Олексій Копитько
Нещодавній виступ глави МЗС РФ Сергія Лаврова, а також інтерв’ю російсько українського бізнесмена та мецената РПЦ Вадима Новинського американському журналісту Такеру Карлсону позначили колію, в яку російська сторона заганятиме процес імітації «врегулювання». Навряд ці публічні виступи були узгоджені, але вони вкладаються у загальну логіку. Тому таких збігів буде багато.
Росія де-факто розгорнула для публічної експлуатації у країнах, насамперед у США, політичний концепт «Армія. Мова. Віра», тільки з протилежним знаком – «Нейтралітет. Мовне різноманіття. Віротерпимість».
Президента України Володимира Зеленського вони викривають як лідера «хунти» із сумнівною легітимністю, який спирається на неблизькі особисто йому тези. Бо курс у НАТО агресивно лобіював його попередник та опонент Петро Порошенко, а сам Зеленський – спочатку російськомовний, нетитульний та мало схожий на канонічного православного.
Отже, за твердженням Кремля, він – узурпатор, який веде війну проти волі народу, який його обрав. При цьому росіяни не пояснюють, чому до Зеленського Порошенко, російськомовний власник великого бізнесу в Росії, у якого в Росії проживали родичі, будучи таким самим, як і Новинський, активістом (хоч і з нижчим статусом) підконтрольної Росії православної конфесії різко змінив позиціонування.
А сталося це після окупації Росією Криму у російськомовного та офіційно нейтрального, «канонічноправославного» президента України Віктора Януковича. З метою «захисту російських та російськомовних».
Військову операцію запустили в момент, коли Янукович ще контролював владу і цілком міг залишитись на чолі держави до кінця терміну та нових виборів. Нейтралітет, канонічне православ’я та російська мова глави держави анітрохи не збентежили окупантів. Не кажучи вже про таку дрібницю, як корпус міждержавних договорів.
Потім з метою «захисту російських та російськомовних» Путін підпалив Донбас, а в 2022 році почав перетворювати російськомовні християнські міста на щебінь. Винятково «заради блага» російських та російськомовних християн, переважно – православних. У десятках стертих з лиця землі сілах та містах-примарах вже ніхто не житиме.
У порядку «віротерпимості» протестантських священиків на Донбасі путінські солдати почали позвірячому вбивати ще в 2014 році. На всіх окупованих територіях Росія утискує непідконтрольні Москві українські християнські конфесії – православну та грекокатолицьку, а також протестантські групи.
«Мовне різноманіття» виявилося у тотальній забороні української мови скрізь, куди прийшли російські солдати. На щастя, в 2014 році російськомовні православні Харків,
Одеса та інші міста відбилися від спроб Кремля їх «захистити». За що з 2022 року практично щодня приймають на голову дрони, снаряди та ракети. Як нагадування, що є країна, яка все одно прагне їх задушити в обіймах.
Якщо московська тиранія у той чи інший спосіб захопить українську демократію, привласнені ресурси будуть спрямовані на знищення інших європейських демократій. Через зміни політичного ландшафту вони будуть дуже легкою здобиччю для об’єднаної російськоукраїнської армії, яка єдина на планеті вміє вести сучасну війну.
Цього можна не допустити. Українське суспільство та армія демонструють чудеса стійкості. Але ресурси закінчуються. А відсутність адекватних справ після гарних слів давно не зустрічає розуміння. Європа точно готова прийняти наслідки, яким зрадіють лише у Москві?
Лицемірна Європа
Багато, рясно і на різні лади цитують канцлера ФРН Фрідріха Мерца. Логіка зняття обмежень загалом позитивна, питання у практичному відображенні. Оскільки можливість знищувати російські війська на дистанції, стерилізація аеродромів у радіусі 300 км – це підрив можливості наступати, а знищення ППО – це підвищення ефективності наших атак вглиб.
Ракети можна доставити швидко, влаштувати росіянам у червні місячник великих пожеж. Головне, щоб ці ракети були. Тоді «літній наступ» значною мірою залишиться на папері. Тут багато подробиць, дивитися будемо за фактом. На що варто звернути увагу.
«Рейтерс» повідомив, що генеральний інспектор збройних сил Німеччини Карстен Броєр 19 травня видав директиву: переозброїти бундесвер сучасними системами до 2029 року. Тобто за 3,5-4 роки. Це не є сюрприз. Броєр в інтерв’ю Welt півтора місяці тому анонсував завдання забезпечення до 2029 року бойової готовності бундесверу чисельністю близько 200 тис. осіб. І раніше звучали подібні тези.
У березні глава Федеральної розвідувальної служби ФРН Бруно Каль зазначив: що раніше закінчиться гаряча фаза війни Росії проти України, то раніше Кремль буде технічно готовий напасти на Європу. При цьому Каль кинув фразу, що різнула слух: якщо війна закінчиться раніше 2029-2030 року…
Серед пріоритетів, зазначених Броєром: нарощування можливостей ППО, накопичення засобів для ударів на 500+ км, РЕБ, космос. Також боєприпаси всіх типів. НАТО очікує від Німеччини нарощування можливостей ППО вчетверо.
На цілі ремілітаризації будуть спрямовані кошти від послаблення «боргового гальма», що стало можливим через девіантну поведінку США.
Сьогодні ж вийшло інтерв’ю з головою СЗР України Олегом Іващенком, де зазначено: протягом 2-4 років після закінчення війни з Україною Росія буде технічно готова до нової агресії проти Європи.
На цей часовий діапазон впливають різні чинники, зокрема наявність санкцій. Отже, гіпотетична підморозка війни у 2025 році за умови скасування частини санкцій з боку США – це максимально негативний для Німеччини сценарій. Тому німці та ЄС загалом так нервують.
При цьому загрози посилення санкцій з метою наближення настання миру виглядають певною суперечністю для Європи. Тому санкції ЄС здебільшого декоративні та з відкладеним ефектом.
Хоча є ґрунт, де інтереси України та ФРН (Європи) у деталях збігаються. Так, командувач сухопутних військ ФРН Альфонс Майс два тижні тому заявив: через мілітаризацію економіки та суспільства Росія накопичує бойовий потенціал, який не повністю витрачається проти України. «Надлишки» накопичуються проти Європи.
Виходячи з логіки німецького генерала, що довше триватиме війна, то більший потенціал згенерує розігріта військова машина Росії. Тому військову машину треба охолоджувати/ламати, не знижуючи темпів ремілітаризації Європи та утримуючи санкції.
Демонтаж економічних, технічних, технологічних можливостей РФ вести війну – це момент, де повністю збігаються інтереси України та ФРН. Нарощування ударної потужності в глибину також повний збіг. Як і ППО. Причому в Україні все це робити на порядок дешевше з оперативним тестуванням у бойових умовах.
Тобто максимально розумне застосування ресурсів Німеччини – нарощування інвестицій в український ВПК. Тут мільярд запитань. Не лише гроші. Сировина. Устаткування. Софт. Підключення України до протоколів обміну інформацією та ін. А також реальні санкції проти РФ.
Інакше виникає прагматична ситуація, яку німці мають добре розуміти. Воювати до 2029 року не на користь України. Україна шукатиме можливості виходу із війни. Формат та наслідки цього виходу можуть підняти ризики для ФРН. Особливо якщо Україна буде виключена як фактор стримування РФ.
Щоб Україна залишалася стримуючим чинником на стороні Європи, треба пропонувати щось серйозне. Європа не пропонує. Довго так продовжуватись не може.
