Андрій Владов, за матеріалами закордонних ЗМІ
Зростання впливу різних політичних груп Кремля загрожує Росії розвалом через їхню боротьбу за владу. Путін добре розуміє, що втриматися на вершині кремлівсь- кої вежі він зможе, якщо стравить своїх союзників у кабінетній боротьбі між собою. Однак вплив Путіна через провал операції в Україні значно послабшав, що дає старт політичному переділу в Кремлі та початку боротьби за перерозподіл ресурсів. Подібний сценарій розвалу РФ вже спостерігався наприкінці 90-х і, мабуть, повто- риться найближчим часом.
Торік серйозно змінився елітний ландшафт у Росії. Деякі старожили втратили колишній великий вплив, поступившись місцем новим персонам. Наслідки щодо нещодавніх кадрових рішень Путіна позначаться на подіях цього року, мотивуючи логіку ключових гравців під час прийняття рішень.
Так, відставка Сергія Шойгу з посади голови Міноборони та переведення його на посаду секретаря Радбезу знаменує собою радикальне скорочення апаратних позицій його групи на федеральному рівні. З одного з найвпливовіших керівників країни Шойгу перетворився на чиновника на межі фіналу своєї кар’єри.
У цьому контексті дві головні інтриги 2025 року – чи піде Шойгу з Радбезу і чи збереже свою посаду губернатора Підмосков’я його ставленик Андрій Воробйов.
Посилення Дюміна
Призначення помічником президента, а згодом секретарем Держради – черговий високий зліт. Олексій Дюмін поступово замикає на себе комунікацію з керівниками регіонів, займається стратегічно важливим в умовах війни ВПК і формує власну групу впливу. На сьогоднішній день це один із найперспективніших політиків у РФ. Небезпека для нього в тому, що таке посилення здатне залучити небажаний опір конкурентів, які побоюються за своє майбутнє.
Оптимізація Міноборони
Новий міністр оборони Андрій Білоусов з огляду на його економічний бекграунд тепер займається вкрай трудомістким процесом трансформації традиційно інертного відомства. Головне завдання – забезпечити його ефективну діяльність при негативних наслідках періоду Шойгу та зростаючих оборонних витратах. Від того, наскільки успішно це буде зроблено, багато в чому залежить і подальший хід війни, а тут перспективи дуже сумні.
Елітний шар Кирієнко
Хоча перший заступник глави Адміністрації президента Сергій Кирієнко і зберіг за собою посаду за підсумками весняних перестановок, відсутність підвищення на посаді не завадила йому залишитися одним із найресурсніших державних діячів у країні. Крім цифрових медіа, на ньому нове і довготривале завдання – просування «ветеранів СВО» як нової формації управлінської еліти. Цей трек має особливу особисту значущість для Путіна, тому дозволяє Кирієнку розширювати повноваження, але для цього йому потрібно забрати частину повноважень у Олексія Громова.
Блок Олексія Громова
Громов – один із головних довгожителів влади. Куратор традиційних ЗМІ та телебачення з часів першого терміну Путіна на посаді президента Росії. Виклики Громову можна розділити на кілька ключових тенденцій.
Перша група викликів – деактуалізація телебачення як основного джерела отримання інформації. Вибори президента в США остаточно довели усьому світу, що соціальні медіа сьогодні мають визначальний вплив на погляди людей. Сукупна аудиторія найбільших традиційних ЗМІ давно поступається можливостям популярних блогерів. У Росії тенденція аналогічна: Telegram давно замістив ТБ як по оперативності, так і по охопленням інформацією. Таким чином, для більш ефективного впливу на молоду аудиторію, яка в перспективі наступних десяти років стане ядром політичних процесів, потрібні інші засоби доставки.
