Андрій Бартиш
Катастрофа ще одного російського військово-транспортного літака ІЛ 76 над прикордонною зоною в Білгородській області, зовсім неподалік від Харкова, який регулярно зазнає ракетних обстрілів, хвилювала громадськість кілька днів поспіль.
Офіційне повідомлення Міноборони РФ свідчить, що в катастрофі загинули члени екіпажу та полонені українські військовослужбовці, яких нібито у такий спосіб транспортували для проведення обміну. При детальному вивченні питання можна знайти безліч нестиковок і відверто брехливих заяв. Наприклад, відомо, що ІЛ 76
був збитий не під час посадки, а під час зльоту, і прямував він не в бік білгородського аеропорту, а від нього, на північ, північний схід, тобто вглиб Росії. Більше того, за сигналами транспондера відомо, що цей борт RA-78830 було помічено 23 січня над Вірменією і він летів у бік Ірану, де зник з радарів поблизу Сирії, а потім знову виявив себе вже в Білгороді.
Є ще одна явна брехня, яка багатьма не помічена. У день катастрофи, коли Лавров в ООН вибухав гнівними тирадами, думський генерал Картаполов заявив, що слідом за збитим літаком злітав ще один, на борту якого було ще вісімдесят українських військовополонених. За словами генерала, після того, як перший літак зазнав катастрофи, цей другий борт повернули на землю. Брехня Картаполова полягає в тому, що місткість військово-транспортного ІЛ 76 становить 125 осіб при одноярусному обладнанні і 225 осіб, якщо в літаку два яруси для десанту. Постає питання, чи не надто велика розкіш транспортувати військовополонених двома бортами, коли їх легко можна розмістити в одному?
З екіпажем літака питань немає, його загибель підтверджують родичі. Хоча, звичайно, часом психологічний та економічний тиск на родичів буває безпрецедентним. І все-таки хочеться вірити, що в цьому випадку люди, охоплені горем, свідчать істину. Принаймні до Білгородського моргу в день катастрофи привезли саме п’ять тіл. Ходімо далі.
Нібито Кремль повідомив українську сторону про перекидання військовополонених для обміну транспортним літаком. Можливо. Хоча попередити перед самим злетом сторону протистояння про гуманітарну акцію не цілком логічно, оскільки донесення цієї інформації до всіх підрозділів передової лінії потребує часу, навіть у електронний вік. Проте річ не в цьому. Є прямі протиріччя цієї інформації.
Будь-який рейс має список пасажирів! Де він? Поіменний! Тим більше, що він на сто відсотків мав узгоджуватися сторонами, які вели переговори про обмін військовополоненими. Знову ж таки, будь-яка людина під вартою має на стадії переміщення кількох охоронців. Де ж у такому разі список російських конвоїрів, які загинули в авіакатастрофі? І чому їх було лише троє, за заявою російської сторони, аж на шість десятків військовополонених? Чи не надто це неправдоподібно?
До речі, список наших військовополонених, який поспішно опублікувала кремлівська пропагандистка Сімоньян, виявився фальшивим. У тому сенсі, що сімнадцять людей із цього списку вже обміняно. Але є інша проблема щодо цього. Що тепер робити російській стороні з тими українськими військовополоненими, які були озвучені Симоньян як загиблі, але швидше за все ще живі? Як тепер знешкодити цю брехню, не нашкодивши нашим воїнам? Адже ні на знімках з місця краху, ні будь-де ще тіл загиблих немає.
Резюмуючи сказане, доводиться констатувати: Росія, зазнавши потрясіння від чергового збитого літака – стрес накопичувався, оскільки це вже не перший великий літак останнім часом – вирішила використати це у своїх пропагандистських цілях. Більше того, росіянам явно доставило задоволення страждання мільйонів українців, які переживали у перші години про те, що на борту справді були і загинули наші воїни.
