Андрій Бартиш
Восьмі, а точніше, довічні вибори президента Російської Федерації відбудуться з 15 по 17 березня 2024 року. Фактично немає жодного кандидата, який би зміг виграти ці вибори у Путіна, а отже, інавгурація переобраного диктатора має відбутися 7 травня 2024 року.
Цього разу кремлівський владика продовжує свій термін правління на шість років, тобто до 7 травня 2030 року. Чим він планує займатись цей час, вже було озвучено у його посланні до Федеральних зборів РФ, але якщо передати сказане ним кількома словами, це казкова локшина на вуха. У РФ до казок від свого вождя звикли і особливо їм не вірять, а ось страх сказати правду про те, що відбувається, дуже сильний.
Статус зареєстрованого та допущеного до виборів кандидата наразі мають чотири особи, але всі вони не є рейтинговими і не становлять жодної загрози Кремлю. З впевненістю можна стверджувати, що повторного голосування не буде.
За прогнозами аналітиків, Путін збереже пост, адже, згідно з соціологічними опитуваннями, він має широку підтримку населення, а вибори в РФ значною мірою контролюються правлячими колами. Тому нелояльні до чинної влади потенційні кандидати традиційно відтісняються до недопуску до виборів або перебувають у вигнанні.
Передвиборча кампанія проходить на тлі вторгнення РФ в Україну, тому опозиція оголосила про проведення в день виборів акції «Протестний полудень», але й силовики проведуть подібні заходи. Шансів створити майдан чи навіть його боязку подобу немає!
Раби чи виборці?
«Російське суспільство іноді називають суспільством рабів – вони покірно слухають все, що їм нав’язує їхній рабовласник Путін, – каже міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. – Але навіть раби бунтують. Тому вважаю, що називати росіян рабами недоречно». Забираючи в росіян заслужене право називатись рабами, Кулеба не зовсім правий. Він не враховує однієї пікантної обставини.
Справа в тому, що техніка рабовласництва вдосконалилась. Криваві повстання Євна, Сальвія, Спартака, Пуент-Купе та Гаїтянська революція змусили понервувати рабовласників. Виникла потреба застрахуватися від подібних інцидентів. Тому були винайдені та впроваджені методи, які дозволяють тримати рабські маси в абсолютному послуху. Вони прості та стовідсотково ефективні.
Помилка рабовласників минулого полягала в тому, що раби не мали власності. Головорізам Євна та Спартака втрачати не було чого. В наші дні іпотека та кредитні авто повністю вирішили цю проблему. Грошовий затишок скував рабам руки краще за будь-які ланцюги. Раби увійшли до смаку рабства, полюбили його й притихли. Гордовитий Рим не втрачав нагоди нагадати своєму живому майну про те, що воно раби. Це також було помилкою.
«Росія знайшла чудові синоніми мерзенному слову «раби», – написав у своєму телеграм-каналі опозиціонер Олександр Невзоров. – Тепер раби називаються словами «народ» та «виборці». Це вже не так прикро, а в поєднанні з квартирою та турецьким пляжем позбавляє раба будьякої потреби та можливості бунтувати. При цьому він залишається рабом у повному розумінні цього слова і може бути використаний на розсуд рабовласника».
А чого хоче Кремль?
В ході переговорів Зеленського та Ердогана турецький очільник озвучив основи мирної угоди між Україною та РФ. Нам вони не сподобались. За даними дипломатичного корпусу, у пропозиції Ердогана містились такі норми.
1. Виключити із переговорних груп усіх учасників стамбульських угод 2022 року.
2. Скласти нові списки з 7 осіб від кожної країни для ведення переговорів, особи з переговорних груп не повинні бути в списках санкцій ЄС, США, ООН.
3. Вивести українські війська з ЛДНР (конституційні кордони республік).
4. Оголосити великоднє перемир’я та умови його продовження.
