Андрій Бартиш
Про те, як вміють готувати криваві провокації кремлівські спецслужби, добре відомо у всьому світі. Цього тижня напередодні українського Дня Соборності та майбутнього виступу міністра закордонних справ РФ Кирила Лаврова в ООН з питань СВО в Україні, у прифронтовому Донецьку обстріляли ринок. Вже цей факт може бути приводом для роздумів.
Внаслідок обстрілу загинуло 25 людей та десятки мирних жителів Донецька отримали поранення. Російські воїнкори одразу в один голос звинуватили ЗСУ. Не вдаючись до подробиць прильоту цього снаряда, висновки зроблено заздалегідь. І хоча пропаганда Кремля працювала на всю свою потужність, багато місцевих жителів одразу висловили сумнів в обстрілі ЗСУ і заявили, що обстріл здійснили російські військові.
Цього ж дня колаборант Чаленко опублікував список «дев’яти варварських обстрілів Донецька українськими карателями». Постає питання, чому не десяти. За 10 років війни не набралося більше «варварських обстрілів»? У цьому розбирався журналіст Денис Казанський у своєму матеріалі на сторінках телеграм-каналу.
«Давайте подивимось, що то за список. Із 9 обстрілів, лише 3 припадають на 2014-2015 роки. З них щонайменше один – обстріл зупинки на Босі 22 січня 2015 року був здійснений не ЗСУ, а козацькими бандформуваннями РФ, у ході розбірок з «Оплотом» Захарченка. Це визнали самі ДНРівці, ту історію багато разів вже розслідували і розбирали, не розписуватиму докладно. А знаєте, скільки доводиться «варварських обстрілів Донецька карателями» на період дії мінських угод із 2015 по 2022 рік? Нуль. Жодного.
Україна так страшно і цинічно не дотримувалась мінських угод, так підло бомбила Донбас 8 років, що навіть сам пропагандист Чаленко жодного варварського обстрілу не зафіксував. Інші 6 найкривавіших обстрілів з найбільшою кількістю жертв – це вже 2022-2024 роки. Тобто прямий наслідок розв’язаної Путіним «СВО». Якби Росія не розірвала мінських угод і не стала «захищати Донбас», цих обстрілів не було б, всі загиблі люди залишилися б живими, зробив висновок український журналіст.
«Що стосується жертв на ринку Донецька, то їхня смерть цілком на совісті російського керівництва та «захисників із РФ». Які не захищають мешканців Донбасу, а навмисне їх підставляють. Так, і сама дичина це те, що ринок у прифронтовому районі Донецька весь цей час працював і продовжує працювати далі. Хоча очевидно, що місцева окупаційна влада мала його закрити задля безпеки мешканців. Але коли ж цю z-мерзоту турбувала безпека цивільних? Для них навпаки – чим більше вбитих людей, тим краще картинка.
З 2014 року вони тільки й робили, що піарились на трупах. Двадцять п’ять загиблих сьогодні людей у Донецьку – це більше, ніж загинуло мирного населення за весь 2019 рік. І більше, ніж за 2021 рік. У цьому вся суть «захисту Донбасу», про який репетує росТВ. Всі ці люди були б живі, якби російський уряд не розтоптав мінські угоди і не розв’язав бійню, якої немає ні кінця, ні краю. Але жоден брехливий воєнкор, жоден z-мудак, який фальшиво голосить зараз про загиблих, про це, звичайно, не скаже», – написав на своїй сторінці Казанський.
Тепер про винних у цій трагедії
Публіцист, письменник Валентин Валетов пише: «Будь-яка смерть не комбатанта – це трагедія. Незалежно від того, на якому боці та від чиєї зброї загинув цей не комбатант. Не має значення, яких поглядів дотримувався загиблий, кому симпатизував, який паспорт носив у кишені. Його загибель – зовсім неприпустима річ. Поки що він не взяв до рук зброю або не взяв участь у військових діях будь-яким іншим способом. Мої співчуття родичам загиблих вчора у центрі Донецька людей. Тепер про винних у цій трагедії.
