Історія 89-річного запорожця інваліда першої групи Олександра Михайловича Павлова вражає своєю парадоксальністю. В ній, як у дзеркалі, відображається рівень беззаконня та безкарності, які правлять бал в Україні. Виявляється, одна людина може вперто протистояти цілій державі. І ця людина не Олександр Михайлович, чиї права як інваліда і просто гідної людини, яка багато років працювала на благо країни та рідного міста, знехтувані. Ця вперта і відверто безцеремонна людина – голова ОСББ «Рекордна 14» Олена Чепурченко. Але… про все по порядку.
У травні 2015 року органом соціального захисту населення у м. Київ Запоріжжя О.М. Павлову та його дружині Ю.І. Павловій, також інваліду 1-ї групи, було виділено дві сучасні електромобільні інвалідні візки. Кожен, хто зіткнувся з серйозними проблемами у пересуванні, знає, наскільки кардинально можна покращити своє становище за допомогою такого пристрою.
Оскільки родина Павлових мешкає на першому поверсі в будинку на вул. Рекордна, 14, єдиною проблемою після виділення візків було обладнання приміщення для їх зберігання та пандусу для виїзду.
У вересні 2016 року виконком Запорізької міськради повідомив Олександру Михайловичу, що у під’їзді №8, в якому розташована квартира родини Павлових, виїзна комісія провела обстеження прибудинкової території щодо можливості обладнання приміщення для зберігання електромобільних візків.
В лютому 2017 року сесія Запорізької міськради ухвалила рішення виділити кошти на розробку відповідної проектно-кошторисної документації. На початок 2018 року цю документацію було розроблено, а також проведено її державну експертизу. Також Запорізька міськрада надіслала листа департаменту архітектури та містобудування, в якому зазначила, що будинок по вул. Рекордній, 14 не є пам’яткою архітектури та містобудування відповідно до Держреєстру нерухомих пам’яток України та не є об’єктом культурної спадщини архітектури та містобудування Запорізької області.
Одним словом, ніщо не перешкоджало проведенню будівельних робіт, на які з міського бюджету навіть було виділено кошти у розмірі 627 тисяч грн. Роботи були розпочаті, зведено фундамент, проте після цього все зупинилося. Причина – будинок №14 нібито належить до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, яка, нагадаємо, є підрозділом ООН, і до його завдань входить збереження культурної спадщини планети. Справді, ініціатива привласнити Соцмістечку подібного статусу була, але реалізована так і не була – що не дивно, достатньо подивитись на те, як сьогодні ООН «відстоює» інтереси України у світлі війни, яку проти неї розв’язала Росія.
Що ж, Олександр Михайлович звернувся із запитом до Міністерства культури України та отримав від нього погодження на проведення будівельних робіт. Щоправда, міська влада обіцяні гроші вже перенаправила на інші потреби. Тому О.М. Павлов звернувся на рідне підприємство, ПрАТ «Дніпроспецсталь», на якому пропрацював 35 років та почесним ветераном якого він є. Завод погодився оплатити всі роботи, але тут виникла нова і, схоже, непереборна перешкода – правління ОСББ на чолі з Оленою Чепурченко.
Чи було зупинення будівельних робіт під приводом збереження спадщини ЮНЕСКО ініціативою О.В. Чепурченко, невідомо. Натомість незаперечним фактом є те, що на зборах ОСББ від 02.09.2021 під її керівництвом було ухвалено рішення «не надавати згоди подружжю Павлових на демонтаж ганку біля під’їзду №8 з боку фасаду будинку». Все. Як написав у своєму листі до БО «Фундація Олені Зеленської» та до Міністерства соціальної політики України Олександра Михайловича, «виявляються, голова ОСББ – це фортеця, яку не може подолати жодна з державних інституцій».
На жаль, відповіді ні на це звернення, ні на звернення до «Національної асамблеї людей з інвалідністю України», ні до урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю у Запорізькій обласній державній адміністрації відповіді так і не надійшло. Грошей на адвокатів у О.М. Павлова, ясна річ, немає.
За дев’ять років з моменту виділення електромобільних візків подружжя Павлових не скористалося ними жодного разу. Час безжальний. Юлія Іванівна Павлова померла. Її візок Олександр Михайлович безоплатно передав інваліду першої групи та ветерану АТО.
А на початку війни Олена Чепурченко разом зі своїм громадянським чоловіком О.В. Омельяненком побили О.М. Павлова та його сина Михайла. Нанесені тілесні ушкодження було зафіксовано лікарем-експертом у належному порядку та розпочато кримінальне провадження, за ознаками злочину, передбаченого ст. 125, ч.1 УК України, яке внесене до ЄРДР за №120220870500000188. Але й тут за всієї очевидності протиправних дій громадянки Чепурченко українська держава в особі Національної поліції України в Запорізькій області виявилася безсилою.
Спочатку старший дізнавач СД ЗРУП ГУНП у Запорізькій області капітан поліції С.А. Теймурова 13.06.2022 закрила вказане кримінальне провадження «у зв’язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення». Потім після скарги О.М. Павлова цю постанову було скасовано. Поневіряння О.М. Павлова у спробі домогтися справедливого розслідування – окрема історія, для опису якої не вистачить і цілої газетної шпальти.
Сьогодні на календарі майже кінець 2024 року, а елементарне кримінальне провадження так і не доведено до суду.
У зв’язку з цим напрошується питання: чим же так зайнята наша доблесна поліція? Чому, коли мова заходить про бронь від призову для поліцейських, є безліч вагомих аргументів на їхню користь, а коли потрібно закінчити просте розслідування, то справа тягнеться просто нескінченно? А, може, хтось вирішив, що найкращим вирішенням проблеми буде дочекатися природної смерті О.М. Павлова?
