Андрій Владов, аналітичний обзор ЗМІ
Західні аналітики зазначають, що Збройним Силам України вдалось перейняти ініціативу на полі бою влітку 2022 року, адже саме тоді розпочався блискавичний контрнаступ української армії на Харківщинi. В останні місяці темпи просування ЗСУ суттєво сповільнилися, однак це не є катастрофою.
У виданні The New York Times зазначили, що саме уповільнює просування ЗСУ, окрім погоди. Серед чинників: відносно висока щільність російських сил на Донбасі, природний бар’єр, яким є річка Дніпро, необхідність України зберегти та відновити свої сили після низки боїв.
На Донбасі найбільш гаряче
Українські військові досягли успіху біля Кремінної, стверджує Інституті вивчення війни (ISW), це ж вiдображене i на картi боївих дій від DeepState. Аналітики ISW відзначили: навіть російські пропагандисти вже говорять про те, що захисники нашої країни готуються поновити наступ на лиманській ділянці, що одразу змінить всі розклади на цьому театрі бойових дій на користь ЗСУ. Але досі складна ситуація спостерігається на напрямку Бахмут-Соледар. Кремлівський найманець Пригожин використовує ситуацію в Соледарі для зміцнення репутації ПВК Вагнера як єдиного російського угрупування,
здатного досягти успіху в Україні. На це є деякі підстави.
У Соледарі окупанти кинули вагнерівцівпрофесіоналів, але значного успіху вони там не мають. Про це повідомив командувач Сухопутних військ ЗСУ генерал-полковник Олександр Сирський. За його словами, незважаючи на спробу штурму міста, найпрофесійнішими загонами, вони зазнали значних втрат, що вказує на ймовірну можливість втрати наступальної ініцитативи.
На 10 січня пропаганда РФ продовжує стверджувати, що бійці ПВК Вагнера за останні кілька днів захопили територію в межах Соледара, і багато джерел розглядають ці успіхи як ознаки того, що сили компанії Пригожина незабаром можуть оточити Бахмут. З цим не згодні аналітики Британської розвідки. Вону кажуть, що росіяни зайняли більшу частину Соледара, але навряд чи зможуть оточити Бахмут. Наступ РФ на Соледар є спробою обійти Бахмут із півночі. Але ЗСУ зберігають стабільну глибоку
оборону у місті, тому успіх ворога малоймовірний.
Чому ми переможемо у 2023 році
На цю тему зробив цікавий аналіз журналіст телеграм каналу «Скринька Пандорі». «Піхота виграє битви, а логістика виграє війни, – цитує він генерала Першінга. – Золоте правило, яке не врахували окупанти, коли напали на нас наприкінці лютого 2022 року. Згадайте, як вони починали: запас їжі та боєприпасів на 3 доби, парадна форма для виступу на Хрещатику. Все це не просто недооцінка ворога, це програш у найголовнішій війні – війні логістів та ресурсів.
За той час, поки росіяни зрозуміли, що вони не зможуть пройти колонами завдовжки сотні кілометрів по Україні без опору – ми, в тому числі завдяки нашим партнерам,
мобілізували всі ресурси як військові, так і цивільні, організували оборону скрізь, де змогли, і на першому етапі виграли дорогоцінний час, принагідно виносячи десятки тисяч солдатів і тисячі одиниць техніки ворога, який безглуздо сподівався на легку перемогу, витративши абсолютно всі стратегічно важливі ресурси для перемоги у цій війні.
Перемога, хоч і дуже віддалена, була очевидною вже навесні 2022 року. Бездарно і з бравадою «ми можемо», витрачаючи абсолютно весь величезний запас крилатих та інших ракет, мільйони артилерійських снарядів, бездумно кидаючи у бій тисячі одиниць техніки та ховаючи десятки тисяч своїх солдатів та офіцерів – вони програли головну війну, війну ресурсів. До речі, хто б що не говорив, але за військовою наукою, людина розцінюється як той самий ресурс. Цінність та висота чину військового визначає цінність цього ресурсу. Цінічно, але як є. Різниця лише в тому, що у росіян це найнижчий ступінь в ієрархії цінностей цих ресурсів, а у країн НАТО, за їхньою військовою наукою, людина та збереження життя солдата – найвища цінність. За цією ж наукою воює наша країна.
