Валерій Козирєв – директор Культурного центру «Хортиця». В активі цієї харизматичної енергійної людини сотні добрих справ та звершень, культурно-історичних проектів та реалізованих творчих задумів. Це насправді людина-локомотив, яка захоплює своєю любов’ю до рідного краю, його багатої спадщини та історії.

Вдома у Валерія Кириловича завжди багатолюдно та гостям щиро раді. Усіх, хто приходить до добродушних господарів, приваблює не лише затишна обстановка та щедре частування, а й спілкування з цікавими творчими людьми, яких, наче магніт, притягує до себе родина Козирєвих. Духовність, просякнута любов’ю до історії, музики та культури, створює ту неповторну атмосферу, з якою стикається кожен, хто прийшов у цей дім.

Гостей зустрічає хлібом-сіллю

Валерій Кирилович виріс у сільській родинi. І хоча сім’я не була багатою, будь-кого, хто прийшов, завжди чекав на столі домашній пахучий хліб, наваристий український борщ і, звичайно ж, кухоль ще теплого парного молока. Традиції, закладені у батьківській сім’ї, у тому числі звичай зустрічати гостей хлібом-сіллю, стали обов’язковим правилом і вдома у Козирєвих. Тому кожного гостя неодмінно садять за стіл, на якому стоять справжні ласощі, приготовані руками щедрого господаря.

У дитинстві Валерій Кирилович, як втім, і всі його однолітки, не мали Інтернету і гаджетів. Та й телевізор особливо дивитись було ніколи. Робота по господарству в селі займала багато часу, а коли випадали вільні хвилини, більшу частину своїх юнацьких знань та життєвого досвіду він отримував, читаючи книги та слухаючи розповіді старших. Ці навчені часом оповідачі були свідками важких воєнних років, нащадками запорізьких козаків, які зуміли зберегти у своїх оповіданнях легендарне минуле української історії. Так любов до історії стала професією та сенсом життя Валерія Козирєва.

Любов до історії

Після школи Валерій Кирилович вступив до історичного факультету Запорізького педагогічного інституту (сьогодні – Запорізький національний університет) за спеціальністю «Вчитель історії та суспільствознавства».

Вивчення історії – процес зовсім на простий, але те, що на сьогодні зроблено В.К. Козирєвим, викликає глибоку повагу.

У 2002 році Валерій Кирилович захистив кандидатську дисертацію на тему «Запорізька спадщина на півдні України останньої четверті XVIII — початку XIX століть». На той час, у 2006 році, цю дисертацію видано окремою книгою-монографією, забезпеченою великим документально-довідковим розділом. Окремо треба сказати, що публікацію було затверджено рішенням вченої ради Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. А це не аби який рівень! Валерій Козирєв має можливість працювати з багатьма видатними вченими. Наприклад, його науковим керівником був доктор історичних наук, професор Анатолій Бойко. Разом ці два науковця стали засновниками Запорізького наукового товариства ім. Якова Новицького.

Зараз в скарбниці запорізького краю десятки наукових робіт, зроблених Валерієм Кириловичем.

Знання минулого дає шанс уникнути помилок у майбутньому

Знання історії є не лише джерелом для написання наукових статей чи можливістю займатися викладацькою діяльністю. Валерій Кирилович дуже добре розуміється на питаннях сучасної політики, професійно аналізує те, що відбувається, і, як результат, прогнозує наслідки тих чи інших кроків у майбутньому. Саме тому серед друзів та знайомих Валерія Козирєва багато політиків, підприємців та управлінців. Немає жодних сумнівів у тому, що якби він вирішив зробити кар’єру політика чи державного керівника, успіх на цій ниві йому був би забезпечений.

Творчість та натхнення

Зовнішністю та фактурою Валерій Козирєв нагадує запорізького козака, про що люблять писати журналісти, коли розповідають про нього. Але не виглядом єдиним. За легендарним зовнішнім образом ховається не менш величезний і справді історичний внесок, зроблений цією людиною, яка стала духовним джерелом Запорізького краю.

У 1991 році навколо відбувався хаос, ніхто не знав, що буде завтра. На той час 39-річний Валерій Козирєв створює перший в Україні фольклорно-етнографічний кінний театр «Запорозькі козаки». Унікальний творческий колектив дозволив втілити в життя багато приголомшливих і одночасно геніальних театралізованих постановок обласного драмтеатру «Тарас Бульба» та «Мамай». Саме у постанові «Тарас Бульба» Валерій Кирилович, не будучи професійним актором, цілком упевнено виконав роль січового священика. Аналогічно – у художньому фільмі «Дума про Тараса Бульбу», знятого у 2009 році режисером Євгеном Березняком.

