Андрій Владов
На даний момент саме Кремль визначає траєкторію так званого мирного процесу. Керуючи ситуацією, ворог буде використовувати переговори для зменшення санкцій та одночасно для сповільнення і зменшення допомоги Україні. Нудна розмова про мир має нормалізувати сьогоднішній стан справ. Москва тим часом буде вибивати помʼякшення для себе і стимулювати байдужість до України.
Отже, найгірше для нас – це втягнутись в безрезультатний переговорний процес, яким де-факто управляє Кремль, і з якого Москва витягує конкретну вигоду ще на етапі балаканини. Наголошу, що зараз вимальовуються саме такі перспективи. Щоб краще уявити, згадайте Мінські домовленості. На вигляд буде щось схоже. Якщо впродовж найближчих місяців чи півроку Україна не прийме умови, вигідні Москві, а процес «нормалізації» відносин Росії і Заходу не почне давати бажаних результатів, Кремль втратить інтерес до мирних переговорів або буде змушений шукати значно менш вигідних для себе компромісів, ніж зараз. Як буде далі, побачимо.
На відміну від 2014-2022 років, зараз Москва потребує відносно швидких поступок від США та Європи, бо серйозних проблем в РФ за останні роки накопичилося чимало. Все може різко змінитися в кращий бік, якщо Захід ще спроможний на сильну колективну протидію російській навалі. Так само все може змінитися й у іншому напрямку, якщо бачачи неспроможність колективного Заходу, Кремль з Пекіном приступлять до вже неприхованого розбирання НАТО і ЄС на окремі цеглини. Але це вже буде зовсім інша історія зі ще більшою кількістю ймовірних сценаріїв.
«Підсумок такий – не чекайте швидкого миру. Його не буде за будь-яких розкладів. Хоча ні, швидкий мир можливий. І він можливий, якщо всередині РФ почнуться внутрішні проблеми. Але вони не почнуться, поки або якщо Захід не вибереться з маразму і слабкодухості», – написав на своїй сторінці у Fb український політолог та військовий Михайло Басараб.
На двох стільцях не всидіти
Війну потрібно активніше переносити на територію тимчасово існуючої РФ, яка намагається робити впевнену фізіономію при поганій грі. Також ЄС, або хоча б частина впливових країн ЄС, мають прийняти реальність, що одночасно зберегти Росію і не програти війну в Європі – неможливо. РФ давно перетнула всі можливі червоні лінії та не збирається відмовлятись від подальшої агресії за будь-яку ціну. Тому у бійці, в якій агресор має намір вбивати і нищити, а жертва б’ється, обтяжена купою обмежень і правил, обмежена ресурсами, бо ті, хто стоїть за спиною жертви бояться, щоб вона не завдала агресору адекватної шкоди, виграти неможливо.
Якщо бійка стала смертельною, то агресора потрібно вбивати, остаточно. А не «зберігати його лице», зберігати його «цілісність і недоторканність». Україна воює на межі своїх можливостей. Але ЄС не воює і на 1% своїх можливостей, навіть економічних, не воює, бо й досі європейські чиновники не прийняли реальність, що агресор також прагне їх вбивати. Якщо і коли йому вдасться дотягнутися через жертву, яка стоїть в нього на шляху.
Російські пабліки не дуже оптимістичні
Росіяни розуміють, що мирний трек американців не співвідноситься з діями європейських партнерів України. Польща продовжує закуповувати сотні одиниць бронетехніки, Франція та Німеччина вживають системних заходів державного регулювання з метою нарощування числа живої сили у своїх арміях, Берлін розпочинає розгортання ізраїльської системи ПРО Arrow-3, не знижуються темпи підготовки паливної інфраструктури країн Європи у військових цілях.
Таким чином, ситуація на фронті сковує розвиток РФ, що відповідає інтересам західних корпорацій. Надії на мир так і залишаються надіями, а нинішній рівень докладання зусиль російською державою на полях битв не дає підстави припустити будь-які глибокі прориви фронту або обвал оборони ЗСУ. Ідуть важкі бої.
