Андрій Владов
Коли Путін оголосив так зване «пасхальне перемир’я» в односторонньому порядку, але, звісно, закликав це зробити й Україну, виникло запитання: для кого і для чого це було зроблено? Найбільш просте пояснення – це банальна пропагандистська акція. Путін це вже робив на Різдво у 2023 році. Однак це не тільки пропаганда.
На Заході, і навіть деякі коментатори в Росії, відразу пов’язали це рішення Путіна з погрозою держсекретаря США Марко Рубіо, а потім і самого Трампа, що США вийдуть з переговорного процесу, якщо не буде прогресу в мирних переговорах. І це дійсно так. Путін не хоче, щоб Трамп зірвався з переговорного гачка. І тому він в черговий раз продає Трампу імітацію своєї готовності до припинення вогню. Мовляв, ви хотіли припинення вогню до 20 квітня, я вам це дарую. Такий символічний подарунок Путіна Трампу до символічної дати – три місяці президентства Трампа. Все чітко розраховано. Путінський масаж ерогенних зон Трампівського «его» продовжується. Паралельно Кремль демонструє, що нібито готовий до припинення вогню.
При цьому з боку Путіна це ще і тонкий тролінг позиції США. США та Україна пропонували припинення вогню на 30 днів, а російський диктатор пропонує «перемир’я» на 30 годин. Це новий креатив Кремля після поетапного припинення вогню. Путін продовжує «водити козу» готовності до мирних переговорів.
Але головна мета цієї «миротворчої акції» інша – підставити Україну: представити Трампу, що Путін хоче миру, а Зеленський – проти. Саме тому так зване «перемир’я» було оголошено о 16.45, але з 18.00. Одночасно Київ закликали зробити те саме. Тобто припинення вогню мало розпочатися трохи більше ніж за годину. Зрозуміло, що в Києві мали оцінити ситуацію, виробити рішення у відповідь. І в разі згоди на припинення вогню віддати відповідні накази. Очевидно, що не могло бути миттєвої реакції, а тим більше – прямої згоди на путінську акцію. І навряд протягом години можна миттєво припинити бойові дії, якщо вони вже розпочалися до цього часу. Саме на це і робився розрахунок. І цу вже не кажучі про те, що про реальне припинення вогню обидві воюючі сторони мають домовлятися заздалегідь і узгоджувати в тому числі дату і годину початку припинення.
В Кремлі явно розраховували на те, якщо після 18.00 продовжаться бойові дії, зокрема з боку української сторони, то саме Україну і будуть звинувачувати в порушення цього «перемир’я».
Саме тому в нинішніх переговорних умовах Україна не могла просто відкинути цей путінський спектакль. Ми не могли просто так погодитись на путінські умови, але в той же час мали відповісти конструктивно. Знов таки, для того самого вашингтонського «глядача». І для того, щоб в черговий раз зламати підступні путінські схеми.
Угода про копалини
Тим часом українська й американська сторони 17 квітня підписали меморандум, який підтверджує спільне прагнення укласти взаємовигідну угоду про економічне партнерство між двома країнами. За словами міністерки економіки Юлії Свириденко, було зафіксовано намір укласти угоду, яка «відкриє можливості для значних інвестицій, модернізації інфраструктури та взаємовигідного партнерства України та Сполучених Штатів». При цьому експерти вважають, що така угода зі США несе значні ризики для України.
Ризики навіть не в предметі угоди, а в самих підходах. Для нас умови США по цій угоді апріорі неприйнятні. Звісно, ми могли би піти на певні поступки, підписавши таку угоду, але на партнерських умовах, а не на відверто дискримінаційних. Якщо б нам були надані відповідні гарантії безпеки. Не у вигляді чергового Будапештського меморандуму, а так, як це має місце у випадку гарантій США Японії чи Південній Кореї, коли розміщуються американські збройні сили, наявна ядерна парасолька від Сполучених Штатів. Тоді це інша справа. Але такий підхід був відразу відкинутий адміністрацією Трампа. І замість цього була кинута абсолютно хибна теза про те, що присутність американських компаній і буде для вас гарантією безпеки.
