Олексій Хвиля

Деякі спостерігачі російсько-української війни, здається, думають, що найбільша небезпека полягає в тому, що Україна виграє або переможе занадто швидко, і що Путіну це буде незручно, і що для Заходу це важливо. Це глибоко збочений спосіб бачення речей.

Путін вирішив провести загарбницьку та руйнівну війну в Україні. Скрізь, де Росія контролює українську територію, росіяни вчиняють злочини геноциду проти громадян України, включаючи масові зґвалтування, масові вбивства та масову депортацію. Демократія захищається від автократії, і доля демократій висить на волосині. Російська олігархія дає Європі передчуття катаклізму, який має наступити обов’язково, якщо вона звільниться від їхніх нафти й газу. Росія блокує Чорне море та зупиняє експорт продовольства, погрожуючи цього року смертю від голоду десяткам мільйонів людей. Це те, що має турбувати Захiд, а не почуття Путіна.

Однак у цьому міркуванні є ще більша й важливіша проблема, яка виникає через хибне розуміння того, як працює влада в Росії.

В закритому інформсередовищі

Російські ЗМІ та політична система покликані утримувати Путіна при владі незалежно від того, що відбувається у зовнішньому світі. Російська політика відбувається в закритому інформаційному середовищі, яке розробив сам Путін і яким вiн же керує. Йому не потрібна захiдна допомога в реальному світі, щоб створити заспокійливі вигадки для росіян. Він робив це вже двадцять років без цієї допомоги.

Українці це розуміють, і це одна з причин того, що вони дратуються, коли Захiд пропонує їм поступитися своєю територією чи переймається внутрішнім станом Путіна через перемогу над Росією. Вони знають, що це не тільки несправедливо, але й безглуздо. У російській політиці важливі не почуття Путіна чи реалії на полі бою, а здатність режиму Путіна змінити історію для споживачів російських ЗМІ. Зовсім безглуздо, як правильно розуміють українці, засуджувати реальних людей з реальних територій на страждання і смерть заради російських наративів, які навіть не залежать від реального світу.

Що станеться, якщо Путін вирішить, що він програє в Україні? Він діятиме таким чином, щоб захистити себе, оголосивши перемогу та змінивши тему. Йому не потрібен вихід з рампи в реальному світі, тому що його сила не в цьому. Йому потрібно лише змінити історію у віртуальному світі Росії, як він робив протягом десятиліть. Це лише питання порядку денного. У віртуальній реальності завжди є шлях втечі, і з цієї причини Путіна не можна «загнати в кут».

Влада Путіна поєднується з його здатністю змінювати тему на російському телебаченні. Він робить це весь час. Подумайте, як почалася війна. Аж до кінця лютого цього року всі російські ЗМІ стверджували, що вторгнення в Україну немислиме і що всі докази є лише розпалюванням війни з боку ЦРУ. Росіяни вірили в це або прикидалися. Тоді, коли Росія дійсно вторглася в Україну, війна була представлена ​​як неминуча і справедлива. Тепер росіяни вірять у це або теж прикидаються. У 2015 році, коли останнє вторгнення Росії в Україну не досягло всіх поставлених цілей, російські ЗМІ перемістили фокус уваги з України на Сирію. Просто так керують Росією: вторгнення і розповідь про вторгнення. Якщо вторгнення не вдається, історія змінюється.

У віртуальній реальності

Якщо Путін зазнає поразки в реальності, то оголосить про перемогу по телебаченню, і росіяни повірять йому або вдадуть, що йому вірять. Він знайде нову тему, до якої приверне їхню увагу. Це проблема Кремля, а не Заходу. Це внутрішні російські механізми, в яких сторонні суб’єкти по суті не мають значення. Немає сенсу створювати «вихід» у реальний світ, коли все, що потрібно Путіну, це «захід» у його віртуальний світ. Його побудують пропагандисти з пікселів, а ми для цього не потрібні. Справді, є щось принизливе в тому, що західні лідери пропонують себе в якості неоплачуваних і непотрібних стажерів для російських телеканалів.

Дивним є те, що західні лідери все це знають або ж принаймні мають знати. Маючи достатньо часу для роздумів після останнього вторгнення Росії в Україну в 2014 році, ми усвідомили головну роль, яку політична вигадка відіграє в житті Росії. Кожен, хто має значення в публічних дискусіях, має знати, що Путін керує в ЗМІ, а не в реальності. Лише три місяці тому ми всі спостерігали, як Путін змінив історію з «війни немислимої» на «війну неминучу». І все ж, чомусь деякі західні лідери ігнорують цей основний структурний факт російської політики, коли виступають за перемир’я.

Звісно, ​​Путін може помилятися в цій війні чи в якійсь іншій. Він може чекати дуже довго, щоб оголосити про перемогу у віртуальному світі. У такому разі він втрачає владу, а телевізійні мережі захоплює хтось інший. Ми не можемо врятувати його від такого неправильного судження. Рано чи пізно це станеться. Можливо, під час цієї війни влада в Росії зміниться; ми дізнаємося, що це сталося, коли зміниться російський медіа-ландшафт. Незалежно від того, впаде Путін під час цієї війни чи пізніше, його влада над ЗМІ буде повною до моменту, коли вона припиниться. Немає інтервалу, де наші дії в реальному світі будуть вирішальними.

«Заспокоєння» Путіна

Тепер давайте подумаємо, що Захiд вимагає від українців, коли говорить про поступку українськими територіями заради того, щоб Путін «не виходив з себе». Захiд просить людей, які стали жертвами війни й геноциду, втішити винуватця. Захiд очікує, що українці, які знають, що російська політика – це вигадка, принесуть жертви у світі, де живуть і вмирають їхні родини та друзі. Захiд просить українців засудити свій народ до етнічної чистки, щоб трохи полегшити життя російським телепродюсерам, чия геноцидна ненависть є однією з причин цих звірств.

Коли Захiд починає історію з душевних потреб Путіна і запускає її через власне нерозуміння російської політики, вiн відштовхує українську демократію в сторону. Замість того, щоб діяти як союзні демократії, Стара Європа поводиться як терапевт-аматор для диктатора. Вона спрямовує своє співчуття до диктатора, який буде використовувати його лише для продовження війни.

Умиротворення Росії відволікає Захiд від людей, які дійсно загнані в кут – від українців. Їм загрожує винищення як народу, і тому вони борються. Президенту Володимиру Зеленському насправді потрібен спосіб припинити цю війну, тому що він керує не вигадками, тому що він обраний лідер і тому що він відчуває відповідальність за свій народ. На відміну від Путіна, Зеленський не може просто змінити тему. Він має привести з собою своїх людей.

На даний момент українці переважною більшістю вважають, що війну потрібно виграти, і не бажають поступатися територією. На відміну від Путіна, Зеленському доведеться аргументувати, посилаючись на те, що насправді відбувається на місцях. Тому йому справді потрібна допомога, щоб якнайшвидше виграти війну й дати українцям відчуття повоєнного майбутнього.

Усі розумні люди хочуть, щоб ця війна закінчилася. Це означає більше думати про український народ і менше турбуватися про проблеми, яких насправді Путін не має.