5. Прийняти попередні теми переговорів: а) визнання Криму російським; б) проведення референдуму під міжнародним контролем у ЛДНР; в) утворення демілітаризованої зони шириною 50 км між лінією бойового зіткнення; г) обмін полонених «всіх на всіх»; д) відмова від вступу України до НАТО та 12-місячний період вступу до ЄС (позаблоковий статус України в Конституції).
Старт переговорів пропонувався на 25 березня.
Що залишилося за кадром?
Про те, що за формулою Ердогана, потрібно було в обмін на кордони ЛДНР здати Херсон і Запоріжжя, чомусь не сказали. Як вважає кремлівська верхівка, інакше РФ, зганьбившись перед усім світом і громадянами Росії, буде ще й винна перед людьми, території яких вона завоювала. Тими, хто там живе та отримав паспорти РФ. Більше того, кремлівська пропаганда стверджує, що інакше вони будуть повішені «нацистами».
Що тут можна відповісти? Тільки найдурніший ідіот піде на переговори після значних успіхів у вигляді прориву фронту противника. Переможці на переговори не ходять. Вони домагаються перемоги на полі бою та досягають своїх цілей.
Своєю чергою, росіяни залишаються на чітких засадах, що вони є господарями України. Наші «мирні ініціативи» розпочинаються після передачі Миколаєва, Одеси та Харкова під контроль Росії, кажуть вони. Ось і вся розмова із цими рашистами.
Навіщо і кому це треба
Умови переговорів, запропонованих Ердоганом Зеленському, складаються у таку картинку. Російська «партія поразки», бачачи, що «партія перемоги» і люди, що її підтримують, надмірно надихаються, вирішила охолодити наснагу, вкинувши інсайд про умови переговорів, які, на її думку, явно суперечать здоровому глузду і навіть Конституції РФ. Ось що пише Кремль: «Крім того, що дивно думати, що з Конституції буде просто видалити два регіони без наслідків, ще дивніше розмірковувати про те, що влада взагалі розглядатиме хоч якісь ініціативи зі Стамбула після того, як саме слово «Стамбул» стало нагадуванням про слабкість та незрілість російської дипломатії та розвідки, яку так легко змогли обдурити».
Навіть росіяни розуміють, що в РФ канали, які поширюють умови нового «Стамбула», спеціально запровадили поняття «партія миру» та «партія війни», тим самим розділивши суспільство та спробувавши звинуватити тих, хто підтримує Путіна та хоче перемоги Росії у війні з Україною будь-якою ціною.
Насправді партії, які займають протилежну позицію щодо війни є, лише правильно їх називати «партія поразки» (та сама «партія миру») та «партія перемоги». Іншої альтернативи Кремль не бачить.
Безперервна легітимність
В Конституції України ніяк не прописано продовження чи не продовження президентських повноважень у разі закінчення їхнього терміну дії. Проте є положення про те, що президент виконує свої обов’язки до вступу на посаду (інавгурації) новообраного президента. А також прописано підстави для дострокового припинення президентських повноважень. І те, й інше міститься у статті 108. Тому легітимність Зеленського конституційна.
Посилаючись на статтю 108, президент має право обґрунтувати продовження своїх повноважень до інавгурації нового законно обраного президента. Ця конституційна норма спирається на фундаментальний принцип демократії – безперервну легітимну наступність законно обраної президентської влади – безпосередньо від президента до президента чи через руки в.о. президента.
Наявність в.о. президента при «передачі легітимності», згідно з Конституцією, потрібна у разі дострокового припинення повноважень президента. А дострокове припинення, згідно зі статтею 108, можливе лише у чотирьох випадках: добровільної відставки, імпічменту, нездатності виконувати свої президентські обов’язки за станом здоров’я та смерті. Таким чином, трактуючи статтю 108 як обов’язкову «безперервність легітимності» президентської влади, Зеленський має повне право зберегти свої повноваження.
