Андрій Владов, огляд ЗМІ
Війна в Україні викликає сильне відчуття історичного дежавю, пише Al Jazeera з посиланням на експертів. Як і під час радянсько-фінської війни 1939-1940 років, російська армія загрузла й зазнає поразок від значно меншого та гірше озброєного ворога. Обидві сторони зараз окопуються, а «спеціальна воєнна операція» Москви, що мала тривати кілька днів, переходить у ще один рік виснажливої війни. Але на думку експертів, найімовірніший сценарій, в якому є затяжна боротьба, що виснажить обидві сторони, неприйнятний для європейських країн.
Іноді найважливішим фактором у припиненні відкритого конфлікту є тиск ззовні, вважає Маргарет Макміллан, військовий історик та професорка Оксфордського університету.
«Війна Сербії проти Косова закінчилась, коли втрутилися зовнішні сили», – сказала вона Al Jazeera, маючи на увазі натовські бомбардування Сербії 1999 року. Але ситуація в Україні не піддається прямолінійним рішенням ззовні. Росія, на відміну від Сербії, є ядерною державою. У неї є своя військова машина та величезні резерви живої сили й ресурсів. Тому потрібні інши механізми вирішення цього питання.
Захід теоретично міг би натиснути на Україну, погрожуючи скоротити підтримку, щоб змусити її діяти так, як він вважає правильним. Але Захід цього не робитиме, бо не в інтересах Заходу, щоб Україна впала, вважає Браніслав Сланчев, професор політології Каліфорнійського університету в Сан-Дієго. За його словами, Захід знає, що будь-які тріщини в його єдності проти російської агресії лише підбадьорять Кремль. «По суті, після того, як Захід вирішив, що Україна важлива… він має підтримувати її до кінця, а це означає, що українці самі вирішуватимуть, коли вони мають зупинитись», – каже він.
Ніяких поступок
Наразі мало доказів того, що будь-яка зі сторін готова до переговорів.
«Щоб бойові дії припинились, обидві сторони повинні цього захотіти, – пояснює Сланчев. – Обидві сторони повинні бачити, що вони виграють більше від миру, ніж від продовження війни».
Путін, попри нищівні невдачі на полі бою, схоже, готовий до довгої боротьби і вірить, що Росія переможе. Тим часом опитування в Україні показують, що переважна більшість населення не хоче йти на поступки Росії. «Навіть якби вони були готові відмовитись, наприклад, від Донбасу, вони не можуть бути впевнені, що це буде кінець, і що Росія не повернеться і не вимагатиме більшого», – пояснює Ден Рейтер, професор політології в Університеті Еморі.
Чому Путін не відступить
Проблема, на думку експертів, в тому, що Путін не має для стимулу для відступу. «Це війна Путіна, – вважає професорка Макміллан. – Російський президент поставив на неї свій престиж, і чим більше втрат, тим важче йому відступати». Експерти вважають, що бачення Путіна, викладене в його довгих історичних трактатах й жорстоко реалізоване в Чечні, тепер привело його до України. Але коріння світогляду Путіна, на їхню думку, лежить у більш ранніх подіях.
Путін і російська еліта відчувають глибоке приниження через розпад Радянського Союзу. Марія Попова, ад’юнктпрофесорка порівняльної політології в Університеті Макгілла, стверджує, що Путін прагне відновити імперський престиж Росії та виправити історичні помилки. Російська панівна еліта розглядала розпад Радянського Союзу просто як реконфігурацію, за якої колишні радянські республіки «продовжать бути разом», сказала Попова Al Jazeera, тоді як Україна побачила в цьому можливість стати
повністю незалежною.
Для України це було «цивілізованим розлученням», а для Росії «переписуванням присяг», пояснює Попова. Ця різниця у баченні двох країн тепер вилилась у війну.
Вічна війна?
