Огляд ЗМІ
Саміт ШОС у Китаї – на перший погляд, традиційний захід цієї організації, але зустріч 2025 року відрізняється від попередніх. Йдеться про початок реального оформлення східної зони співробітництва або, якщо хочете, зони китайських інтересів.
ШОС трансформується: якщо на моменті створення ключовими питаннями були питання безпеки в Азії, пізніше додалися інструменти консультацій у сфері економіки, то зараз приходить політика. Відповідно, саміт та його результати є вкрай важливими для Китаю та ще низки держав.
Шанхайська Організація Співробітництва в момент свого заснування замислювалась Кремлем як умовний клуб «Росія та її партнери» в Азії. Сьогодні ні в кого не викликає сумнівів теза про те, що ШОС виконує роль інструменту в розширенні впливу КНР.
Багато в чому завдяки їй Китай за останні 5 років остаточно вивів держави Центральної Азії із зони домінуючого російського контролю до зони умовного «китайського світу». Росія з ключового учасника перетворилася на «одного з». Причому на майданчиках ШОС РФ має мало інструментів для демонстрації власного впливу.
В умовах, коли світова система трансформується у двополярну, Пекіну необхідно продемонструвати здатність розширювати свою зону впливу та створювати необхідні для цього інструменти. Одним з таких бачиться Шанхайська Організація Співробітництва, яка, на відміну від БРІКС (також вкрай важливого об’єднання), більш китаєцентрична – що визначає політику розширення кількості учасників, створення нових партнерств.
Тому логічним є досить широке представництво на саміті 2025 року 23 керівників держав, представники (на рівні перших осіб) восьми міжнародних організацій, включаючи ООН та АСЕАН. Це при тому, що членами ШОС є 10 країн + 2 спостерігачі. Формат саміту «ШОС+» не тільки про загальну кількість учасників.
До Тяньцзіня були запрошені керівники одразу кількох держав, які мають взаємні претензії (або відкриті конфлікти). Азербайджан та Вірменія, Індія та Пакистан, Туреччина та Іран. А також держави, які претендують на статус регіональних супердержав. Це згадана Туреччина, Індія, Індонезія, Малайзія, Єгипет.
І це вже на рівні представництва можна сприймати як сигнал США. На тлі політики тиску з боку Вашингтона Пекін намагається продемонструвати здатність пошуку взаємних інтересів та здатність домовлятися. І це, знову-таки, вкрай важливо в умовах формування двополярного світу.
Участь Індії, яку багато хто розглядав як можливу противагу зростанню впливу КНР — гарний знак для Пекіна. І це буде різким посиленням позицій перед неминучою серією переговорів із США.
Ще однією тезою у світлі конкуренції США та КНР є залучення до співпраці Туреччини, Єгипту, Малайзії та Індонезії. Вашингтон послідовно веде політику тиску (або як з Єгиптом, пропозицій вигоди) на держави, які можна сприймати як «ключові точки» морської логістики: Панаму (канал), Канаду та Данію (Арктика), Єгипет (канал), Малайзію та Індонезію (Південно-Китайське море та Малаккська протока). Спроби домовитися з РФ та інтерес до «Північного морського шляху» вкладається в цю логіку. Контролюючи морську логістику, Вашингтон ставить Пекін у свідомо програшну ситуацію.
Але серед учасників саміту ШОС Панама, Єгипет, Малайзія та Індонезія. І, нарешті, РФ – згадана Арктика. Де, до речі, є новина – перший регулярний маршрут контейнеровозів із Китайських портів до Роттердама та Гданська (без заходу до портів РФ). Така демонстрація (при тому, що адміністрація Трампа поки не змогла провести нормальні переговори з усіма згаданими державами) теж є важливим сигналом на американському треку.
Китай формує зону присутності своїх інтересів. Тому у пріоритетах тем, що виносяться на саміт, за визнанням китайських дипломатів – політика, безпека, економіка та гуманітарна сфера. Примітно, що політика винесена на перше місце. Тому можна стверджувати, що ШОС остаточно перетворюється на політичну конструкцію. Де важливою складовою буде механізм партнерства з регіональними супердержавами. А також демонстрація готовності розширення зони впливу та зони співробітництва.
Показовим є і те, що «Стратегія розвитку ШОС на 2026-2035 роки» обговорюватиметься в розширеному форматі. Точніше, для Китаю, який все активніше демонструє готовність стати «другим полюсом світу», це логічно. Залучення поки що не членів Організації до обговорення її майбутнього можна сприймати як заявку на участь. Це також може свідчити про зміну пріоритетів Пекіна.
