за матеріалами українських ЗМІ
Однією з найрезонансніших подій наприкінці липня став несподіваний і, ймовірно, найбільший розгром найманців ПВК Вагнера в Малі, де місцеві туареги та озброєні антиурядові угруповання вбили десятки вагнерівців — за попередніми даними, понад 80 російських бойовиків.
Найбільш цікавий та обґрунтований репортаж про цю подію підготували журналісти NV.
Малі, турагенти, вагнерівці
Малі – це восьма за величиною країна в Африці, розташована в західній частині континенту в північній півкулі. Її населення сягає 22 млн осіб, з яких понад дві третини — це молодь віком до 25 років. Столиця Малі – місто Бамако, важливий річковий порт на річці Нігер. Країна є колишня колонія Франції.
Вже понад десятиліття, з початку 2012 року, між південною та північною частинами Малі триває війна. Боротьбу проти уряду Малі, який контролює південь країни, ведуть кілька повстанських груп. Вони стверджують, що намагаються здобути незалежність або більшу автономію для північної частини Малі, яку називають Азавад і в складі якої бачать до 60% території країни.
Ключовою організацією повстанців став Національний рух за визволення Азавада (MNLA) – військово-політична організація малийських туарегів, які вважають північ Малі своєю батьківщиною. Ще у 2012 році вони оголосили, що воюватимуть за незалежність цього регіону «доти, доки Бамако не визнає незалежність Азавада».
Туареги, які ведуть цю збройну боротьбу, це велика етнічна група, що походить від берберів, корінного етносу Північної Африки. Традиційно вони були кочовими скотарями. Туареги населяють величезні території африканського континенту в кількох країнах, що охоплюють Сахару, від південно-західної Лівії до південних районів Алжиру, Нігеру, Малі та Буркіна-Фасо, аж до північної частини Нігерії. Їхня традиційна соціальна структура є клановою і передбачає кастову ієрархію.
Сьогодні туареги є напівкочовим народом, який сповідує іслам і зумовив його поширення в Північній Африці та регіоні Сахель, що тягнеться від заходу до сходу Африки на південному кордоні пустелі Сахара.
Малійські туареги отримали бойовий досвід під час війни в Лівії в 2011 році, коли уряд Муаммара Каддафі залучав їх на службу як найманців. Після того, як владу Каддафі було повалено, озброєні туареги повернулися до Малі. У жовтні 2011 року було створено Національний рух за визволення Азаваду на півночі країни, а в січні 2012-го туареги розпочали свою збройну боротьбу за незалежність цього регіону.
Їм вдалося взяти під контроль північ Малі, а в перші місяці війни навіть тимчасово захопити кілька найбільших міст цього регіону. Після цього повстанці заявили, що досягли своєї мети і оголосили про «незалежність Азавада».
Однак згодом контроль над цими містами перехопили колишні союзники туарегів — група ісламістів Ansar Dine. Ісламісти виступали за введення суворих законів шаріату в захопленому регіоні Малі, тому туареги в результаті не порозумілися з радикальними ісламістськими угрупованнями. Так ісламісти стали новою загрозливою силою у цьому та сусідніх регіонах, включаючи БуркінаФасо та Нігер.
Тим часом, уряд Малі попросив іноземної військової допомоги, щоб відновити контроль над північними районами країни. У січні 2013 року військові Франції розпочали операції проти ісламістів, які захопили цей регіон. Згодом до них приєдналися сили кількох держав Африканського Союзу. Вже до лютого 2013-го міжнародна коаліція витіснила ісламістів із великих північних міст Малі.
У 2013—2015 роках продовжувалися спроби укласти перемир’я та домовленості між урядом Малі і повстанцямитуарегами. Найвагомішу з таких угод туареги підписали з урядом Малі у 2015 році в Алжирі, проте це не дало спокою регіону.
Антиурядовий рух на півночі не вщух, збройні напади продовжили вести радикальні ісламістські угруповання. При цьому саме на ісламістські групи, пов’язані з АльКаїдою та ІДІЛ, покладають відповідальність за жорстокі напади на громадянське населення, численні випадки вбивств та розправ, блокади поселень.
В останні роки в Малі розгорталася одна з найгірших гуманітарних криз у світі. Станом на 2024 рік понад 7 млн осіб залежать від гуманітарної допомоги, серед них близько 400 тисяч є внутрішньо переміщеними особами.
Хоча з 2013 року для стабілізації ситуації в Малі діяла місія ООН (MINUSMA), вона стала смертоносною в історії цієї організації. За десять років роботи було зафіксовано 175 випадків загибелі миротворців ООН внаслідок «зловмисних дій» у цьому регіоні, що перевищує цей показник у будьяких інших місіях ООН.
