Огляд ЗМІ

Гарантії безпеки, план післявоєнної відбудови України, питання Донбасу та нова європейська архітектура безпеки є лише словами, за якими стоїть гра геополітичних гравців. Тому, так важливо розуміти українцям, що хочуть отримати і для чого потрібна Україна геополітичним гравцям.

Всі розмови про надання Україні гарантій безпеки направлені, перш за все, на створення аргумента для Володимира Зеленського для продажу українцям необхідності територіального компромісу, фактично, відмови від своїх територій. Саме так ці дискусії про гарантії безпеки сприймають американці, як і розмови про масштабний план післявоєнної відбудови України, який зараз є симулякром, оскільки його реалізація буде неможлива із-за знаходження нашої країни в сірій геополітичний зоні.

Для отримання Україною справжніх гарантій безпеки, критично необхідною умовою є знаходження великої кількості західних військових поблизу лінії розмежування та знаходження на території України військових баз США, Великобританії, Франції та Німеччини. Але еліти, як і суспільства цих країн, абсолютно неготові до реалізації цього сценарію, тому заяви про гарантії безпеки є грою, направленої на інформаційно- політичний вплив.

Ресурс для торгів

Про які гарантії безпеки можна казати, якщо жодна західна країна не готова стати союзником України і мати зобов’язання щодо її захисту. Американців, як і багатьох європейських політиків, Україна абсолютно влаштовує в якості буфера – ресурса для геополітичних торгів з Росією.

Для американців Росія зараз є ключовою і найбільш важливою країною для збереження свого геополітичного і геоекономічного домінування в Європі та недопущення появи євразійського гегемона. Фактично, саме існування путінської Росії і загрози від неї дозволяє США доїти Європу, без існування російського опудала вплив США
в Європі і залежність європейців від Америки були би набагато менші.

Американські економісти оцінюють збагачення США від авантюри Путіна більше ніж на 700 мільярдів доларів, за рахунок збільшення експорту американського газу, нафти та зброї до Європи. Агресія Росії також зменшила вплив Китаю в Європі на довгий період часу, відклавши можливість створення євразійської континентальної вісі Пекін – Берлін – Париж.

Завершення війни в Україні, по задуму американців, повинно призвести до зменшення економічної і технологічної залежності Росії від Китаю, що дозволить спочатку домогтися нейтралітету Росії в протистоянні між Пекіном та Вашингтоном, а пізніше з плином часу перетворити РФ на фронтир для стримування Піднебесної.

Посилення ж економічної взаємозалежності між Росією та Європою, як вважають представники зовнішньополітичної команди Дональда Трампа, дозволить США
одночасно впливати як на Росію, так і на Європу, позиціонуючи себе як незалежного арбітра.

Для них ми варвари

В розумінні представників американської еліти, війна між Росією та Україною є конфліктом варварів, якщо українці для американської еліти завжди були потрібні як інструмент стримування Росії, то російські варвари, за планами американців, повинні стримувати Китай. Фактично, роль російських і українських варварів, з точки зору американців, достатньо схожа, бути ресурсом США для блокування появи гегемона в Євразії, здатного створити континентальний союз.

Російські бандити, як вважають американці, вирішили боротись за гегемонію, не маючи для цього ресурсів, будучи лише регіональним гравцем, тому команда Дональда Трампа зараз фактично передає сигнал Кремлю про нове співіснування. Російська еліта, як і режим, зберігають повний контроль над Росією та окупованими територіями України, те, що буде відбуватись на цих територіях, Вашингтон абсолютно не цікавить. Натомість, російські бандити повинні погодитись на доступ американців до російських природніх ресурсів в обмін на американські інвестиції.

Щодо України, то вона повинна, за задумом команди Дональда Трампа, і надалі залишатись буфером, який буде мілітаризований за сприяння європейців. Тим самим ця геополітична гра передбачає, що для Росії буде існувати українська загроза, для Європи російська, а після посилення економічної взаємозалежності між США та Росією, в майбутньому будуть створені умови для перетворення Російської Федерації на фронтир по стримуванню Китаю.

Зараз же американці використовують санкції проти Росії не для допомоги Україні, а для витіснення РФ з нафтових ринків, користуючись авантюрою Путіна проти України. Також вважливо розуміти те, що Дональд Трамп, де–факто, дозволив Путіну знищувати енергетичну інфраструктуру України, використовуючи терористичні методи ведення війни. Дональд Трамп жодного разу публічно не засудив цих обстрілів, вимагаючи від Путіна припинити їх, жодного разу не запровадив після них санкцій, жодного разу не збільшив військову допомогу.

Тож дії Дональда Трампа свідчать, що його фактичний дозвіл на використання Росією терористичних методів війни проти мирного українського населення, направлений на створення умов для виснаження України та згоди української влади та суспільства на невигідні умови завершення війни.

Угода замість справедливості

Тим часом президент Володимир Зеленський оголосив про початок американсько-російських економічних переговорів, що торкаються питань української території та безпеки. Українська розвідка дізналася про пакет економічних угод між Сполученими Штатами Америки та Росією на суму до 12 трильйонів доларів. Пакет, який вже отримав у Києві назву – «пакет Дмитрієва».

У цій назві немає нічого випадкового. Вона чітко вказує на політичне та економічне середовище, з якого походить така ідея. Це не мирний пакет. Це пакетна угода. І торгівля, в якій Україна знову ризикує стати товаром.

Зеленський чітко дав зрозуміти: Україна не прийме жодних домовленостей, що порушують її Конституцію, включаючи будь-яке визнання Криму російською територією. Ця фраза не повинна бути новиною. Вона мала б стати аксіомою. Але в сучасному світі, мабуть, це вже не так.

Що робить цей ймовірний пакет особливо небезпечним, так це не тільки його фінансовий розмір. Небезпечна і логіка, що лежить в його основі. Логіка, в якій війна закінчується не справедливістю, а «угодою». Логіка, в якій агресія не карається, а монетизується. Логіка, в якій територія суверенної держави розглядається як стаття балансу.

У цьому суть транзакційної моделі політики Трампа. Світ ділиться не на правильне і неправильне, добро і зло, а на прибуткове і невигідне. Союзи – це не цінності, а договори. А жертви прийнятні, якщо вони «створюють простір для угоди».

У цій логіці Україна – це не країна, яка захищається від агресії. Вона «проблема, яку треба вирішити». І вона вирішується шляхом перетворення частини її суверенітету на квиток на велику угоду з Москвою.

Як тільки згадуються «великі угоди», Крим стає точкою відліку для того, щоб говорити про Україну як про суб’єкт або як про об’єкт. Визнання Криму російським було б не тільки порушенням Конституції України. Це означало б скасування всього міжнародного порядку, створеного після 1945 року.

Тому що якщо Крим можна «легалізувати» після анексії, то жоден кордон у Європі не буде постійним. Якщо агресія приносить свої плоди, то вона повторюється. Якщо Україну змушують прийняти те, що було відібрано у неї силою, то це посилає сигнал усім ревізіоністським режимам про те, що насильство – це раціональна інвестиція. Це не мир. Це запрошення до наступної війни.

Роль європейських країн у цій історії особливо руйнівна. Або, точніше, їх відсутність. У той час як за зачиненими дверима обговорюються домовленості, що безпосередньо стосуються європейської безпеки, Європа мовчить. Або ж вона робить ретельно сформульовані заяви, які нікого ні до чого не зобов’язують.