1999 року Валерій Кирилович виступає ініціатором реалізації масштабного Національного проекту «Запорізька чайка» (підйом із дніпровського дна, консервація та музеєфікація новоманерного козацького човна галерного майстра Алатачина). Він був першим, хто підставив плече підводним археологам Дмитру Кобалію та Валерію Нефьодову, про що вони самі пишуть у своїй книзі «Запорожська чайка»: історія однієї знахідки». Це було технічно не просто складне, а надзвичайно складне завдання, що вимагало кропіткої роботи в архівах, нестандартних рішень та серйозного фінансування.

Попри всі негаразди та диверсії, до 2004 року консервація знахідки загалом завершилася. Поряд із бригантиною часів російсько-турецьких війн XVIII століття, піднятою з дна річки у листопаді 2004 року, чайка зайняла своє місце у Музеї судноплавства на о. Хортиця, розташованому по сусідству з етнографічним комплексом «Козацька Застава».

Слід зазначити, що «Запорозькі козаки», «Козацька Застава» і Музей судноплавства – це унікальні об’єкти туристичної інфраструктури.

Повертаючись до витоків

Одним з історико-просвітницьких проектів, який Валерій Козирєв започаткував та підтримував, став народний музей та народна бібліотека у його рідному селі Широке Василівського району. У музеї – історія села з справжніми предметами побуту та іншими артефактами минулих епох. У бібліотеці – 15 тисяч найменувань книг, підписка на газети та журнали, інтернет.

Окремої розмови потребує питання відносин Валерія Кириловича з видатним художником Мирославом Добрянським, який створює свої шедеври переважно на козацьку тематику. Організація виставки під назвою «Запоріжжя – колиска козацтва, у картинах Мирослава Добрянського», це маленький штрих до відродження цілої епохи Запорізького краю, козацтва, чумацтва і кобзарства, коли сильні люди боролися за волю і незалежність, яку потрібно сьогодні мати нам з вами, як спадок великого минулого.

Дивлячись на вже отримані результати невпинних багаторічних праць, стає зрозуміло, що мало людей, які зробили так багато за такий короткий проміжок часу, а скільки ще буде зроблено!

Сила дружби та творення

Попереду ще багато планів та роботи. Творчі вечори та проекти, політичне життя регіону, виховання сина та прості життєві турботи – це далеко не повний список того, чим зайняті дні цієї прекрасної людини. Поруч у Валерія Кириловича завжди вірні друзі, і з деякими з них нам вдалося поспілкуватися.

Євген Карташов, Запорізький міський голова (2003-2010), почесний громадянин Запоріжжя

– Знаю Валерія п’ятдесят років, відколи він був старшим піонервожатим, навіть у цій скромній іпостасі виявляючи неабиякий організаторський талант, товариськість і енергійність. Вважаю цю людину видатним літописцем Запорізького краю, зберігачем історичної спадщини нашої землі. Валерій мій справжній друг, головною рисою якого є доброта, життєва енергія, підтримка ближніх та глибока порядність у стосунках.

Олександр Бережний, політик, підприємець, голова громадської організації «Запоріжжя – Наш Дім»

– Знаю Валерія понад сорок років, добре знайомий з його батьками та його сім’єю. Це справді велика людина у всьому. Господь дав йому великий козацький зріст і постать, навіть у дитинстві йому зшивали дві піонерські краватки, щоб він міг їх зав’язати на шиї. Його знання є унікальними, а зроблене є спадщиною Запорізького краю: виставки, музеї історії, під його керівництвом встановлені пам’ятники видатним особистостям – від козацької епохи до наших днів, створено кінний театр «Запорізькі козаки». Він чудовий актор, а його роль у фільмі «Тарас Бульба» – великий образ козацького священика. І це далеко не повний список того, що зроблено ним. Ми великі друзі.

Юрій Спіцин, директор Запорізького обласного краєзнавчого музею

– З Валерієм дружимо понад двадцять років. Він для мене старший товариш, друг та приклад у багатьох життєвих ситуаціях. А ще мій улюблений опонент у дискусіях на історичні теми – у яких, втім, ми завжди знаходимо спільну думку.

Іван Курпаяніді  , директор Обласного медичного центру серцево-судинних захворювань, депутат Запорізької обласної ради

– Знаю Валерія тридцять років. Для мене це чесна та порядна людина, справжній друг і щедрий господар. Я завжди захоплююся юнацьким запалом і величезною життєвою енергією цієї людини. Він є прикладом істинного патріотизму та зберігача національних цінностей.