Депутат Верховної Ради Юлія Яцик точно не з тих народних обранців, які зникають з «екранів радарів» одразу після отримання мандату та знову з’являються у полі зору виборців перед черговими виборами. Вона перебуває у постійному зв’язку з тими, хто делегував їй депутатські повноваження, контролює владу на місцях, послідовно займається законотворчою діяльністю, а крім того, в умовах війни багато часу та сил присвячує нашим військовим.
– Юлія Григорівна, у підготовці та ухваленні законів беруть участь багато депутатів, але хтось обов’язково є генератором або, принаймні, бере у цьому діяльну участь. Які закони в цьому сенсі Ви можете сміливо поставити в залік собі як законотворцю в 2023 році?
– Як голова підкомітету з кримінально-процесуального законодавства я минулого і цього року готувала законопроекти щодо особливостей розслідування злочинів в умовах воєнного часу. У тому числі це військові злочини, держзрада, відповідальність за колабораціонізм, запобіжні заходи, пов’язані з цим.
Чому я кажу, минулого і цього року, бо робота над законопроектами часто триває не один місяць і перетікає з одного року до іншого. За цей час наш правоохоронний комітет опрацював 70% тих законів, які потім було ухвалено загалом. І оскільки обставини зобов’язували до провадження законів, які визначають відповідальність за злочини, продиктовані війною, то на нас лягло серйозне законотворче навантаження українського парламенту.
– Як українська влада поступатиме на деокупованих територіях з тими, хто може вважатись колаборантом?
– У нас в комітеті створено робочу групу, де ми розробляємо різні алгоритми дій влади на деокупованих територіях, при цьому не лише стосовно найбільш активних колаборантів, які сьогодні співпрацюють з окупантами, а й з тими, хто вимушено залишився під окупацією та отримав паспорти громадян Росії. У частині паспортів ми вже маємо бачення і готуємо законопроект, за яким звільнятимуться від відповідальності ті, хто отримував російський паспорт, щоб виїхати за кордон або через треті країни повернутися в Україну – але за умови, що після повернення в Україну вони протягом місяця його здадуть. І тут краще не використовувати хитрощі на кшталт того, що російський паспорт загублений. Краще здати його офіційно, під протокол дати свідчення про те, коли і з якою метою його було отримано. Справа в тому, що для виїзду з окупованих територій до третіх країн український паспорт вже не котирується – потрібен російський.
Якщо аналізувати роботу українських атомників, які отримали російський паспорт, то багато залежатиме від позиції НАЕК і МАГАТЕ. Загалом застосовується проста диференціація – людина свідомо стала колаборантом або під тиском обставин, щоби елементарно вижити. Зрозуміло, є групи людей, які безумовно розцінюються як колаборанти. Це, наприклад, ті, хто разом із російськими військовослужбовцями ходив будинками, змушуючи людей голосувати на псевдовиборах, займався організацією цього процесу. Відповідно, на них поширюються норми закону, які сьогодні вже діють і діють ефективно. Але ми використовуємо ці норми в частині заочного засудження. І коли буде можливість по лінії Європолу чи Інтерполу екстрадувати таких громадян до України, це буде зроблено. Ну, повернути їх в Україну з Росії навряд чи вдасться.
– А як бути з тими, хто працює у сфері цивільного захисту? Законодавча ініціатива, яка б давала їм імунітет, висувалась ще минулого року.
– Остаточного рішення щодо цього питання немає. Тут треба провести розмежування, що в нас чорне, а що біле. Наприклад, для лікарів цю можливість потрібно залишити. Також для працівників ритуальних служб, пожежників. Але не можна, наприклад, дати імунітет педагогам. Чіткої позиції з цього питання у профільному комітеті, на жаль, немає. Робоча група з підготовки законопроекту, який би проводив розмежування, активно працювала кілька місяців, а потім призупинила свою роботу. Неофіційно кажуть, що поки що не сформовано чіткої позиції в Офісі президента.
Насправді, якби це розмежування було зроблено, ми дали б чіткий сигнал – кому бігти до Росії слідом за окупантами та очищати від себе територію, а хто може залишитися, пройти перевірку спецслужб та реінтегруватися в українське суспільство.
– Що Вам відомо з приводу кримінальних справ стосовно генералів ЗСУ, зокрема, головкому Валерія Залужного?
– На мою думку, це політичні ігри, які не роблять честь тим, хто їх ініціює. Дехто переконаний, що Залужний може скласти конкуренцію на виборах президента Зеленському. Хоча сам Валерій Федорович неодноразово відхрещувався від такої перспективи. Він блискучий воєначальник, і вже сьогодні увійшов до підручників з військового мистецтва. Я в свою чергу ініціювала закрите засідання правоохоронного комітету, щоб ми могли заслухати Офіс генпрокурора, ДБР – це основний орган, у провадженні якого знаходиться дана справа – СБУ, яке порушило справу в частині розслідування розмінування Чонгара, але передала його ДБР, оскільки це в його юрисдикції.
