Вадим Чередніченко

День захисників і захисниць України, який щорічно відзначається 1 жовтня — у день свята Покрови Пресвятої Богородиці, став фундаментальним символом наступності української військової традиції. Це не просто державне свято чи чергова дата в календарі. Це точка зборки національної ідентичності, що об’єднує воїнів Київської Русі, козаків Запорозької Січі, бійців Армії УНР, вояків УПА та сучасних захисників і захисниць, які сьогодні на лінії фронту тримають щит усієї європейської цивілізації.

Офіційно свято було засноване у жовтні 2014 року під назвою «День захисника України», ставши відповіддю на початок російської агресії в Криму та на Донбасі й остаточним розривом із радянським спадком у вигляді «23 лютого». У 2021 році Верховна Рада внесла принципову і справедливу зміну до назви — «День захисників і захисниць України», визнавши величезний і вагомий внесок жінок у захист суверенітету держави.

У 2023 році, у зв’язку з переходом Української греко-католицької та Православної церкви України на новоюліанський календар, дата свята була перенесена з 14 жовтня на 1 жовтня, синхронізувавшись із давньою козацькою традицією вшанування Покрови.

Від радянської руїни до боєздатної армії

Щоб зрозуміти нинішню міць Збройних Сил України, необхідно озирнутися на шлях, який вони пройшли з 1991 року. Отримавши у спадок від СРСР один із найпотужніших військових угруповань у Європі — близько 700 тисяч військовослужбовців, ядерну зброю, тисячі танків, літаків та артилерійських систем, Україна протягом двох десятиліть зазнавала систематичного знекровлення свого оборонного сектору.

Етапи трансформації українського війська можна розділити на кілька ключових періодів.

Деградація та роззброєння 1991-2014

Під впливом ілюзій про довготривалий мир у Європі, політики скорочення видатків та прямого агентського впливу Російської Федерації в керівних органах МО та СБУ, українська армія фактично знищувалась. Скорочувалися бойові частини, розпродовалася техніка, виводилися з експлуатації комплекси ППО. Будапештський меморандум 1994 року позбавив Україну ядерного щита в обмін на паперові гарантії безпеки. На початок 2014 року боєздатними в усій країні виявилися лише близько 6 тисяч військовослужбовців.

Відродження у вогні 2014-2022

Російська анексія Криму та вторгнення на Донбас у 2014 році стали шоковою терапією. Перший удар зустріли добровольчі батальйони та волонтерський рух, які виграли час для відновлення регулярної армії. З 2014 року почалася глибока реформа ЗСУ: відновлення боєздатності, закупівля базового спорядження, перехід на нову організаційно-штатну структуру та початок відмови від радянських стандартів.

Стандарти НАТО та ментальний злам

ЗСУ повністю перейшли на нову систему звань, оновлений однострій, нову символіку та ритуали. В армії розірвали будь-які зв’язки з міфом про «велику вітчизняну» та радянську спадковість. Головним елементом реформи став розвиток сержантського корпусу — кістяка армій НАТО. На відміну від жорсткої, централізованої радянської вертикалі, де молодші офіцери не мали права ініціативи, українська армія впровадила концепцію Mission Command (управління через завдання). Це надало командирам на місцях свободу ухвалення рішень залежно від ситуації на полі бою.

Трансформація в супер-армію

З 24 лютого 2022 року ЗСУ стали першою армією світу, яка прийняла на себе тотальний удар сухопутних, повітряних та морських сил РФ. За роки виснажливої війни Збройні Сили України не лише вистояли, але й перетворилися на найдосвідченішу, гнучку та технологічну армію європейського континенту, яка вже п’ятий рік поспіль ефективно стримує й знищує військову машину агресора.

Головною відмінністю нинішніх ЗСУ є колосальний технологічний стрибок. Не маючи такого людського та матеріального ресурсу, як Росія, Україна зробила ставку на асиметричну війну, технології та цифровізацію.

Українське військо першим у світі масово впровадило системи ситуаційної обізнаності на полі бою. Система «Дельта» (Delta), розроблена українськими фахівцями, об’єднує дані з БПЛА, супутників, радарів, сенсорів та розвідки в єдину цифрову карту в режимі реального часу. Це дає змогу бачити ворога швидше, ніж він бачить нас, і ухвалювати рішення за секунди, а не години.

Автоматизовані системи управління артилерією, такі як «Кропива», скоротили час від виявлення цілі до вистрілу з кількох хвилин до десятків секунд. Це дозволило ефективно компенсувати чисельну перевагу ворожого арсеналу за рахунок високої точності та швидкості реагування.

