Огляд ЗМІ

Будь-яка архітектура нового порядку, чи то світового, чи то національного рівня, завжди повинна базуватися на економіці як несучій конструкції та ресурсній базі. Вона визначає, як цей порядок може бути реалізований. І якщо ресурсів не вистачає, то виникає загроза того, що він буде порушений, почнуть формуватися дисбаланси. Саме в такому ракурсі розмірковує про трампівські «плани миру для України» економіст Олег Устенко.

Інститути світового порядку після Другої світової війни базувалися на економічній потузі США, які тоді виробляли 52% світового ВВП. За минулі 80 років ситуація принципово змінилася: піднялася Азія, з’явилися нові центри сили – Індія, країни Перської затоки, зміцніла Латинська Америка. Безліч різних форм суб’єктності базується на своїх економічних ресурсах.

Головне, гарантії безпеки

Економіка України впала на 30% у перший рік війни, і за підсумками поточного року буде знаходитися на 20% нижче довоєнного рівня. Для відновлення необхідне
серйозне економічне зростання – мінімум 5% на рік протягом п’яти років. Чому серйозне економічне зростання потрібне? Тому що кордони відкриваються. Відкриваються не тільки для населення, вони відкриваються і для бізнесу, вони відкриваються і на вхід, і на вихід.

Це означає, що інвестори – як зовнішні, так і вітчизняні – зважуватимуть кожне рішення через призму питання: «А чи може початися війна?» Вітчизняний інвестор дістане з нижньої шухляди письмового столу папку з інвестиційними картами і вирішуватиме: інвестувати в Україні чи в сусідній Польщі, Румунії і далі на Захід.

Крім того, ситуація з демографією вимагає серйозних інвестицій у техніку, технологію для того, щоб збільшувати продуктивність, щоб замістити ту робочу силу, яка виїхала. Йдеться не про інвестиції в 100-200 мільйонів доларів, як зараз, а про мільярди.

Канали стимулювання

Устенко пояснює, чому традиційні інструменти стимулювання економіки не спрацюють. Монетарні канали закриті через високу інфляцію: «Бюджет на наступний рік прогнозує інфляцію в 10%. Цього року близько 10% інфляція. Куди ти далі стимулюватимеш економіку через монетарні канали?»

Бюджетне стимулювання також вкрай обмежене. Експорт не може стати драйвером зростання, оскільки 70% українського експорту – це метали та продукція сільського господарства, тобто сировинний експорт, який не може забезпечити серйозний ривок на світовому ринку.

«Виходить, що фактично на що можна розраховувати – це інвестиції», – резюмує економіст. Але будь-який інвестор зважує ризики, і навіть при прописаних гарантіях безпеки розуміє, що ризики в Україні вищі, ніж в інших регіонах світу. А значить, необхідна прибутковість повинна бути вищою. Плюс військове страхування – специфічний і дорогий вид страхування, який інвестор повинен враховувати у своїх витратах.

Критичні цифри бюджету

Найшокуючіше сьогодні це цифри майбутніх витрат. Обговорюється кількість нашої армії на рівні 800 тисяч. Це приблизно такі самі витрати на армію, які у нас є зараз. І це означає, за теперішніми розкладами приблизно 60 мільярдів доларів на рік. А це 30% нашого поточного ВВП. Якщо наш ВВП зростатиме по 5% на рік, доведемо його до розміру чверті трильйона, до 250 мільярдів, але все одно це просто гігантська сума.

Якщо ж середній рівень перерозподілу ВВП через бюджет становить, наприклад, 40%, а 30% йде на оборону, то на все інше залишається 10% ВВП – близько 20-25 мільярдів доларів. Зараз на все, що не стосується сектору безпеки та оборони, витрачається 45 мільярдів. Тоді виникає питання: а що відбудеться далі? Бо це означає, що вдвічі повинні скоротитися наші соціальні витрати.

Ветерани та медичні програми

Окремим рядком слід виділити витрати на ветеранів. «Моя оцінка полягає в тому, що як мінімум на подібного роду медичні програми для тих, хто повернувся з війни, становитиме порядку 5% нашого ВВП. Ми говоримо про суму близько 10 мільярдів доларів», – каже Устенко.

Це не просто медичне обслуговування, а й створення безбар’єрного середовища, без якого ветерани просто не зможуть жити. «Ми зобов’язані як держава їх підтримувати. І це просто константа, яку просто не можна змінити», – підкреслює економіст.

З решти 20-25 мільярдів на соціальний сектор 10 мільярдів йдуть на ветеранів. На весь інший соціальний сектор залишається 10-15 мільярдів доларів. Плюс виплати за загиблих воїнів ЗСУ по 15 мільйонів гривень – «з урахуванням кількості загиблих, йдеться про десятки мільярдів доларів».

