Вадим Чередніченко
Запоріжжя сьогодні живе під безперервним тиском росіян, чиї ракетні та авіаційні удари щодня руйнують житлові квартали, забирають життя мирних мешканців та калічать десятки людей. Висловлюємо щирі співчуття родинам загиблих від цих варварських обстрілів та бажаємо якнайшвидшого одужання всім пораненим. На тлі посилення ворожих атак важливим стає з’ясування причин, через які обстріли міста авіабомбами стали можливими, та розуміння того, чи є шанси якось зупинити цю навалу.
Останнім часом основними знаряддями терору проти Запоріжжя стали керовані авіаційні бомби (КАБи). Раніше звичайні фугасні авіабомби (ФАБ-250, ФАБ-500) застосовувалися безпосередньо над лінією фронту чи об’єктами, що вимагало від ворожого літака заходити взону дії української ПВО малої та середньої дальності.
Однак ворог оснастив ці авіабомби Уніфікованими модулями планування и корекції (УМПК) та створив нові зразки, такі як УМПБ-5 (Універсальний міжвидовий планерний боєприпас). Оснащення крилами більшої площі, покращена аеродинаміка, система супутникової навігації та в окремих модифікаціях навіть малогабаритні реактивні двигуни збільшили дальність польоту бомб до 70–80+ кілометрів. Пуски здійснюються з тимчасово окупованих територій Запорізької області — зокрема з районів Токмака та Молочанська. Це дозволяє російським літакам вражати не лише пригород, а й центральні квартали Запоріжжя.
Тактика ворога
У багатьох виникає цілком логічне запитання: якщо літак піднімається на висоту 8–10 км для пуску бомби, його чудово бачать радари за сотні кілометрів. Чому ж тоді російські Су-34 та Су-35С досі не знищуються в момент підльоту?
Причина полягає у складному комплексі тактичних прийомів, динаміці пуску та розрахунку часових вікон.
Російські фронтові бомбардувальники Су-34 підходять до пускового рубежу на надмалій висоті (300–500 метрів), використовуючи рельєф місцевості, щоб ховатися за радіогоризонтом від українських наземних РЛС. За кілька кілометрів до точки сбросу пілот виконує різкий набір висоти («гірку»), за лічені секунди виходить на висоту 8–10 тисяч метрів, здійснює скидання КАБа і миттєво розвертається з інтенсивним зниженням назад на надмалу висоту. Нахождення літака на піковій висоті триває від кількох десятків секунд до 1-2 хвилин.
Навіть якщо український ЗРК великої дальності (наприклад, MIM-104 Patriot чи С-300) засіче ціль у момент «гірки», ракеті потрібно подолати відстань у 80–100 км. Для цього їй потрібно від 1,5 до 2,5 хвилин. За цей час Су-34 встигає скинути бомбу, розвернутися на 180 градусів, увімкнути форсаж і піти вниз. Ракета змушена наздоганяти маневруючу ціль, що віддаляється, втрачає кінетичну енергію і ціль виходить з так званої «зони невиходу» (No-Escape Zone).
За Су-34 завжди стежать винищувачі прикриття Су 35С або МіГ-31БМ, які патрулюють на ще більшій висоті в глибині окупованої території з дальнобійними ракетами Р-37М (дальність пуску — до 200+ км).
Щоб гарантовано дістати Су-34 над Молочанськом, батарею ЗРК Patriot ($1 млрд за комплекс) потрібно підтягнути впритул до лінії фронту — на 20–30 км від передової. На такій відстані радар випромінювання негайно виявляється ворожими БПЛА («Зала», «Supercam») і стає пріоритетною ціллю для реактивної артилерії («Торнадо-С»), барражуючих боєприпасів «Ланцет» та протирадіолокаційних ракет Х-31П.
Військове командування постає перед дилемою: ризикувати єдиним батарейним комплексом вартістю в мільярд доларів ради примарного шансу збити один Су 34 ($50 млн) або зберегти ЗРК для захисту стратегічних об’єктів від балістичних ракет «Іскандер-М» ($2,5–3 млн за ракету), які несуть колосальні руйнування.
Шведська допомога
Ключем до знищення ворожої авіації є створення єдиного західного мережецентричного контуру ППО та авіації.
Швеція передала Україні літаки дальнього радіолокаційного виявлення (ДРЛО) Saab 340 AEW&C / ASC 890. Вони виступають «літаючими радарами», які бачать повітряні цілі на великій відстані та передають точні координати через захищений канал Link 16.