Нарешті, стало зрозуміло, про що насправді могли бути тривалі переговори Москви і Вашингтона. Після багаторічних спроб РФ зламати тактику США щодо війни і санкцій Путін побачив, що Трамп вирішив укласти угоду, явною ознакою якої стала нова Стратегія нацбезпеки США. У цій стратегії РФ хоч і залишається передбачуваним у майбутньому торговим партнером США, але про це належить по багатьом пунктах домовлятися. Водночас цей доктринальний документ ламає надії НАТО, оскільки Вашингтон тепер проти розширення Альянсу, мабуть, через дорожнечу утримання за рахунок американського бюджету, а це, у свою чергу, може спричинити створення європейського військового блоку, де з ймовірністю центральне місце буде виділено Україні та її збройним силам.
У свою чергу Трамп хоче сконцентруватися на протистоянні з Китаєм, який вже союзник РФ і це безпосередньо торкнеться її інтересів у разі, якщо Путін відкрито встане на бік Пекіна. Але вже сьогодні в Європі мети перерозподілу сфер впливу американськими корпорантами досягнуто: мілітаризація Європи надовго забезпечить збройове лобі замовленнями, що значно посилить позиції України. При цьому безпосередньо щодо українського питання Трамп тепер не ставить Москві жодних термінів: чим більше завдається Росії збитків у ході виснажливих боїв і ударів, тим більша ймовірність виходу Москви та Києва на угоду, яка відповідає інтересам США.
При явному наступі РФ ситуація на фронті складається не на користь Москви. Противник стикається із запеклим опором. Перевагу Росії в людях ЗСУ компенсують ударами дронів. Лінія бойового зіткнення, яка відсутня на більшості дільниць фронту, перетворилася на широку смугу умовної сірої зони, контрольованої БПЛА з обох сторін, у якій діють малі штурмові групи. ЗСУ знищує дронами елітні спецпідрозділи супротивника, підтверджуючи розхожу фразу про те, що засобам поразки все одно, з якого ти спецназу.
Удари по тилах супротивника продовжують виведення з ладу енергетичних потужностей супротивника. Удари ЗСУ по російській нафтовій галузі тепер здійснюються не лише на великій території, а й перемістилися до Чорного моря, аж до економічної зони Туреччини. Результат таких ударів добре видно по економічних показниках Кремля.
Самі ж переговори зайшли в глухий кут через територіальне питання, заявляє Володимир Зеленський. За словами президента, є позиція США, Росії та України, і «немає єдиної думки щодо Донбасу». А також, «є одне питання, на яке я – і всі українці – хочемо отримати відповідь: якщо Росія знову почне війну, що будуть робити наші партнери?».
Історія повториться і цього разу
На своїй сторінці російський дисидент і політик Олександр Невзоров написав: «Грудень 2025-го не найкращий час для зберігачів ілюзій та романтиків. Всім, хто виріс на ідеалах культури та класичних уявленнях «про добро і зло», зараз дуже боляче. Так, нахабно і безкарно тріумфує зло. Йому розстеляють червоні доріжки та виблискують міддю оркестри. А зло либиться і сяє. Воно щасливе. За логікою класичних уявлень людства, місце Путіна на дні вигрібної ями, з цеглою на шиї. Або на електричному стільці, який живцем просмажить маніяка до глянсової коричневої скоринки і смердючого диму з вух. Однак живе і втілене зло вештається світом. Воно наливається силою, злістю, нахабством і обростає союзниками та спільниками. Нічого страшного. Таке вже було. І сьогоднішній людський біль споріднений з тим, що рвав серця людей в 1938-му.
Сучасникам того мороку теж важко було споглядати тріумфи Гітлера і Сталіна, слухати їхню брехню і спостерігати народне обожнювання обох упирів. Фінал цих істот відомий, як і створених ними систем. Історія повториться і цього разу. Звичайно, дорогою ціною, особливо з урахуванням Трампової зради. Але все одно настане момент, коли на руїнах Кремля, експерти, копирсаючись у золі та м’ясних лахміттях, будуть жваво сперечатися про те, чия це щелепа: Путіна чи Пєскова».
