Коли мова заходить про інвалідність, навіть розумні й освічені люди часто вживають слова і словосполучення, які зачіпають тих, про кого говорять. Соціальний проєкт «Без обмежень» створив словник безбар’єрних термінів. Отже, давайте розберемося, як правильно говорити, щоб нікого не образити.
Людина з інвалідністю
Правильно: людина з інвалідністю, людина з фізичними/психічними/інтелектуальними порушеннями; людина з порушеннями рухової функції.
Неправильно: «інвалід», «людина з обмеженими можливостями», «людина з особливими потребами», «каліка», «неповноцінний», «страждає на інвалідність».
Чому не можна говорити «людина з обмеженими можливостями» або «з особливими потребами»? Тому що можливості обмежені у кожного – у когось фінансами, у когось фізичними даними (ми не зданті підняти 500 кг ваги або пробігти 300 км без перерви, погодьтеся). Особливі потреби теж є у кожного. Наприклад, хтось більш ефективно працює з ранку, а у когось продуктивність прокидається пізно ввечері. У когось особливо чутливі очі в сонячну погоду і він чи вона не можуть обійтися без сонцезахисних окулярів. А пандус чи ліфти – це давно вже не особливість, а базова інфраструктурна потреба для всіх людей, адже ними користуються не тільки люди з інвалідністю, а й батьки з дитячими візочками, люди з валізами, велосипедами тощо.
Люди старшого віку
Правильно: люди літнього/третього віку, літні люди.
Неправильно: «люди у віці», «старі», «бабусі та дідусі», «люди пенсійного віку»/»пенсіонери», «люди поважного віку».
Згідно з класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров’я, літнім вважається вік 60-75 років, а старечим – 75-90 років. Тих, хто досягли 90 років і більше, прийнято називати довгожителями.
«Бабуся», «дідусь» коректно вживати лише тоді, коли треба вказати на родинні зв’язки. Слово «пенсіонери» також бажано використовувати, залежно від контексту. Адже цей термін в першу чергу характеризує людей, що отримують пенсію безвідносно до віку. Бо пенсія також може бути призначена, наприклад, дитині або іншій особі по втраті годувальника.
Людина з порушеннями зору
Правильно: людина з порушеннями зору, людина з повною/частковою втратою зору, незрячий/незряча (допустимий варіант).
Неправильно: «сліпий», «підсліпуватий», «людина з вадами зору».
Слово «сліпий» ви можете бачити і в медіа, і в українських законах, але воно некоректне, тому що таврує людину за ознакою однієї дисфункції. Крім того, воно несе в собі деяку метафоричність. Ми говоримо «сліпа любов» або «сліпі люди», коли маємо на увазі, що хтось не помічає очевидних речей. Але не через порушення зору, а через небажання чи обставини.
Людина, яка спілкується за допомогою альтернативних засобів комунікації
Правильно: людина, яка спілкується за допомогою альтернативних засобів комунікації, наприклад, жестовою мовою, спеціальними картинками тощо; людина, яка не говорить (не розмовляє).
Неправильно: «німий».
Якщо людина користується жестовою мовою чи іншими альтернативними засобами комунікації, краще не називати її «німою», адже вона може донести свої думки, нехай і не голосом.
Людина з порушеннями слуху
Правильно: людина з повною/частковою втратою слуху.
Неправильно: «глухий», «глухонімий».
Люди з повною втратою слуху (до прикладу, внаслідок травми, через стан здоров’я або вікових змін) зберігають здатність мовлення. Навіть ті діти, які народжуються з порушенням слуху, можуть навчитися говорити, але їхня вимова відрізнятиметься від вимови тих, хто має слух. Тому говорити «глухонімі» некоректно.
Людина, яка має порушення рухових функцій
Неправильно: Прикутий до крісла/ліжка.
У слові «прикутий» є пасивний та песимистичний відтінок. Але, наприклад, людина, що користується кріслом колісним самостійно, здатна сама вирішувати, куди їй прямувати. Тож, якщо нам все ж таки потрібно акцентувати на тому, що людина має порушення рухових функцій, то так і говоримо.
Колісне крісло
Неправильно: «інвалідний візок», «візок», «візочок», «інвалідне крісло».
Візок люди використовують у супермаркеті, коли купують товари та продукти. Форму «інвалідне крісло» краще не вживати у мовленні, тому що вона, як і «інвалід», також зводить людину до однієї ознаки – інвалідності. Тому коректно говорити «крісло колісне».
Варто мати на увазі також і те, що людина, яка пересувається колісним кріслом, «іде», а не «їде».