Головна мета цієї системи — дозволити винищувачу F-16 здійснювати пуск ракети класу «повітря-повітря» з вимкненим власним радаром («у режимі радіомовчання»), спираючись виключно на цілевказання від літака ДРЛО.
Але найбільш ефективним протидієвим інструментом проти КАБів є європейські винищувачі JAS 39 Gripen у зв’язці з ракетами Meteor від концерну MBDA. Завдяки прямоточному повітряно-реактивному двигуну ракета Meteor зберігає високу швидкість (понад 4 Махи) протягом усього польоту і має найбільшу у світі «зону невиходу» (150+ км), тобто може наздоганяти російські бомбардувальники під час втечі.
Процес інтеграції шведських ДРЛО з F-16 розпочався ще наприкінці травня 2024 року, а самі борти надійшли в другій половині 2025 року. Проте складнощі налаштування каналів зв’язку в умовах потужного російського РЕБ, брак ракет модифікації AIM-120D та висока ризикованість наближення літаків ДРЛО до лінії фронту затримують повноцінне функціонування системи.
Реальний перелом у прифронтовому небі Запоріжжя очікується із завершенням бойового злагодження та практичним розгортанням винищувачів Gripen із ракетами Meteor. Саме поява цих систем зробить пуски КАБів із районів Токмака та Молочанська смертельно небезпечними для російських Су-34 та змусить ворога відсунути авіацію вглиб власного тилу.
Чи була «здача півдня»?
На тлі щоденних виснажливих обстрілів Запоріжжя в український суспільний дискурс знову активно вкидаються маніпулятивні теми щодо подій весни 2022 року — так званого «безперешкодного прориву росіян з Криму», «зради командування» та «таємного розмінування Чонгара». Ці наративи активно підхоплюються ворожою пропагандою для дестабілізації суспільства. Проте офіційне розслідування Державного бюро розслідувань (ДБР), матеріали кримінальних проваджень та аналіз не залежних військових експертів (RUSI, OSINT) повністю спростовують ці міфи.
Офіційні перевірки ДБР та матеріали журналу бойових дій саперних підрозділів довели, що жодного розмінування Чонгару, Перекопу чи дамб перед 24 лютого 2022 року не проводилося. Усі мінно-вибухові загородження, встановлені у 2014–2020 роках, перебували на місцях. Остання задокументована перевірка стану мінних полів проводилася 15 лютого 2022 року. 22 лютого 2022 року підрозділи отримали офіційний наказ привести всі об’єкти в стан «Готовність №1».
Наказ про підрив об’єктів був відданий саперам у перші хвилини вторгнення. Сил саперів вистачило для підриву трьох із чотирьох дамб на адмінмежі з Кримом та часткового підриву залізничного мосту. На автомобільному мосту Чонгара провідна система дистанційного підриву була знищена в перші ж хвилини внаслідок масованого авіаційного та артилерійсько-ракетного удару РФ по пунктах управління саперних рот. Ворог також активно використовував тактичний гелікоптерний десант і швидке наведення понтонів під прикриттям авіації.
Ключовою причиною швидкої окупації Херсонщини та Приазов’я стала нищівна чисельна та технічна перевага ворога. На південному напрямку Перекоп та Чонгар прикривала 59-та окрема мотопіхотна бригада ЗСУ, укомплектована лише на 60–70% (близько 1,5 тис. осіб) без достатку важкої артилерії та засобів ППО. Їм протистояло угруповання з Криму (58-ма армія та 22-гий армійській корпус, підрозділи ВДВ) чисельністю понад 20–30 тисяч осіб з подавляючою перевагою в авіації, бронетехніці та засобах РЕБ (співвідношення сил від 10:1 до 12:1).
Слідство ДБР та СБУ дійсно зафіксувало факт зради окремих високопосадовців (зокрема затриманого ексначальника УСБУ в АР Крим Олега Кулініча), які передавали ворогу картографічні дані та схеми дислокації частин ЗСУ. Проте це була робота агентурних мереж спецслужб РФ, а не централізована «здача півдня» українською владою чи командуванням.
Контрольований відхід українських частин із загрози повного оточення в плоских степах Приазов’я дозволив зберегти кадровий склад, закрити напрямок на Миколаїв та закріпитися на рубежі Василівка – Оріхів – Гуляйполе. Це зупинило подальше просування окупантів і врятувало Запоріжжя від долі захоплених міст.
Сьогодні захист Запоріжжя — це комплексне завдання, яке вирішується як щоденною стійкістю воїнів на передньому краї, так і важкою технологічною працею з будівництва сучасного повітряного щита.