Боргове навантаження

Окрема проблема державний борг. Кредитні ресурси і без того величезні. 100% ВВП наш кредитний ресурс – це колосальне боргове навантаження на державний бюджет. І це споживатиме як мінімум 2% нашого ВВП щорічно тільки на обслуговування цього кредитного ресурсу.

Устенко складає обов’язкові витрати: 30% ВВП на армію, 5% на ветеранів, 2% на обслуговування боргу – разом 37% ВВП. «А у тебе 40% твого ВВП перерозподіляється через державний бюджет. На все інше, на всілякі хотілки політичного характеру, на запити, які формує суспільство, на все про все залишається 3% ВВП».

«3% ВВП на поточний момент – це близько 6 мільярдів доларів. Навіть пенсійний фонд не зможе перекривати свій дефіцит», – констатує Устенко

Питання репатріацій та компенсацій

Одне з найболючіших питань – хто заплатить за відновлення. Верифіковані втрати за методологією Світового банку становлять 450 мільярдів доларів. Президент
Зеленський оперує цифрою 750 мільярдів доларів – це
оціночний показник, що враховує території, куди неможливо дістатися. З непрямими збитками йдеться про
трильйон доларів.

«Що означає 750 мільярдів доларів прямих збитків у порівнянні із замороженим російським активом на 300 мільярдів доларів? Ну, як кажуть американці: «Give me a break». Це вдвічі менше, ніж необхідно для покриття збитків», – обурюється Устенко.

З цих 300 мільярдів планується вилучити 100 мільярдів. «Це фактично одна десята від загальної суми збитків, які необхідно покрити. А як з іншими збитками?» – запитує економіст.

І нагадує історичний приклад: після Другої світової війни Німеччина почала платити репарації з середини 1950-х років і припинила виплати тільки в 2010 році. «Ми впевнені, що це відбуватиметься так? А якщо ні, то знову виникає питання: хто за все заплатить?»

Середньовічний підхід

Устенко різко критикує деякі положення попередніх домовленостей: «Мене просто вводить у ступор те, що деякі пункти тхнуть середньовіччям. Ми країна, яка зазнала агресії, ми країна, яка постраждала в усьому цьому. І наша безпека – це не просто щось, що дається нам світовою спільнотою, бо це в інтересах світової спільноти, а ми при цьому повинні частково оплачувати цю послугу, пов’язану з гарантією нашої безпеки. Тобто ми повертаємося в середньовіччя. Київ зруйнували в 1240 році. Хочеш відновлюватися – відновлюйся. Це твоя проблема, а не проблема того, хто це зруйнував».

Реформи та оптимізація

Надважливе питання – структурні реформи. «Ми збираємось якимось чином міняти конструкцію держави? – задає риторичне питання Устенко. – Конструкція має бути інша. Нова конструкція держави не може жити в тих реаліях, в яких ми перебуваємо протягом війни.

Наведу конкретний приклад абсурду. Зараз у нас є доплата для вчителів, які перебувають у гірській місцевості. Держава цілком серйозно доплачує вчителям, які живуть в Івано-Франківській, Львівській області, в той час як у нас є вчителі в Харківській, Чернігівській та Сумській області, які працюють під постійними обстрілами. Ви серйозно думаєте, що це нормально доплачувати там, а не доплачувати тут?

Регіони, які постраждали, мають отримати пріоритетні можливості з держбюджету на відновлення. Але постає питання: на яке відновлення? Ми хочемо відновити старе металургійне підприємство чи зробити нове? Ми хочемо побудувати смердючу стару хрущовку чи нам треба будувати безбар’єрні будинки для ветеранів? Хто за це платитиме?»

Вирішувати до підписання

Головний тезис: все, що можливо, має бути підпорядковане тому, щоб країна могла показувати серйозне економічне зростання. До цих економічних випробувань треба бути готовими. І їх обговорити треба на цьому березі річки, до того, як сіли на пліт і не почали пливти на інший бік. Це ж має бути предметом міжнародних переговорів. Якщо ми постфактум почнемо це все обговорювати, а нас кинуть один на один із проблемами, то нічого доброго не вийде.

Дуже багато хто хоче швидко: ви швидко підписуйте, підпишіть папір і все, і вирішуйте свої проблеми далі сам. Ми не втратили нашу незалежність під час війни, наш суверенітет не буде втрачений, але ми ризикуємо втратити його потім через суто економічні причини, які більш ніж серйозні і які висітимуть над нами не одне десятиліття.