Деякі спостерігачі припускають, що поразки на полі бою можуть призвести до падіння Путіна. Зрештою, поразки Росії в Кримській війні в XIX столітті, а також втрати в Японії та в Афганістані у XX столітті стали каталізатором глибоких внутрішніх змін. Затяжна й дорога Перша світова війна призвела до більшовицької революції 1917 року. Але для аналітиків, таких як Морріс, перспектива усунення Путіна вкрай малоймовірна, а шанси на те, що його наступник змінить політику РФ – ще менші.
І це має прямі наслідки для війни в Україні. «Не думаю, що це може закінчитись, поки Путін при владі, – каже Сланчев. – Навіть якщо українці відтіснять росіян до кордонів, поки він при владі, не думаю, що він піде на переговори». Затяжні конфлікти допомогли Росії створити прокремлівські анклави в Україні (Донбас), Грузії (Південна Осетія та Абхазія), Молдові (Придністров’я) та Азербайджані (Арцах).
Нинішня війна відрізняється тим, що Захід допомагає повернути Україні захоплені Росією території. Після того, як хронологія російського вторгнення перетнула межу в один рік, а армія агресора так і не досягла жодної із задекларованих цілей, на Заході почали усвідомлювати всю глобальність і далекосяжність проблем, які принесла Європі та світові наймасштабніша війна XXI століття. Тому Захід буде забезпечувати ЗСУ всім необхідним, для перемоги на полі бою, що стане початком розвалу РФ.
Зміни почались
Свідченням змін у парадигмі сприйняття війни в Україні стають дедалі більше матеріалів у західних ЗМІ стосовно післявоєнного світопорядку в нашому регіоні, в Європі та у світі загалом. Незважаючи на те, що терміни закінчення бойових дій важко спрогнозувати, майбутню архітектуру безпеки в Україні та Східній Європі необхідно ретельно формувати вже сьогодні, нехай поки що і на теоретичному рівні. Саме цьому присвячена стаття у вельми поважному і впливовому американському журналі The Atlantic під назвою «Найкоротший шлях до миру», де її автор приходить до доволі цікавих висновків.
В першій половині матеріалу пропонується перелік історичних аналогів, з якими можна порівняти не тільки війну в Україні, а радше післявоєнну ситуацію, що може скластися в майбутньому. Однак ані аналогія Ізраїлю і низки війн з арабами, ані аналогія із Корейською війною 1950-1953 років і розділенням Кореи на Північну і Південну не допомагають коректно порівнювати ситуацію, що склалася в Україні, з цілої низки причин.
Одним з найголовніших факторів продовження безрезультатної для Росії війни професор Школи перспективних міжнародних досліджень Еліот Коен, автор статті, називає особистість самого Володимира Путіна. І прогнозує, що тільки його фізична смерть зможе припинити війну, як, наприклад, смерть Сталіна в 1953 році змусила Радянський Союз зупиняти свою участь у Корейській війні.
Зважаючи на те, що смерть очільника Кремля у військово-стратегічному плануванні передбачити неможливо, в матеріалі висловлюється думка про те, що найкоротшим шляхом до миру в Україні є «членство України в НАТО або розміщення десятків тисяч американських військ разом із гарантією ведення війни від імені України, яку можна порівняти з гарантіями, що розповсюджуються на Південну Корею».
Це цілком і повністю корелюється з думками, про те, що членство України в НАТО буде стратегічною перемогою за будь-яких умов закінчення війни.
Варто відзначити, що сам американський журналіст висловлює сумніви в реалістичності обох варіантів – як вступу до НАТО, так і розміщення на нашій території військ США. Тому, як це не дивно, найбільш дієвим варіантом завершення війни він розглядає максимальне насичення Збройних сил України західним озброєнням і проведення
наступальної операції зі звільнення окупованих територій, бажано із Кримом або взяттям російських військ на півострові в блокаду. У разі успіху професор Коен прогнозує вкрай негативні політичні наслідки для Кремля і Путіна особисто, включно із неілюзорним ризиком втрати ним влади на тлі військових поразок.
