Олексій Копитько
Наступного тижня будь-який текст можна буде назвати словом «Напередодні». Бо щодня щось відбуватиметься. Основне питання – чи з’явиться цими днями шанс на деескалацію чи війна піде на чергове коло.
Інтрига полягає в тому, що 9 травня – це не лише 80-річчя перемоги. З 7 по 10 травня відбудеться державний візит імператора Сі до Росії. Відповідно, те, що цими днями вимовлятиме кремлівський троль, буде зчитуватись як узгоджена позиція. Пекін поки що тримає паузу.
Китайські вступні до візиту: об’єднувати зусилля з метою просування багатополярності світу, з рівноправністю та впорядкованістю, а також прагнути загальнодоступної та інклюзивної економічної глобалізації.
Окрім Сі, Москву має відвідати президент Бразилії. Якщо хтось забув, існує так званий китайськобразильський план врегулювання, який передбачає де-факто зонування України. Цілком імовірно, що ми почуємо якісь оновлення. Або не почуємо нічого, що також буде вкрай показово.
Майже відразу після цього, 13 травня, Трамп вирушить з візитом до країн Перської затоки, де анонсовано регіональний саміт за участю лідерів монархій. Іран та Ірак не запрошені. Питання, які обговорюватимуться в Москві, Ер-Ріяді, а потім у Досі та Абу Дабі, набагато ширші за російську агресію, але прийняті рішення можуть прямо позначитись на нашій долі. Зокрема, якщо спілкування призведе до зниження цін на нафту та відкушування в Росії частини ринку.
Переплетення інтересів колосальне. США натякнули на підвищення ставок для Китаю за допомогою додаткових санкцій на іранську нафту. РФ чимало інвестувала у тісні стосунки з арабськими монархіями. Тому варіантів безліч.
Родзинкою періоду стане осмислення нових результатів українських військових дій у Чорному морі, де дрони Magura 7 за допомогою американських ракет класу «повітря- повітря» знищили два літаки СУ-30. Це вплине на всі доктрини морських операцій. Китай, Японія, обидві Кореї, Філіппіни, В’єтнам, Індія, Іран вже наморщили чоло. Тому що за рік кожна з цих країн може породити безпілотний флот, який змінить співвідношення сил. До речі, і наркокартелям це буде цікаво.
Хусити передали балістичний привіт Ізраїлю. Що ставить під сумнів ефективність американської операції з їх форматування та трохи піднімає градус напередодні поїздки Трампа. Індія та Пакистан тримають себе в руках, але через масштаби обох країн все одно тривожно.
Неоднозначна Європа
Європа демонструє електоральні дива. У Британії на муніципальних виборах правопопулістська партія Reform UK Найджела Фараджа порвала традиційних лідерів. Причому фахівці звертають увагу не лише на «об’їдання» консервативного спектру – на ґрунті антимігрантської риторики тощо. На іншому краю електорат лейбористів «відкушують» незалежні кандидати, які представляють меншості, що розрослися, насамперед – мусульманські. І це виглядає як тотальна криза двопартійної системи із ризиком перемоги правих популістів на наступному колі.
ФРН намагається приборкати «Альтернативу для Німеччини» через визнання її екстремістською організацією. США в особі Джей Ді Венса та Марко Рубіо вже накинулися на німців за цей «акт повзучої диктатури». Німці ввічливо відповіли, мовляв, у нас погана спадковість, таке вже було і скінчилося погано. Тому не лізьте до нашої прикладної демократії.
Ну, і найактуальніше на сьогодні: багатостраждальні вибори президента Румунії, де у першому турі 40% набрав Джорже Сіміон – де-факто аватар забаненого мракобіса Келіна Джорджеску. Продовження заплановано на 18 травня. Тоді відбудеться перший тур президентських виборів у Польщі, де свій серпентарій.
Все це маркери того, що Європа змінюється. За допомогою політичних хитрощів можна ще раз прокинути нові сили, але за ними стоїть підтримка, що зростає, і розлючений електорат. Тобто проблема не у лідерах, а у тенденції.
Одна з можливих граней цієї тенденції: Україна буде оточена по периметру нелояльними або неоднозначними сусідами. Але це буде не лише наша проблема. Буде підвішено ЄС, а НАТО стане фантомом.
Подивимося на РФ
Кремль випустив агітаційний фільм тривалістю в півтори годині про 25-річчя перебування Путіна при владі. Є кілька вдалих знахідок, але для чверті століття вийшло не епохально.
Основну частину матеріалу записували 27 березня. Таке враження, що за підсумками останніх подій картину підрізали, і там немає якихось величних заготовок. Тому що ні, не виявилося якоїсь точки, до якої можна було б направити розповідь. Немає можливості «підбити підсумки» для виходу на новий рівень.
Результат: лубочний фільм із претензією, дрібне підлаштування під Трампа, а фінал – кандидат у царі Святої Русі – зім’ятий. Лінія «російського світу» є дуже пунктирною. Але що важливо, у фільмі загострено демографічну проблему Росії. Кремлівський троль прямо каже: демографія – проблема номер один, оскільки це питання перспективи.
З окупованими територіями України, за його оцінкою, під контролем Кремля буде близько 150 млн осіб («ще треба порахувати»). Це без тимчасових мігрантів. Тобто він фіксує, що з 2014 року захопив 6,5 млн людей.
Буквально це означає: Путін прийняв Росію з населенням 147 млн. чоловік, знищив 12-14 млн росіян і знизив частку російського населення, наростивши неросійське, після чого почав виправляти ситуацію за рахунок воєн. Формально статистику виправити вдалося, але довгостроково це посилить проблеми.
Але навіть цього категорично мало задля утримання такого простору. «Народжувати» росіяни просто не встигнуть, до того ж зростання прийде на національні республіки. Це маркер, що РФ готується продовжувати інтервенції для захоплення населення.
Після того, як днями в Казахстан не пустили російського пропагандиста від історії Андрія Грозіна, знову зазвучала тема наявності списків небажаних осіб, яких Москва та Астана взаємно не хочуть бачити, а також причин виникнення цих списків.
Серед інших Казахстан має обґрунтовані претензії до віце-спікера Держдуми Петра Толстого і ще ряду високопоставлених девіантів, у тому числі – Примаковаонука.
Чим довше затягнеться авантюра Путіна з нападом на Україну, тим вірогідніше подальша атака на північний Казахстан. Тому що криза негативно позначається на російській демографії. Турбулентність у Європі та на Кавказі може підштовхнути частину релокантів назад до РФ. Однак політичний режим до цього явно не готовий.
Іншими словами, злободенні для нас події війни вплітаються в конкуренцію перспектив Європи та Росії, що сусідить з нами. Причому не так на рівні абстракцій, як у вигляді дуже конкретних проявів.
Може статися, що Росії з часом треба буде прийняти не тільки співгромадян, що повернулися, а й європейських біженців. Але для цього потрібні умови, де відсутність війни – лише одна з опцій.
Наразі Кремль різко збільшив кількість штурмів на лінії фронту. Раз не вийшло з їхнім варіантом «деескалації», намагаються вигризти хоч якийсь результат, хоч десяток сіл. А також підготувати позиції щодо можливої активізації після 10 травня.
Наразі треба стримати цей натиск психологічно. Допомагаючи всім можливим армії. Днів за десять з’явиться певна умовна ясність.
