Андрій Владов
Війна в Україні – лише частина глобального гібридного протистояння путінського режиму з європейською цивілізацією, де сторони мають дві протилежні цілі. Путін вже відкрито заявляє, що головне його завдання – змінити архітектуру європейської безпеки таким чином, щоб були не лише враховані інтереси Москви, а й відбулося повернення до контролю Кремлем всього пострадянського простору з відведенням кордонів НАТО.
Всім людям, які думають, зрозуміло, що завдання горезвісної СВО — не включення українських територій до складу Росії, а підпорядкування України, політичне й економічне та обнулення НАТО. Пропозиції заступника глави МЗС РФ Сергія Рябкова, озвучені у 2021 році – не розширення на Схід та повернення військової інфраструктури до стану 1997 року – означають перетворення НАТО на ОДКБ, бутофорну структуру, позбавлену реального військового потенціалу.
Мета, скажімо, м’яко, амбітна. Щоб її досягти, у Росії спочатку були два варіанти: рішуче і швидко розтрощити Україну – налякати європейців потенційними російськими військами у Варшаві та Берліні; або створити інструменти впливу на США у всіх ключових регіонах світу – проектування загроз на Близькому Сході, в Африці, Азії та Латинській Америці.
Усі чудово розуміють, що здихаюча економіка і пошарпана у війні з Україною армія РФ вже ніколи не зможе становити глобальної загрози для Євросоюзу, але затяжний конфлікт в Україні негативно впливає і на європейську економіку. Прагнення Росії за будь-яку ціну досягти своїх цілей може призвести до ядерного конфлікту, а це вже загроза всьому людству.
Сьогодні добре видно, що Захід не дозволить Путіну досягти успіху. У цьому зізнаються все досить відкрито: буквально місяць тому глава британської розвідки МІ-6 Річард Мур, один із головних архітекторів нового стримування Росії, вкотре сказав, що якщо допустити потенційну перемогу Путіна, це стане своєрідним небезпечним сигналом Китаю та Ірану, які вже давно нарощують свої військові потенціали та готуються до протистояння з НАТО та захоплення нових територій.
Сьогодні Захід має цілу низку інструментів для стримування агресивних режимів: домінування в технологічній сфері, широка мережа військово-політичних альянсів, контроль над медійним простором, агентурна мережа по всьому світу.
Цілепокладання Росії
Контури російської політики легко простежуються: активізація Кремля на африканському напрямі та посилення співпраці з КНДР – частина загальної стратегії переговорів із США. Однак одним із найважливіших аргументів РФ був Близький Схід. Зростання впливу Ірану та присутність росіян у Сирії були вкрай вагомим аргументом тиску на Вашингтон, для якого Близький Схід – ключовий геополітичний простір після європейського континенту.
Проте стрімке повалення Асада та тотальне ослаблення Ірану після подій 7 жовтня 2023 року змінюють ситуацію. Військове панування Росії у Сирії тепер залежить від доброї волі «турецьких друзів». Ізраїль вибудував міцні відносини з Азербайджаном, який став останніми роками сателітом Туреччини, обнулив іранські проксі в Палестині та Лівані і тепер особисто диктує правила гри в регіоні.
Політичний режим в Ірані перебуває під постійною загрозою повалення. Тупик очевидний: лібералізація та нормалізація відносин із Заходом призведе до зносу режиму аятол. А витримувати тиск Заходу у Тегерана ресурсів явно не вистачає — Китай як завжди абстрагований, а Росія застрягла у війні з Україною.
Нині ситуація така: з усієї колоди Росія схоже втрачає близькосхідну карту. Для того, щоб переконати США прийняти умови Кремля щодо системи безпеки в Європі, звільнення Донбасу буде замало.
Заморозка конфлікту суперечить інтересам Кремля: санкцій із РФ ніхто не зніме, паралельно з чим Україну переозброюватимуть, а Туреччина активно наступатиме скрізь, де росіяни будуть відходити. Наступний рік пройде під прапором турецької експансії одразу у трьох життєво важливих для Росії регіонах: на Близькому Сході, Південному Кавказі та в Центральній Азії.