Друга група викликів – втома населення Росії від традиційної пропаганди. Про тренд свідчать численні дослідження. Громову як куратору телебачення необхідно знайти додаткові формати, які надихнуть нове життя у традиційні ЗМІ та ТБ. На тлі конкуренції з Сергієм Кирієнком, який курирує нові медіа, це завдання набуває особливого значення для «вежі Громова». Соловйов, Кисельов та інші фронтмени політичної журналістики давно не потрапляють до топів рейтингів. Пропаганді потрібні нові особи та технології впливу на суспільну свідомість.
Третя група викликів – пропаганда Росії за кордоном. Ні для кого не секрет, що Громов – головний куратор Russia Today, який має системні проблеми на міжнародному медіа-ринку. Телеканалу важко перебудуватися після блокувань на Заході. Актуальне впровадження партизанських проектів, які б просували російські наративи, не вказуючи при цьому на прямий зв’язок з Кремлем. Потрібна перебудова російської інформаційної інфраструктури в дружніх країнах: потрібні нові лідери думок та ЗМІ, що складаються з «місцевих». Вирішення подібних завдань принесе великі апаратні бенефіти та посилить конкурентні позиції Громова.
Виклики Дмитру Козаку
Один із найближчих соратників Путіна з часів пітерської адміністрації нині є куратором міжнародного напрямку в апараті президента. Ключові виклики Козаку лежать у площині геополітичних зрушень у близькому зарубіжжі.
На молдавському напрямі очевидна криза російської парадигми. Незважаючи на свою непопулярність та економічну турбулентність у країні, Санду утримала владу та продовжила курс на дистанціювання від Москви. Проросійські політики Додон і Шор із різних причин виявилися нездатними взяти владу. Шор змінює пріоритети і дрейфує у бік ширшого порядку денного, розуміючи свій обмежений потенціал у Молдові. Додон перетворюється на таку собі подобу Медведчука – молдавського політика, який продає московським вітальням свою лояльність, але з дуже обмеженим впливом «на землі».
На українському напрямі актуалізується політичний аспект. Неминучі переговори знову відкинуть процес у площину гібридного (переважно інформаційнополітичного протистояння). Росії потрібні нові модератори в післявоєнній Україні, нові інструменти впливу в умовах радикалізації антиросійських настроїв через масштабні бойові дії. Потрібна якісна гра на міжнародному рівні – розмиття підтримки Києва в Європі, на плечі якої Трамп планує перекласти допомогу Україні. Наразі відповідних інструментів у Кремля явно не вистачає.
На кавказькому напрямі Росія багато в чому виступає реакційною, а не проактивною силою. Схрестивши пальці, російські функціонери сподіваються на збереження Бідзини Іванішвілі при владі. Власних важелів підтримки, знову ж таки, небагато. Відкрита солідаризація не зіграє мрійникам на користь. У Вірменії продовжується тренд на мінімізацію впливу РФ. Пашинян рухається до виходу з ЄАЕС та ОДКБ. Зангезур буде передано Азербайджану, після чого Єреван публічно розпочне «нормалізацію» відносин із Анкарою та Баку. В Абхазії до влади можуть прийти маргінальні антиросійські елементи. Посилюється фактор Туреччини, яка за умов ослаблення Ірану має потенціал стати провідною регіональною державою.
У Центральній Азії зростають загрози транснаціонального тероризму та антиросійської ксенофобії. На руку націоналістам грають турки, які розвинули свою гуманітарну мережу, яка діє явно ефективніше за російську. Ідея пантюркізму накладається на тезу про «колоніальне радянське минуле»: у шкільних підручниках мільйонів громадян Казахстану насаджується ідея про дискредитацію, яку зазнавали казахи в епоху царської та радянської Росії. Сотні турецьких шкіл забезпечують безперебійний потік
молодих людей до університетів «блискучої Порти», де вони ісламізуються і після повернення налаштовані виключно на про-турецьку орієнтацію. Паралельно Анкара просуває ідею альтернативних ОДКБ військових альянсів та всіляко спонсорує інформаційні кампанії, спрямовані на дискредитацію ОДКБ та ЄАЕС.