Спроби покласти край війні в Малі остаточно зірвалися після двох військових переворотів у 2020 та 2021 роках. Владу в країні захопила військова хунта, яка фактично вигнала з країни і миротворців ООН, і сили Франції (2023 року), натомість залучаючи на підтримку армії Малі російських найманців ЧВК Вагнера.
Формально з того часу саме вони стали союзниками нового уряду Малі у боротьбі з ісламістами. Так вагнерівці, в діяльності яких африканський континент ще за Євгена Пригожина став «опорним», нарощували свою присутність у цій країні, починаючи з 2021 року.
Влітку 2023-го, невдовзі після невдалого заколоту Пригожина в Росії, журнал The Economist в деталях описав, як побудовано імперію ПВК Вагнера в Африці. Тоді видання наголосило, що офіційних оцінок кількості вагнерівців в Африці немає, проте аналітики припускають, що загалом на континенті їх дислоковано кілька тисяч, найбільше — у Малі та ЦАР.
Після загибелі Пригожина влітку 2023 року та фактичного розформування ПВК Вагнера ті вагнерівці, які не уклали контракт з армією РФ, переважно вирушили саме до Африки, зокрема й до Малі, повідомляє Радіо Свобода. Влада РФ намагалася взяти під контроль ці сили, створивши із залишків ПВК Вагнера Африканський корпус.
Нинішня військова хунта в Малі на чолі з полковником Ассімі Гоїтою, влада якої покладається на сили вагнерівців та інші збройні структури, підтримує дружні стосунки з Росією.
Очолюваний туарегами альянс під назвою Координація рухів Азавада (CMA) після низки військових переворотів останніх років розпочав нову фазу боротьби з фактичною владою та армією Малі. Загалом туареги представляють низку розрізнених угруповань, які не мають єдиного лідера.
Що відомо про знищення вагнерівців
Ввечері 27 липня та в ніч на 28 липня у соцмережах почали з’являтися повідомлення про те, що десятки бойовиків колишньої ПВК Вагнера, а також представники армії Малі були вбиті повстанцями-туарегами. Ці повідомлення супроводжувалися фото- та відеозаписами, на яких видно техніку, що згоріла, тіла вбитих білих людей у військовій формі, а також ймовірних полонених.
Загинули щонайменше 82 найманці. Таких одночасних втрат, окрім війни в Україні, вагнерівці не мали ніде з лютого 2018 року, коли в Сирії російські бойовики потрапили під удар США.
ВВС також уточнює, що катастрофічний розгром російських найманців у Малі стався після того, як, починаючи з 20 липня, «російські провоєнні z-канали кілька днів поспіль прогнозували швидкий розгром ісламських сепаратистів-туарегів, які останні 12 років контролюють північну частину країни». Судячи з заяв малийської хунти, кілька днів цей наступ армії Малі разом із вагнерівцями просувався на кордоні Малі з Алжиром, поки по них не було завдано резонансного нищівного удару.
За даними ВВС, інших джерел і самих бойовиків відомо, що в цьому бою загинули кілька провідних постатей серед вагнерівців: бойовик Сергій Шевченко, якого вагнерівці називають «командиром 13-го штурмового загону» та наступу розгромленої в Малі групи «Пруд»; адміністратор телеграм-каналу Grey Zone Микита Федянін, відомий також як «Білий» (його смерть підтвердило джерело російського агентства ТАРС) — саме цей канал був найпопулярнішим із близьких до ПВК Вагнера.
ВВС додає, що у складі російської колони, яка фактично потрапила в засідку, міг перебувати один із найвідоміших командирів ПВК Вагнера Антон Єлізаров («Лотос»). Військовий експерт, колишній співробітник СБУ Іван Ступак в інтерв’ю Radio NV нагадав, що саме Єлізаров, який має звання героя Росії, взяв участь у захопленні міста Соледар. Ступак також висловив три гіпотетичні версії, які можуть пояснити такий розгром.
Перша – помста російського військового командування чи політичного керівництва вагнерівцям за той путч, який вони здійснили 2023 року, «щоб назавжди закрити питання з ПВК Вагнер».
Друга – американці допомогли туарегам, передавши певну інформацію, щоб влаштувати засідку.
Третя – «це може бути допомога з боку українських спеціальних служб, тому що, наприклад, спецпідрозділи ГУР вже було помічено плюс-мінус у тій локації, на тій частині континенту.