Боротьба РФ з Анкарою стане викликом нового масштабу. Підготовка до нього можлива лише за умови відносної впевненості на українському напрямі, а таку впевненість Кремлю вже ніхто не дасть. Іран вже змушений шукати компроміси з Європою і зайнятися своїми внутрішніми проблемами, а отже, розвал коаліції РФ, Китай, Іран наступного року може повністю відбутися.
Ситуація на полі бою
Згідно з останньою інформацією, у Курській області нарешті з’явилися на полі бою північнокорейські вояки. Навичок ведення сучасного бою у них явно недостатньо – вони пересуваються буквально натовпами, що значно полегшує їхнє знищення. Як повідомляють українські військові, вони вже «задвохсотили» близько двохсот каендеєрівських солдатів. А ті, у свою чергу, примудрилися відкрити дружній вогонь по колоні кадирівців – у результаті вісім воїнів тік-току вирушили прямісінько до аллаха.
Розмови про можливий наступ росіян на Запоріжжі, як і раніше, не мають під собою вагомих підстав. На думку експертів, на цій ділянці фронту у противника зовсім мало сил та техніки. Якщо десь у Запорізькій області росіяни і ведуть активні наступальні дії, то це в районі Новосілки, тобто на стику нашої області та Донецької. Більше того, українські сили спеціальних операцій, СБУ та ГУР здійснили блискучу операцію в районі населених пунктів Верхній Токмак та Комиш-Зоря – знищивши склад із сорока цистерн із паливно-мастильними матеріалами, загальною вартістю понад 4 млн доларів. Спочатку по дорозі попереду составу було зруйновано залізничне полотно. Коли состав зупинився, прицільним вогнем хаймарсів було знищено локомотив і останню в цьому составі платформу. В результаті основний состав був заблокований, після чого його планомірно добили дронами-камікадзе. Підсумкові збитки – це не лише сорок згорілих цистерн з паливом, яке не заллють у баки ворожих бронемашин та танків, а й виведення із ладу на кілька днів залізничної гілки, яка живить війська противника на запорізькому напрямку.
На східному фронті, на підступах до Покровська, українські військові здійснили низку контратак для недопущення заняття ворогом села Шевченко – яке вважається брамою для подальших штурмових дій вже самого міста. На думку багатьох експертів, можна констатувати певне оздоровлення обстановки. Одночасно з цим здійснюється плановий відхід наших військ з Курахового, оволодіння яким стало можливим через дірки в нашій обороні й флангові охоплення з перерізанням доріг постачання. Наскільки успішною стане ця ділянка для генерала Тарнавського, який змінив на посаді командувача ОТУ «Донецьк» генерала Олександра Луценка, покаже час.
Тарнавський командував Оперативно-стратегічним угрупованням військ «Таврія» і, відповідно, українським контрнаступом 2023 року в районі Оріхова. Контрнаступ
цей був невдалий, але багато в чому не завдяки поганому керівництву, а через нестачу зброї, яку нам обіцяли американці, та щільні мінні поля, які росіяни збудували, поки ми чекали заокеанської допомоги.
У «Птахів Мадяра» йде набір
Потрапити до полку «Птахи Мадяра» можуть навіть військові після самовільного залишення частини за умови, якщо їх вважатимуть гідними кандидатами. Однак під час набору відбраковується 80% анкет, розповів в інтерв’ю «Укрінформу» командир, капітан Роберт Бровді с позивним Мадяр.
Він зазначив, що є велика кількість висококваліфікованих людей, яких застосовували не за призначенням. Однак, за словами Бровді, в полк не будуть прийматись лише для чисельності, адже «ніхто в спину не штовхає, щоб було 100% наповнення».
Мадяр розповів, що його підрозділ не потребує відновлення. Наразі полк виконує на «передку» абсолютну більшість розвідувальних, коригувальних і патрулювальних дій у підтримку понад 20 бригад.