Переговори в Ужгороді
За підсумками зустрічі Єрмака та Кулеби з угорським міністром закордонних справ Петером Сіярто з’явилася надія на те, що Угорщина нарешті змінить свою позицію та дозволить ЄС виділити Україні 50 млрд євро допомоги, яка розрахована на період до 2027 року. Безумовно, токсичний угорський прем’єр Віктор Орбан, пов’язаний із російською владою, і надалі намагатиметься нам нашкодити. Але є фактори, які подолати ця людина не може. Насамперед це пошуки брюссельськими чиновниками рішення, яке дозволить обійти угорське вето. Або як варіант торг Орбана з ЄС увінчається успіхом і йому за його згоду підсиплють ще трохи грошей.
Формальним каменем спотикання для угорців стали мовні права закарпатських земляків, які у 2015 році стараннями Петра Порошенка втратили можливість навачатись рідною мовою у школах. Але, схоже, переговори в Ужгороді дещо зрушили цей порядок денний у бік досягнення компромісу.
На думку Бена Годжеса
Генерал-лейтенант Бен Годжес, колишній командувач Сухопутних військ США в Європі, а нині старший наставник НАТО з логістики, розповів про перспективи допомоги Україні, битву за Крим та нову вісь зла Росії.
«Я не думаю, що найближчим часом відбудеться наземна наступальна операція на півострів, – заявив гереал, – але так чи інакше це вже застарілий спосіб мислення. Я маю на увазі, що важливо спочатку зробити Крим непридатним для російських військ.
І, звичайно, для цього потрібна високоточна далекобійна зброя, яка може влучити куди завгодно: у кожен російський корабель, кожен російський літак, кожен штаб, кожен пусковий ракетний майданчик, кожну військово-повітряну базу. Відтак це зробить Крим непридатним для використання Росією.
А друга складова, звичайно ж, полягає в тому, щоб ізолювати півострів. Це означає перекрити єдині два шляхи, якими туди можна дістатися. Перший – незаконно зведений Керченський міст. А другий – це так званий сухопутний коридор, який пролягає від Ростова вздовж Азовського узбережжя через Маріуполь і Бердянськ до
Криму. І я думаю, що можна перерізати обидва ці шляхи. Точним вогнем з великої відстані».
«Мені здається, росіяни розуміють, що якщо Україна нині не може перемогти їх без допомоги Заходу, так само росіяни не можуть здолати Україну, у них немає можливостей це зробити, – вважає Ходжес. – Бачачи коливання з боку США, у Кремлі хочуть донести до країн Заходу, що Росія може продовжувати війну стільки, скільки їй буде потрібно. Однак, я не думаю, що вони насправді можуть це робити. Ось чому я вважаю цей рік справді важливим та переломним».
«Після десяти років війни, з моменту, коли Росія вторглася в Україну в 2014 році, маючи всі можливі переваги у чисельності, промисловості, ПКС, ВМС тощо, вони, як і раніше, контролюють лише 18% території України, – продовжує Ходжес. – Великі російські плвітряно-космічні сили не можуть досягти переваги у повітрі». Як зазначає генерал, це частково відбувається завдяки ефективній роботі української ППО, а також рішучості, креативності та інноваційному підходу українських військ».
Американський генерал також вважає, що США та їхні союзники дійсно можуть допомогти переламати хід війни, не вистачає лише політичної волі Вашингтона. На думку Годжеса, цієї ж волі не вистачило і під час українського контрнаступу, який не увінчався успіхом, як вважає генерал, багато в чому через відсутність належної підтримки з боку США.
«Крим можна було б звільнити чи хоча б зробити неприступним до кінця року, якби ми надали українцям те, що їм потрібне, – вважає Годжес. – Але незважаючи на все це, українці мають перевагу у волі до перемоги, їм потрібна від нас лише логістика. Але виходить, що справжній тест на волю між Кремлем і Білим домом».
Годжес висловив впевненість, що незважаючи на спроби Росії надіслати сигнали Заходу про свої «безмежні ресурси» у війні з Україною, насправді в Кремлі є відчуття терміновості, яке посилюється великими втратами на фронті.
«Вони продовжують перекидати війська з віддалених районів Росії, щоб уникнути похорону в Москві та СанктПетербурзі сотень молодих російських солдатів, які гинуть у цій великій м’ясорубці, – вважає генерал. – Я думаю, що вони не можуть продовжувати це нескінченно, особливо якщо ми на Заході організуємось і використовуємо наявні у нас ресурси, щоб допомогти Україні перемогти».
