голодомор для мільйонів українців та сталінські табори. А тепер триває війна в європейській державі, де гинуть тисячі молодих людей, але при цьому російські інтелігенти звинувачують у всьому європейців і українців, погрожуючи їм ядерною війною. Коли хтось хоче говорити про велику російську культуру, нехай сам собі відповість хоча б на кілька запитань: що спільного в культурі між Калінінградом та Якутськом чи Грозним? Як відрізняється рівень життя в Московській області та Улан-Уде, що в Бурятії? Чому в Лондоні 60 мечетей, а в Москві з такою ж кількістю мусульман лише три? Таких питань дуже багато, як і брехні, що породила сама система російського імперіалізму.

Політика та культура

Вже чимало переконливих аргументів було висловлено тими, хто послідовно обстоює необхідність заборони російської культури. Я також хочу висловити кілька думок з цього приводу, поглянувши на дане питання з когнітивної перспективи.

В дебатах навколо російської культури (і не тільки) як мантру інколи повторюють тезу про те, що «культура поза політикою». Серед іншого, за цими словами криється думка, що можна споживати російський культурний продукт і це ніяким чином не заважатиме тобі засуджувати агресивну політику РФ. Насправді, ми влаштовані трохи по-іншому.

Існують в нашому мисленні механізми, які можуть змінити на краще ставлення до Росії тих, хто все ще захоплюється її музикою, театром чи літературою. Основна частина людського мислення відбувається на рівні автоматичних процесів, які ще інколи називають інтуїцією. Остання ж працює за своїми специфічними законами. Її робота ґрунтується на принципі асоціативного зв’язку, суть якого в тому, що предмети, ідеї, почуття пов’язуються в нашій психіці в такий спосіб, що поява одного тягне за собою появу іншого.

Ось тому ми дуже часто стикаємося з людьми, які через свої переконання продовжують підтримувати ідею російського світу, будуючи свої докази на історичних та культурних вигадках, штучно створених Російською імперією для свого іміджу. Деякі люди не хочуть прийняти той факт, що російський світ приніс світові кров та руйнування, а сама основа російського світу була створена істориками для імперії.

Якщо дивитись в корінь

Якщо дивитись в корінь проблеми, то треба визнати два безперечні факти. Перше – серед українців, на жаль, все ще багато людей духовно та культурно не розвинених. Саме для них безпосереднє споживання будь-якого російського культурного продукту небезпечне тим, що вірус про те, що російська культура велика, а все інше в порівнянні з нею неповноцінне, заразить їх і завадить їм адекватно оцінювати все, що відбувається сьогодні. Але навіть духовно розвинені особистості з широким культурним кругозором сьогодні нерідко говорять про те, що російський культурний контент тимчасово викликає у них відторгнення.

І друге. Розмови про велику російську культуру – у своєму роді міф через те, що російська культура як поняття не є концентрованим культурним виразом суто російського етносу. Російська культура – це бренд, під яким у різні часи працювали (і зараз працюють) творці, що населяли велику Російську імперію. Пушкін за своїм прадідом був ефіопом, Карамзін і Чаадаєв – татарами, Пастернак, Утьосов, Раневська, Агутін, Доліна (тут взагалі дуже довгий список) – євреї. Навіть якщо не говорити про етнічну приналежність, то доводиться констатувати, що в тому ж таки Радянському Союзі до Москви в пошуках слави з’їжджалися таланти з усіх республік, у тому числі й з України. Власне, Україна завжди була багата на дарування, і стверджувати, що вона
якимось чином у культурному плані ущербна, вторинна – значить сильно і навмисно спотворювати правду. Що й казати про українську державність.

Міф про те, що Україна як держава ніколи не існувала, було створено вже в сучасній Росії ідеологами Путіна та активно розносилося через культурні центри РФ та релігійні організації. Більшу частину цієї брудної роботи виконали священики УПЦ Московського Патріархату, який очолює Кирило (Гундяєв). Ця церква активно пропагувала російський великодержавний шовінізм, до якого сьогодні густо домішали неосталінізм та інші так звані духовні скрепи.

Отже питання не в тому, що відмовлятись від російського культурного продукту треба тому, що він поганий. Ні. Там є багато хороших творів, як є вони, зрештою, в культурах інших народів. Просто сучасна Росія не вартує того позитивного ставлення, яке викликає її культура. Здається, Росія давно це усвідомлювала і використовувала свою культуру для формування власного позитивного іміджу, за яким було зручно ховати те зло, яке наповнювало її існування.

Колишній директор Ермітажу був абсолютно правим, коли казав, що «вважає російські культурні події за кордоном «культурними спецопераціями», та, що Росія веде «культурний наступ на Захід». Це справді був наступ на мізки мешканців інших країн, спроба нав’язати їм позитивні асоціації з собою, щоб приховати в такий спосіб неприємну правду про власне існування. Як ми пригадуємо, цей спосіб непогано працював.

Майбутнє для російської культури

Мине час. Народи, які населяють РФ, стануть на цивілізований, демократичний шлях розвитку і тоді можна буде повернутись до російської культури та дозволити їй формувати нове ставлення до тих народів, які мешкатимуть на території колишньої імперії. Поки цього не відбулося, вона має перебувати на карантині, а Росію треба оцінювати за її діями, а не тими почуттями, які викликає її культурний продукт.