Крім того, Україна фактично переписала правила ведення повітряної та безпілотної війни. Масове застосування fpv-дронів перетворило їх на основний засіб точкового ураження бронетехніки, живої сили та укріплень ворога. Створення у 2024 році окремого роду військ — Сил безпілотних систем — стало прецедентом у світовій військовій історії, підтвердивши провідну роль України у розвитку новітніх військово-технічних концепцій.

Увійшли до підручників військової справи

За роки війни Збройні Сили України провели серію безпрецедентних операцій, які вже вивчаються у провідних військових академіях світу — від Вест-Пойнта до Сандхерста. Вони довели, що креативність, сміливість та інтелектуальна перевага здатні перемагати переважаючу чисельну міць.

У березні 2022 року, коли російські окупанти почувалися абсолютно безпечно у глибокому тилу захопленого Азовського узбережжя, ЗСУ завдали філігранного удару за допомогою застарілого радянського тактичного ракетного комплексу «Точка-У». Ракета влучила прямо в пришвартований у порту Бердянська великий десантний корабель (ВДК) «Саратов», який був завантажений боєприпасами та технікою. Вибух та подальша детонація спричинили пожежу на інших ВДК — «Новочеркаськ» та «Цезар Куніков», змусивши їх тікати. Ця операція зламала логістику противника на південному напрямку та стала першим яскравим сигналом того, що для ЗСУ немає недосяжних цілей у тилу ворога.

13 квітня 2022 року сталася подія, яка назавжди змінила баланс сил у Чорному морі. Двома українськими протикорабельними ракетами ЖК-360М «Нептун» вітчизняного виробництва було уражено ракетний крейсер «Москва» — флагман Чорноморського флоту РФ. Комплекс погоджених дій, прикриття БПЛА Bayraktar TB2 та грамотне операційне маскування дозволили обійти системи ППО корабля. Це перше знищення флагмана флоту у світовій війні з часів Другої світової (після затоплення британцями аргентинського крейсера «Генерал Бельграно» у 1982 році). Втрата «Москви» позбавила росіян морського протиповітряного щита у західній частині Чорного моря та унеможливила висадку десанту на Одещині.

Не маючи власного паритетного військово-морського флоту, Україна здобула історичну перемогу на морі. За допомогою безекіпажних катерів-камікадзе (надводних дронів типів Magura V5 та Sea Baby), у поєднанні з ракетами Storm Shadow/SCALPE, ЗСУ знищили або пошкодили понад третину бойового складу Чорноморського флоту РФ. Удари по патрульних кораблях, ВДК («Оленегорский горняк», «Цезар Куніков»), ракетоносіях і навіть підводному човну «Ростов-на-Дону» у сухому доці Севастополя змусили Росію фактично заблокувати залишки свого флоту в Новоросійську та повністю очистити західну частинуЧорного моря. Це дозволило Україні самостійно відновити функціонування морського зернового коридору без будьяких угод з Москвою.

Окремою сторінкою стратегічної майстерності ЗСУ та спецслужб України (СБУ, ГУР, ССО) стало проведення складних багатокомпонентних операцій глибокого проникнення та дистанційного ураження, серед яких високоефективні заходи з дезорганізації ворожого тилу. Масовані, математично розраховані удари сотнями українських безпілотників великої дальності по нафтопереробних заводах, складах боєприпасів (таких як Торопець), аеродромах та військових заводах у глибині території РФ (на відстані 1000–1500 км) підірвали економічний та логістичний потенціал російської армії. Війна, яку Росія принесла на українську землю, повноцінно повернулася на територію агресора.

Нація захисників і захисниць

Сучасні Збройні Сили України — це не просто військова організація. Це зріз усього українського суспільства. Сьогодні у лавах ЗСУ, Нацгвардії, Держприкордонслужби та інших складових Сил оборони пліч-о-пліч воюють люди найрізноманітніших професій: вчителі, IT-фахівці, підприємці, митці, науковці, фермери та робітники.

Десятки тисяч жінок-захисниць виконують завдання на рівних із чоловіками — як бойові медикині, снайперки, операторки дронів, артилеристки та командири підрозділів. Волонтерський рух став невід’ємною частиною військової машини, забезпечуючи зв’язок між тилом і фронтом на рівні, якого не знає жодна інша країна світу.

День захисників і захисниць України — це день глибокої вдячності тисячам чоловіків і жінок, які щодня роблять неможливе. Це день пам’яті про кожного й кожну, хто віддав найдорожче — своє життя — за свободу, незалежність і саме право України існувати на карті світу.

Завдяки мужньості українського воїна, його технологічній винахідливості та незламному духу, Збройні Сили України довели всьому світу: свобода варта того, щоб за неї боротися, а нація, яка встала на захист своєї землі, є нездоланною.