Раніше ставка робилася на регіональні формати співробітництва та БРІКС. Але регіональні союзи залишаються регіональними. БРІКС – важливий елемент, але поки що досить аморфний. ШОС стає одним із ключових механізмів розширення китайського впливу. Вже не в регіоні, а у світі. Підтвердженням глобальних амбіцій є і гра КНР на умовно «ідеологічному полі». Йдеться про парад. Парад на честь 80-ї річниці закінчення Другої Світової Війни. Яка завершилася капітуляцією Японії.
Тим самим Китай позиціонує себе як частину світової історії, претендуючи і на ідеологічні, ціннісні конструкції, поширені в умовно «західному» світі. Розширюючи сприйняття «країн-переможців» за рамки виключно антигітлерівської коаліції.
Індія
Індія вже є регіональною наддержавою. Яку багато хто сприймає як державу, здатну стримати зростання впливу Китаю.
Справді, ці дві країни багато в чому є конкурентами. Тут і давні прикордонні суперечки, і активна співпраця Пакистану з КНР. Ба більше, в останні три роки індійське керівництво активізувало реалізацію масштабних міжнародних проєктів. В Україні знають про транспортний коридор «Північ-Південь», який реалізується Індією та Іраном.
Виникає питання: навіщо Індії ШОС? Відповідь у зміні балансу сил у світі. В умовах трансформації світового порядку в бік двополярності та руйнування старої договірної бази, індійське керівництво має намір мінімізувати ризики для власного розвитку та реалізації своїх масштабних міжнародних проєктів.
Вихід на конфлікт із КНР на тлі непередбачуваності США та аморфної політичної позиції (поки що Європи) штовхає Делі на зближення з Пекіном.
Туреччина
Анкара активно посилює свій вплив на Близькому Сході та в Чорноморському регіоні. При цьому Туреччина активніше, ніж Індія та КНР, використовує інтереси третіх країн для свого посилення. Як, наприклад, перетворення країни на «газовий хаб» для Південно-Східної Європи, реалізоване завдяки використанню одночасно інтересів РФ, Греції, Італії, аравійських монархій і навіть Ірану. Що не виключало, до речі, періодичних конфліктів з усіма перерахованими державами. На даному етапі Турецька республіка прагне стати ключовим логістичним хабом між державами Близького Сходу, Південної Азії та Європою.
Росія
Росія, яка була ініціатором створення ШОС, на даному саміті є рядовим учасником. Причому з досить слабкими позиціями. Російська економіка все більше залежить від економіки КНР. Значна частина російського сировинного експорту, в тому числі за «сірими схемами», можлива лише за згодою та співпраці партнерів ШОС (Туреччина, Індія, навіть Єгипет).
І, нарешті, РФ стрімко втрачає вплив у Чорноморському регіоні, на Кавказі та в країнах Центральної Азії. Так, навіть Білорусь у ШОС — це китайський трек, а ніяк не російський.
Для Кремля на цьому саміті важливо:
- Продемонструвати свою політичну значущість і широке поле зовнішньополітичних контактів.
- Спробувати отримати політичну підтримку (зафіксовану у фінальних документах ШОС) своєї агресивної політики щодо України та держав ЄС. В ідеалі – виправдання російсько-української війни та підтримку вимог Путіна щодо умов її заморозки.
- Убезпечити себе від можливого зменшення обсягів експорту з використанням сірих схем у співпраці з Туреччиною та Індією.
- Зафіксувати своє бажання і, в ідеалі, потенційну участь у реалізації великих логістичних, політичних та економічних проєктів, які реалізують держави-партнери ШОС.
- Вирішити власні проблеми у відносинах із КНР. Зокрема, прибрати чинники (обмеження з боку Китаю), які призвели до зменшення взаємної торгівлі на 8% за перші 6 місяців 2025 року (порівняно з першим півріччям 2024 року). А також спробувати схилити Китай до переходу від торговельного до технологічного співробітництва. Тобто до інвестицій у збільшення технологічної складності російської економіки. Ще одне завдання, безпосередньо не пов’язане з ШОС – сигнал для Трампа.
У разі успіху за переліченими вище напрямками, Путін розраховує посилити свої переговорні позиції. І схилити США до прийняття ідеї миру в Україні через поступки на користь Росії. Приблизно те ж саме Путін намагатиметься «продати» і Сі: загрозу можливого зближення зі США для стримування експансії КНР. Але реалізація планів РФ виглядає сумнівною.
З таких причин для Китаю вигідне ослаблення політичної ваги Росії. А отже, вдаватися до заходів, які різко посилять Кремль, нелогічно.