Наступним етапом добивання логістики ворога було літо. Ворог самовпевнено вважав, що ми не отримаємо далекобійної високоточної зброї і почав облаштовувати склади з кілотонами боєприпасів та тисячами тонн техніки ближче до фронту. Те саме стосується штабів з генералами та офіцерами, пунктів управління та казарм. Тоді до нас приїхали HIMARS та високоточні артилерійські системи. Що було далі, ви пам’ятаєте.
На даний момент настає третій та завершальний етап перемоги у цій війні. І, як не дивно, ця перемога теж пов’язана з логістикою цілком і повністю. Ворога знову загнали у смертельну пастку за допомогою військової контрпропаганди, яка полягала в тому, що Україна не отримає нічого з того, що може їй допомогти виграти в цій війні повністю, а саме наступального озброєння. Його перелік ви знаєте самі. Вони знову недооцінили нас та Захід. І знову програли, тільки тепер це остаточна поразка.
Закономірність дуже проста, і той, хто дочитав до цього моменту, задумався і згадав те, про що я говорив багато разів скрізь – чим менше буде у ворога ресурсів, тим більше буде постачання озброєння в Україну. Тепер ми отримуємо наступальне озброєння, і ворог перебуває в паніці, він судомно намагається вийти на будь-які контакти, щоб призначити бодай якесь перемир’я, договірняки чи ще якусь дичину у стилі чекістів із Кремля. Бо знають, що війну програно.
«Вдихнути», як висловився Байден про Путіна, це отримати хоч якийсь час на мобілізацію ресурсів та логістики. Але вони його не отримають, мотузок навколо шиї тиснутиме тепер доти, доки вони або не погодяться на капітуляцію, або не отримають військової поразки. Ворог, який перебуває в паніці, робить низку стратегічних помилок.
Одинадцятий місяць війни. Сотні солдатів із тоннами боєприпасів поміщають в одну будівлю. Будь-яка їхня дія абсолютно безглузда, марна і тільки міцніше затягує мотузку на горлі. Це цугцва́ нг (з нім. Zugzwang «примус до ходу») – становище у шашках і шахах, у якому будьякий хід гравця веде до погіршення його становища».
На думку генерала
Колишній командувач військ США в Європі, генерал у відставці Бен Ходжес в інтерв’ю сайту Charter97.org оцінив ефективність російської армії: «Поки, судячи з того, що я бачив, вони не дуже ефективні. Усі ми покладаємось на поєднання регулярних військ, елітного спецназу, резервістів. Половина армії Сполучених Штатів – регулярна, інша половина – резерв Національної гвардії, ми залежимо від цього. У більшості країн є компонент резерву, але це не те, що я бачу у Росії. У Росії я бачу реагування Кремля на проблему, яку вони самі створили. Вони думали, що зможуть увійти до України тими силами, які мали. І ось, майже через рік, щодня вони втрачають сотні вбитими, тому Росії доводиться проводити масову мобілізацію.
Населення явно не хоче там перебувати. Жоден російський солдат не хоче там перебувати, жоден. У результаті виходить така собі суміш різних типів солдатів, які не навчені і не є згуртованими формуваннями. Ще шкідливішим є відсутність злагодженого управління та субординації. Мені здається, Рамзан Кадиров робить те, що йому заманеться. Він не підпорядковується наказам Генерального штабу. Ми бачимо дуже мало повідомлень про вбитих чи кинутих у м’ясорубку чеченців. Є Євген Пригожин, який поставив свою особисту репутацію на одне місце – Бахмут. Вони зазнають невдачі, тому він має продовжувати підкидати гарматне м’ясо. Є регулярна армія, яка повністю знекровлена. Найкращі частини російської армії – це ВДВ, а більшість їх командирів та досвідчених бійців убито чи поранено.
Зрештою, виходить суміш людей, а не навчених і згуртованих підрозділів, які були б ефективними в жахливих умовах. Зазвичай командирів вбивають частіше: командирів рот і взводів, командирів батальйонів, тих, у кого може бути більше досвіду, тому що вони більше задіяні, їх вбивають. Наразі є нові солдати без старих командирів. Це вирок самим собі».