Я, на відміну від деяких, часто бував на Донбасі до приходу туди «визволителів та захисників» і не пам’ятаю там ні артилерійського, ні ракетного обстрілу. Пам’ятаю, як розквітав після падіння 90-х і ставав європейським містом Донецька. Як змінювався Алчевськ. Як прикрашався Луганськ. І ніхто не вмирав, хоча навколо говорили і російською, і українською. Натомість мешканці Рязані добре пам’ятають мем «рязанський цукор». Мають пам’ятати.
Життя людей в Росії ніколи і нічого не означали – це історична традиція. Для досягнення політичних цілей правителі РФ легко вбивали своїх і чужих. Рівняли танками, стріляли з кулеметів, гноїли у таборах, підривали у власних будинках. Винятково на благо. Адже будь-які цілі Росії – це завжди на благо. Мертві цивільні у Маріуполі, Бородянці, Донецьку чи Бучі – це на благо. Це визволення. Це дорога до розквіту під керівництвом чекістської мафії та кремлівського злодія. І не сумнівайтеся.
Росія завжди йшла в майбутнє сумнівної прекрасності по кістках своїх та чужих громадян. Слідство розбереться, хто й звідки вдарив вчора по Донецьку. Українська сторона заперечує причетність. Жителі Рязані, незважаючи на досвід, мають право заперечувати. Але є речі, які заперечувати марно. Кожен загиблий на цій війні з 20.02.2014 року загинув з вини Російської Федерації та її злочинного керівництва. Кожен загиблий український громадянин – хоч із Франківська, хоч із Горлівки – загинув тому, що злодії, які сидять у кріслі, вирішили анексувати частину чужої країни, порушити всі міжнародні договори і похерити систему безпеки, яка більш-менш захищала світ від взаємознищення.
Ще раз повторю: кожен загиблий на совісті Путіна та його банди. Вони принесли смерть на українську землю. І зробили це так само легко, як робили їхні попередники. Їм байдуже, кого вбивати. Запитайте у Рязані. Запитайте мешканців будинків на Алтуфіївському шосе. Запитайте у російських та чеченських жителів Грозного. Запитайте у заручників «Норд-Осту» та у дітей Беслана. Мертві не дадуть відповіді, але у тих, хто вижив, ще не відбило пам’ять.
Там, куди приходять опричники, визволителі та чекісти, завжди править розруха та смерть. Російський світ – це, на жаль, не балет та література. Це п’яний мужик із сокирою, яка хреститься, перед тим, як тебе зарубати. Це руїни Маріуполя, якими бездомні пси тягають людські останки. Це руїни Бахмута та Авдіївки. Це мільйони біженців та знедолених. Це вдови та сироти. З усіх боків – що зі свого, що з чужого. Їм начхати на бік».
Готуючи цей матеріал, я ознайомився із текстами російських пропагандистів. Всі як один не намагаються знайти істину чи хоча б дізнатися про висновки слідства. Всі ці путінські пропагандисти вимагають ще крові та ще смертей українців, вимагають знищення української держави та нашої незалежності. У своїх вимогах вони не бачать межі безумства у кривавому шабаші, їм потрібна кров та влада режиму, їх не цікавить життя українців.
Відповідь на всі запитання
Створений Путіним режим був і залишиться кровожерною істотою, яка не зазнає жодного мирного вирішення цього конфлікту. Ті, хто сподіваються на мирні домовленості з цим людожером, прирікають себе та своїх дітей на майбутню війну та сотні тисяч смертей. Цей висновок підтверджує вся історія Російської імперії, і покласти цьому край може лише крах цього режиму. Путінські вбивці не почуваються винними, ні тоді, ні зараз. Просто генерують смерть, яка рано чи пізно поглине їх самих.
