Андрій Владов
Війна Росії в Україні стала найкриваві- шою сторінкою сучасної історії. Спроби світових лідерів покласти край цьому божевіллю стикаються з наполегливим небажанням Путіна припинити бійню. Світовий порядок зруйнований, світ стоїть на порозі третьої світової війни, наслідки якої можуть стати фатальними для людства.
Росія навмисне затягує початок прямих переговорів із США на найвищому рівні. Путін впевнений, що армія РФ веде успішну наступальну операцію, і це дасть йому можливість диктувати свої умови. Цим зумовлений той факт, що зустріч Путіна та Трампа все ще не відбулася. У Білому домі давно готові до зустрічі двох лідерів. Остаточно в цьому переконалися після першої телефонної розмови Путіна та Трампа. Однак російське керівництво хоче запустити процес в умовах, які максимально відповідають інтересам Москви.
Прекрасно розуміючи, що українська сторона намагатиметься зробити Курську область предметом переговорів, Кремль не розпочне реальні переговори доти, доки не відновить контроль над своїм суб’єктом федерації. Кремлівська верхівка розраховує, що може піти далі – до Сумської області, для створення подібності «санітарної зони» та остаточного закріплення наративу про те, що ініціатива за РФ. Однак якщо подібні витівки з боку Путіна продовжуватимуться, то це буде розцінено як іміджевий ляпас Трампу, яким обов’язково скористаються його супротивники як у Європі, так і в США.
Очевидно, що відсутність ударів по енергетичній інфраструктурі Києва – частина непублічної угоди між Білим домом та Кремлем, яка дозволяє Трампу зберігати обличчя, але кремлівський режим продовжує порушувати домовленості.
Як вважає путінське оточення, на сьогодні міжнародно-політичний контекст складається для Москви найбільш сприятливо: українська військова машина недоотримує американську військову допомогу; позиції Трампа всередині США залишаються доволі впевненими; європейці дуже далекі від практичних масштабних ініціатив щодо підтримки Києва; на Близькому Сході все ще потребують послуг Кремля.
Затягування переговорного процесу з боку РФ може призвести до посилення риторики Трампа, який позиціонує себе як третейський суддя, здатний впливати як на Україну, так і на Росію. Тому початок переговорів варто очікувати протягом березня – початку квітня, після фіксації результатів операції у Курській області. Але навіть у цьому випадку в Росії розраховують, що переговорний процес навколо України триватиме 5-6 місяців.
Основні ризики для РФ пов’язані з участю європейців: домовитись з ними практично неможливо, а будь-які досягнуті домовленості можуть будь-коли розірвані. Російська сторона наполягатиме, щоб «гарантами» України, крім західних країн, були держави Глобального Півдня. Насамперед Китай. З одного боку, це допоможе розрядити атмосферу у відносинах між Росією та Китаєм, яка стала розпалюватись після розвороту американців. З іншого, це важливий дипломатичний реверанс на адресу Пекіна: КНР є важливим медіатором світових процесів, в якості якого китайці продають себе в останні роки.
Росії вигідно, щоб постконфліктна Україна перебувала у стані перманентних протиріч: внутрішніх (на ґрунті мовних та міжетнічних проблем); міжнародних (на основі конкуренції між країнами-гарантами та зростаючими вимогами протекторів до самої України). Тому що різноманітніша кількість гарантів української безпеки, то краще для Росії. Більше того, така траєкторія розвитку ситуації ще більше ускладнює процес входження України до НАТО: китайці, індійці та інші партнери РФ по Глобальному Півдню зможуть будь-якої миті «бити в дзвони» у разі повторної мілітаризації Києва.
На думку кремлівських аналітиків, сьогодні для них головне завдання – створити такі умови, щоб Україна стала не більш як державою-буфером між РФ та НАТО, без реальних перспектив членства у західному клубі. Саме тому Москва наполягає на альтернативній концепції, за якою на майбутній лінії зіткнення можуть бути лише представники нейтральних країн, які не входять до НАТО.
У свою чергу, Трамп добивається «розміну фішок» у трикутнику Москва-Вашингтон-Пекін, добиваючись якогоїсь подібності розвороту, який свого часу здійснив Кісінджер: екс-держсекретар США колись зміг налаштувати Китай проти СРСР. Сьогодні республіканці хочуть, як мінімум, відсунути Росію від Китаю.
Варто пам’ятати, що було зроблено для розриву відносин КНР та СРСР. У Китай були залиті божевільні американські інвестиції, а Захід відкрив свій ринок для Піднебесної та переніс туди своє промислове виробництво. Якщо таку політику Трамп застосує до сучасної Росії, світ неминуче буде занурено у світову війну.