Присутність американських компаній не є ніякою гарантією. При перших же пострілах ці компанії тікають. У нас є приклад, коли в Україну на початку 2010-х прийшли американські Chevron та ExxonMobil, плюс британонідерландська Shell, яка теж має достатньо великий бізнес в Сполучених Штатах. Однак, коли в 2014 році прозвучали перші постріли з боку Росії, вони згорнули проекти і втекли з України. І тут так само буде. Якщо немає військового захисту, то воєнні ризики залишаються. Виходить, безпеки США гарантувати не хочуть, але хочуть управляти нашою і газотранспортною системою, і портами, і залізницею, і АЕС, і мати доступ до будь-якого родовища корисних копалин. Отримати інфраструктуру і надра. І тут постає питання: а нам це навіщо?
Друге: коли ми дивимося по тим проектам, які стали відомі в рамках угоди, ми там не бачимо намірів щось інвестувати. Але ми бачимо за цією угодою один намір: отримати відразу фінансовий результат. І ще, в певний час внаслідок глобальних торгів США з Росією по широкому колу питань, «український актив» за непередбачуваних намірів Трампа може бути переданий третій стороні, тобто Росії.
Зараз іде певна дипломатична гра навколо угоди. Підкреслюється, що меморандум не є угодою сторін, угода буде ще допрацьовуватись. Але, якщо здирницькі підходи американської сторони збережуться, настане час, коли ми змушені будемо сказати: «Ні». Тому поки що зберігається дипломатична гра.
За даними Reuters, одним із суперечливих пунктів угоди про мінерали є вимога США, аби Міжнародна корпорація з фінансування розвитку уряду США взяла на себе контроль над трубопроводом природного газу, який постачає газ від російського енергетичного гіганта Газпрому через Україну до Європи. І це може бути однією з вимог Путіна, з яким Трамп веде перемовини про можливе припинення вогню.
В контексті угоди по мінералах, газ, який має постачатись з Росії до Європи, вже буде «американським». Тобто певна американська компанія може взяти в управління, як вони кажуть, «трубу Газпрому, яка йде через Україну». Але це абсолютно неадекватно, бо ніякої труби Газпрому через Україну немає.
Також частиною так званої мирної угоди може бути відновлення газових постачань з РФ до ЄС, в чому зацікавлений агресор. Тому важливо як не погоджуватись на відновлення таких постачань транзитом через ГТС України, так і на будь-які інші варіанти, як наприклад, запуск вцілілої нитки Північного потоку-2 чи відновлення маршруту Ямал – Європа.
Щодо особисто Трампа, то його позиція може мінятись на сто вісімдесят градусів: сьогодні він вводить митні тарифи, завтра їх скасовує, післязавтра знову запроваджує, потім дає відтермінування дії мит. Та поки що у випадку з Росією ми таких розворотів не спостерігаємо. Так, іноді він щось говорить, що якщо Росія не буде проявляти доброї волі, то США можуть посилити санкції і так далі, але при цьому додає своє переконання, що РФ прагне миру. Зараз мало що вказує, окрім однієї речі, на те, що позиція Трампа може розвернутися у бік збереження підтримки України. Та є все ж підстава для невеликого оптимізму щодо каральних санкцій стосовно Росії. Мало хто звернув увагу, що у квітні Трамп тихо і без камер підписав указ про продовження американських санкцій проти Росії на рік.
Якщо підтримка Україні збережеться, то це не буде результатом якоїсь доброї волі чи прозріння Трампа. Такий розворот гіпотетично ймовірний, але під тиском обставин, як внутрішніх, так і зовнішніх. Внутрішніх, коли Трампа надалі більше почнуть звинувачувати вже не просто в симпатіях до Росії, а в допомозі країніагресору. І під тиском зовнішніх обставин. Ми бачимо, що європейські країни через непередбачену політику США відмовляються від цілої низки закупівель американської зброї. А це означає серйозний удар по американській високотехнологічній промисловості. Відомо, що є ситуації, коли Трамп змушений давати задній хід. А комбінація таких внутрішніх і зовнішніх чинників може змусити Трампа, попри його бажання займати проросійську позицію, зберегти нам підтримку.
