Новий рік розпочали святкувати приблизно за 3 тисячі років до н. е., за часів Месопотамії. Тут і починається історія цього свята. Якщо розповідати її коротко, то в ті часи люди мали традицію, вони відзначали пробудження природи.
У Давньому Римі цей день був присвячений Янусу – богу вибору, дверей та всіх початків. Січень отримав свою назву на честь бога Януса, якого зображували з двома обличчями: одне дивилося вперед, а інше назад.
З 1 січня Новий рік вперше стали відзначати у 153 році до н. е., оскільки з цього дня вступали на посаду римські консули. У 46 році до н. е. римський полководець та верховний жрець Гай Юлій Цезар ввів свій новий календар («юліанський») і остаточно затвердив початок року з 1 січня. Саме за Цезаря під впливом астрології свято Нового року набуло самостійного значення тимчасової позначки початку року, і, таким чином, започаткувало громадянський рік.
Історія свята
Як і більшість народів, початок Нового року в Київській Русі асоціювали з початком весняного відродження природи. Швидше за все, Новий рік святкували з появою нового Місяця в перші весняні дні, найближчі до весняного рівнодення. Рік міг мати як 12, так і 13 місяців. Свято отримало назву «Нове літо». З впровадженням християнства в Київській Русі було запроваджено юліанський календар, а святкування Нового року було встановлено на 1 березня, що, за переказами, відповідало даті створення світу. На українських землях використовували календар, що складався з 13 місяців, що збігалися з місячними фазами, а його рік розпочинався 1 березня. Згодом Новий рік перенесли на 1 вересня відповідно до постанови Візантійської церкви, а літочислення вели від Створення світу.
На українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, а пізніше – Речі Посполитої, з 1362 року початок нового року було встановлено на 1 січня і літочислення велося «від Різдва Христового». Ця система зустрічається у літописах того часу. У складі Російської імперії 1 січня як дату святкування Нового року було встановлено імператором Петром I у 1700 року. У XVIII-XIX століттях день напередодні Різдва в малоросійських землях називався «щедрий вечір».
У цей час діти ходили з дому в дім, носили з собою велику солом’яну ляльку Коляду, вітали господарів, а також співали своєрідні передноворічні пісні – щедрівки або колядки. У відповідь господарі вручали дітям, що співають, а також гостям подарунки – випечені з тіста фігурки тварин і птахів. У цей період історії України найголовнішим святом усіх православних Російської імперії залишалося Різдво.
Родом із СРСР?
У 1930-1947 роках Новий рік в СРСР, як і в Українській РСР, не був включений до списку офіційних свят. Однак із поширенням світських поглядів Новий рік відтіснив Різдво як головне державне свято людей усіх релігійних та не релігійних світоглядів, а головними символами Нового року стали Дід Мороз та Снігуронька. Більшість сучасних новорічних традицій України утвердились саме у цей період.
За даними останніх соцопитувань за 2021 рік, Новий рік вважають значним святом 37% громадян України. Проте значимість традицій святкування Нового року мають своєрідне етномовне забарвлення та пов’язані з географічною концентрацією двох основних етнокультурних громад країни. Так, у переважно російськомовних областях південного сходу країни Новий рік вважають найголовнішим святом країни: схід – 54% та південь – 46%. Водночас в україномовних Західних областях країни більшість опитаних віддають перевагу Різдву – 73%.
Згідно з даними дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) у лютому 2024 року, 47% українців святкує Новий рік як найпопулярніше свято, у свою чергу Різдво Христове вважають таким – 70%.
Від давнини до наших днів
Новий рік в Україні має багате історичне підґрунтя: від найдавніших обрядових звичаїв до сучасних урочистостей з ялинкою, шампанським та сімейною вечерею.
Святкування нового циклу природи було пов’язано з тим, що за часів Київської Русі люди шанували культ природи. Однак згодом поєднання з християнством, а точніше після запровадження християнства, календарні свята стали узгоджуватися з церковними.
Козацька епоха мала свої традиції. У період Гетьманщини та козацької держави суттєвого поділу між Різдвом та Новим роком не було: все поєднувалося у цикл зимових свят. Під час свят та вечорниць зберігалася традиція збиратися молоддю на вечорниці, де співали щедрівки, ворожили на майбутній рік, влаштовували костюмовані забави.
Дата наступу Нового року могла варіюватися за старим (юліанським) або новим (григоріанським) стилем. Лише з ХІХ – початку ХХ століття у період реформи календаря розпочалась популяризація новорічної ялинки.
Ялинка як різдвяно-новорічний символ прийшла у XIX столітті із Західної Європи. Спочатку цю новинку переймала шляхта та заможні міщани, а згодом зелена красуня увійшла до українських родин, ставши невіддільною частиною свята.
У незалежній Україні відбулося поєднання національних та світових тенденцій. Після проголошення незалежності українці активніше почали підтримувати традиційні вертепи, колядки, щедрівки. Проте Новий рік залишається світським святом, а більшість сімей відзначає його 1 січня. Завдяки відкритості кордонів поширюється формат різдвяних ярмарків, новорічних фестивалів, тематичних святкових шоу.
У багатьох сім’ях і далі готують «зимову класику»: олів’є, оселедець «під шубою», кутю (за бажанням), а опівночі відкривають шампанське. Урочисті заходи прийнято проводити на площах, де влаштовують концерти, феєрверки, ярмарки з вуличною їжею, гарячим глінтвейном та виробами народного промислу.
Маланка (український Новий рік) традиційно відзначається 13 січня. Він багатий на давні обряди, фольклор і магію. Предки українців вірили, що напередодні Нового року на землю спускаються добрі та злі духи. Але про це свято ми розповімо у наступних випусках нашої газети.
