Андрій Бартиш
23 березня в Саудівській Аравії відбулася зустріч представників Росії та США, де намагалися остаточно узгодити параметри «інфраструктурного перемир’я» та обговорювати можливість повного припинення вогню. Спецпредставник Трампа Стів Уіткофф дав зрозуміти, що сторони вже досягли принципових домовленостей щодо припинення ударів по енергетичній інфраструктурі та мораторію на обстріл у Чорному морі. Це розглядається як перший крок до вироблення повноцінного мирного договору.
Формально йдеться про 30-денне припинення ударів по енергетичній інфраструктурі України (з аналогічними зобов’язаннями Києва щодо РФ). Варто зазначити, що цей крок не змінює стратегічного розкладу: місяць паузи не дозволить Україні відновити енергосистему та військову інфраструктуру в повному обсязі. Путін таким чином знову намагається затягнути час, щоб продовжити наступ і виторгувати найприйнятніші для себе позиції в переговорах.
На жаль, ця путінська гра має свої вигоди для РФ. Раніше США зі свого боку, як пише Reuters, зробили «жест доброї волі», призупинивши низку контррозвідувальних операцій проти Росії. Це не просто символічний жест, а реальний індикатор змін підходу адміністрації Трампа. Для Вашингтона важливо закріпити дипломатичні домовленості, незважаючи на подальші негативні наслідки цієї угоди.
Європа чітко розуміє, до чого може привести подібна політика команди Трампа і вже зробила спроби, які максимально зриватимуть домовленості щодо запропонованого Кремлем треку. Євросоюз уже заявив, що відкине вимогу Москви про припинення постачання озброєнь Україні. Це ставить Білий дім перед складним завданням. Трамп спробує погрозами схилити європейських політиків на свій бік: або він досягне лояльності європейських союзників і переконає їх підтримати процес деескалації, або зіштовхнеться із ситуацією, коли Європа та Україна продовжать військову співпрацю, всупереч американській позиції. Але з урахуванням того, що Вашингтон контролює значну частину військової складової, фінансових потоків на підтримку Києва, а також має інструменти впливу через корупційні розслідування, важелі для примусу є.
Подальший розвиток ситуації залежить від того, наскільки Трамп готовий використати свій вплив для примусу України та Європи для виконання досягнутих домовленостей із РФ. При цьому очевидно, що Путін у мирному договорі не відступить від своїх агресивних принципів і вимагатиме: юридичного визнання «нових» російських територій, демілітаризації та закріплення позаблокового статусу для України.
Найближчими тижнями багато залежатиме від динаміки американо-російських переговорів. Якщо на зустрічі в Саудівській Аравії США спробують нав’язати схему перемир’я без гарантій відмови від переозброєння ЗСУ, переговори з РФ ризикують зайти в глухий кут. Якщо Вашингтон покаже готовність закріплювати компроміси, невигідні для України, то залишається надія на підтримку європейських партнерів.
Тим часом парламент ФРН ухвалив поправки до конституції щодо зниження «боргового гальма», щоб збільшити запозичення і завдяки цьому створити фонд у 500 млрд євро для інвестицій в оборону та інфраструктуру. Це свідчить, що Європа серйозно розглядає загрозу з боку РФ. Курс на майбутню війну отримав новий імпульс після приходу до влади в США Дональда Трампа: євробюрократи сподіваються, що створені ними за десятиліття інститути виявляться довговічнішими за імпульсивного американського політика. Фактично ЄС стає «Ноєвим ковчегом» ідеї збереження демократичних цінностей. Але щоб стати знову глобальним гравцем у світі, європейцям знадобиться: глобальна військова перевага, домінування їхніх транснаціональних компаній, «м’яка сила» у всіх чутливих регіонах світу. Проблема європейських еліт у тому, що вони ще бояться втратити фінансові та промислові можливості американського союзника. Але цей страх минає, і Європа готова до перегляду світового порядку та більшої самостійності.
У свою чергу, є чітке розуміння того, що нормалізація відносин між РФ і США призведе до неминучого дроблення всередині Європейського Союзу, в першу чергу, в енергетичній сфері. Європа має достатній ресурс уникнути цього російського сценарію, а зміна енергетичних потоків із російських на близькосхідні прискорить становлення ЄС як самостійного та вагомого лідера.
Євросоюз – це найбільш фінансово успішний та технологічно розвинений простір у світі. Тобто Європа може претендувати на глобальну суб’єктність лише за збереження своєї єдності. Однак для збереження цієї горезвісної «єдності» членам ЄС доведеться відмовитись від багатьох аспектів свого суверенітету. Для Росії ж мілітаризація Європи буде ще одним чинником для припинення агресії щодо України.
