Андрій Бартиш, за матеріалами інтернет ЗМІ
Серед величезної кількості новин, на мою думку, варто зупинитися на найзнаковішій – візитi президента РФ Путіна до Китаю та його переговорах із Сі Цзіньпіном. Підтримка Китаєм – це остання надія Володимира Путіна у здійсненні його імперських задумів на відновлення зон впливу Росії у Європі.
У відносинах РФ з азіатськими країнами є низка особливостей та складнощів у розумінні. Наприклад, Японія претендує на чотири російські острови Курильської гряди, і це серйозно заважає відносинам двох країн. Не менш питань є в відносинах з Китаєм, в яких усе дещо складніше. Територіальні проблеми між Китаєм та Росією потенційно ширші та небезпечніші, ніж з Японією. Просто Пекін поки що не вносить їх до офіційної дипломатичної повістки, а Москва намагається не помічати китайського реваншизму, що націлився повернути «незаконно анексовані» Російською імперією в XIX столітті великі території Сибіру та Далекого Сходу.
Протести у Владивостоці: Що може бути
Влітку 2020 року Росія почала святкування 160-річчя Владивостока. Це викликало бурхливе обурення по всій Піднебесній. А все через те, що російське посольство в Китаї наступило на хворий мозоль у місцевій соцмережі Weibo, що має сотні мільйонів користувачів: мовляв, сьогодні святкує ювілей місто, яке росіяни побудували у 1860 році і назвали Владивостоком (буквально «Володіти Сходом»).
Росія отримала півтора мільйона квадратних кілометрів земель внаслідок несправедливих угод із ослабленою після Другої опіумної війни Піднебесною. У 1858 році за Айгунським договором Росії відійшли землі на лівому березі Амура, а за два роки, згідно з Пекінським трактатом, російським став і Уссурійський край. Таким чином, територія нинішнього Приморського краю — це споконвічно китайські землі, які називалися Хайшеньвей, а на місці Владивостока було досить велике цинське місто.
У відповідь московитам прилетіло. Деякі політичні аналітики припускають, що протести, які мали місто в 2020 та 2021 роках на підтримку губернатора Хабаровського краю Сергія Фургала та Олексія Навального могли бути скоординовані спецслужбами Китаю. Прикладом стало, те, що мітингувальники 18 липня 2020 року провели мітинг біля будівлі уряду краю.
За оцінкою міської адміністрації, у ньому брало участь до 10 тис. осіб. Потім протестувальники пройшли до мерії міста, вимагаючи зустрічі із мером Сергієм Кравчуком, який напередодні припустив, що деякі протестувальники отримують гроші за участь в акції. Подібні мітинги повторилися і в квітні 2021 року на підтримку опозиціонера Олексія Навального, що вказувало на системний характер подібних акцій та зростаючу незгоду громадян із політикою Кремля. І хоча Китай виявив повне мовчання, стає очевидним, що він може серйозно впливати на протестні настрої у цьому регіоні.
Сильний пожере слабкого
Комуністична влада КНР жорстко контролює інтернет, але тим не менш дозволяє популярним блогерам антиросійські пасажі:«Сьогодні ця земля, силою відібрана у Китаю, ніби неохоче зберігає останні сліди присутності на Далекому сході країни, яка колись вважалася наддержавою».
У китайському аналогу Вікіпедії сказано: «Царська Росія, яка здійснювала план колоніального панування, названий «Жовта Росія», стала тоді ворогом номер один китайської нації».Тема анексії Хайшеньвея невипадково присутня у китайських підручниках поруч із злочинами російських військ під час придушення боксерського повстання.
Про «принизливий характер» стародавнього Айгунського договору без тіні сумніву говорять на китайському центральному ТБ навіть у доволі стриманій програмі новин «Сіньвень ляньбо». Палками по п’ятах ледь не настукали головному редактору офіційної газети «Хуанцю шибао» Ху Сицзиню, який хоч і визнав, що Владивосток, Благовіщенськ, Хабаровськ стоять на китайській землі, але дозволив собі назвати її сучасною російською територією.
Відомий блогер Хао Цзян метав у журналіста свої ножі: «Хіба представники нашого МЗС раз у раз не оголошують той чи інший міжнародний договір історичним документом? Хіба були справедливі китайсько-російські договори минулого? Якщо вони були нерівноправними в той час, хіба можуть вони вважатися рівноправними зараз?»
Китайська нація від останнього фермера до босів КПК солідарна у питанні про те, що росіяни їй заборгували в територіальному, ресурсному та моральному сенсах. Але східному менталітету властиві стриманість і раціональність: навіщо раніше часу трясти повітря? Китай шалено розвивається, а Росія, ослаблена вічною гризнею із Заходом, війнами в Україні і у Сирії, занепадає. Згодом ці процеси неминуче призведуть до того, що сильний пожере слабкого. І ці процеси вже тривають.
Китай не прихильник демократії
Була б на місці китайців будь-яка західна демократія, російське МЗС неодмінно перейшло б до практики «симетричної відповіді». Наскільки по-пацанськи поводиться Москва в сутичках із Заходом, завжди йдучи в розмін і не плачучи над наслідками, настільки ж вона на Сході – скромний поступливий очкарик. Вона чудово розуміє, що Китай – це не делікатна Європа. Вже якщо посвариться з Пекіном, то куди далі тікати?
У нульові російські дипломати висували китайській владі претензії щодо антиросійського змісту підручників, але після початку «розвороту на Схід», схоже, перестали. Росія покірно зносить ту обставину, що будь-який дружній жест у бік Пекіна викликає там замість «дякую» щось на кшталт «ну нарешті краще пізно, ніж ніколи».
У 2004 році Росія «добровільно повернула» Китаю понад 170 кв км острівних територій на Амурі, а в 2017 роцi віддала 2 млн га російських земель китайцям в оренду на термін від 49 до 70 років. В Пекіні «повернення земель» подається як «перший крок» на шляху до бажаних для Китаю результатів. Схід вже не такий «тонкий», як раніше, скоріше – практичний: фанфари тут ніколи не заглушать калькулятор.
Жодних ілюзій
У китайців жодних ілюзій. Тим більше по відношенню до Росії і способу життя росіян. Молоді китайські патріоти навпаки мріють про дружбу з Америкою. Мільйони китайців живуть у США і бачать їхню технологічну, військову та інституційну перевагу. Нинішня торгова війна між США та Китаєм нікого не дивує.
У правому кутку рингу світовий лідер останнього століття, колиска індивідуалізму та демократичних свобод, у лівому — керований комуністами азіатський мурашник, ідеологією якого століттями був колективізм. Що ж між ними спільного? Будь-який економіст-міжнародник за останні 20 років вивчив термін «Чимеріка» (Chimerica = China + America) і сприймає ці дві держави як одне економічне ціле.
Невдала надія
Для Росії, незважаючи на реверанси Путіна перед Сі Цзиньпіном у Пекіні, це все дуже і дуже сумно. Очевидно, що у довгостроковій перспективі для Москви куди більш природними, надійними та безпечними союзниками були б США та Євросоюз. Бо на відміну від китайців вони не мали б до РФ територіальних претензій, окрім Криму, а їхні інституції виглядали б значно приємнішим прикладом для наслідування. Але так вийшло, що для утримання влади одній групі інтересів на чолі з Путіним знадобилося почати конфлікт із Заходом і, як наслідок, шукати друзів на Сході.
Ніколи не слід забувати, що Китай і сам небезпечний хижак, що десятиліттями вистежує здобич. Якщо Росія перетвориться на сировинний придаток Пекіна, то втрата Росією Сибіру це лише питання часу.