В чому суть? Є три гучні справи: Червінський, Кривоніс та Залужний. Фактично влада намагається під час війни звинуватити військових у їхній некомпетентності, хоча багато що говорить якраз про протилежне. Справа того ж Кривоносу просто абсурдна. Йому ставлять у провину пошкодження злітної смуги, яку він залив маслом, щоб російський десант не міг висадитися на цю смугу. Ми говоримо, а в чому псування, якщо десант справді не висадився, а олію можна змити спецрозчинами? Те саме і щодо Чонгара, який ніхто не розміновував, про що ще рік тому в інтерв’ю каналу ICTV розповів генерал-лейтенант Сергій Наєв. Причин, через які Чонгар тоді не підірвали, може бути маса – від перебитих у результаті масованого артобстрілу проводів до роботи ворожої диверсійної групи. У будь-якому випадку відповісти на це питання може тільки слідство, але воно явно не вчасне.
– Ви працюєте зі 110-ю бригадою територіальної оборони як радник комбригу. Як змінилися Ваші завдання з того моменту, як розпочався контрнаступ?
– Весь минулий рік я активно займалася волонтерською допомогою, облаштуванням підземних пунктів управління – як у бригаді, так і в батальйонах, безпосередньо на позиціях – забезпеченням транспортом, медикаментами, створенням стабілізаційних пунктів для поранених. Причому ці стабпункти сьогодні рятують не лише бійців 110-ї бригади, а й воїнів 35-ї та 36-ї бригад морпіхів, 102-ї та 47-ї бригад – тих, хто виконує штурмові завдання. Через кожен стабпункт за місяць проходить до чотирьох тисяч бійців. Ця робота, виконана минулого року, допомогла нам у цьому зосередитися на виконанні бойових завдань та нових викликів, які виникли. Зокрема, у якийсь момент відчутно впав морально-бойовий дух у багатьох хлопців.
Я і з Маркусом радилась – це активний сержант і блогер 47-го ОМБр «Магура» – і Коля Серга з концертами прямо на передову приїжджав, і ще багато чого було зроблено. І ця робота дала свої плоди. Хлопцям було важливо, щоб ти приїхав до них на нуль, розділив з ними ті випробування, які їм дісталися – коли вони втрачають побратимів, на їхніх очах гинуть близькі друзі, коли медеваки не можуть під’їхати вчасно, бо їх обстрілюють, і вони тягнуть на своїх плечах по кілька кілометрів поранених товаришів. Їм треба було виговоритись, відчути тепло тих, кого вони захищають. Для мене це літо було гранично емоційним. Після кожної поїздки я поверталася як вичавлений лимон. Сьогодні ти приїжджаєш, спілкуєшся, а завтра приїжджаєш – цього хлопця вже немає в живих. Тобі важко, а хлопцям у сто разів важче.
– І як часто ви буваєте на фронті?
– Мій робочий графік: тиждень – пленарне засідання у Раді, тиждень – тут. Відповідно, мінімум 3-4 рази на місяць я їжджу до хлопців, на передову. Знову ж таки, крім 110-ї бригади, я опікуюся 204-м окремим батальйоном територіальної оборони м. Києва, який б’ється в районі Бахмута, туди теж їжджу, Штурмовою бригадою Нацгвардії «Кара-Даг», батальйоном імені шейха Мансура. Але 110-й бригаді я приділяю основну увагу, оскільки її бійці мобілізовані з території мого виборчого округу. І особливо коли в перші дні війни мені дзвонили і говорили: «Я ваш виборець, у мене немає берців, немає броника», я, звичайно, без роздумів допомагала.
– Як Ви підтримуєте контакт зі своїми виборцями та як думаєте допомагати своєму округу після його деокупації?
– Мені часто дзвонять, часто висловлюють подяку, і це дуже сильна додаткова мотивація. Тобто навіть тоді, коли, здавалося б, сил вже немає, я беру і роблю, бо люди на мене розраховують, їм потрібна моя допомога.
Всі мої помічники після того, як вони на початковому етапі війни в контакті зі мною виконували розвідувальну роботу, координували нашу артилерію, виїхали. Наразі я готуюся до роботи на звільнених територіях округу насамперед в плані гуманітарної допомоги. Я продовжую співпрацю з міжнародним благодійним фондом зі штаб-квартирою в Угорщині, який передавав значну матеріальну допомогу жителям 79-го округу. Нині вони мають проект з будівництва мобільних модульних будинків – житлових будинків, дитячих садків, шкіл, лікарень – які можна швидко зібрати, укомплектувати всім необхідним і вирішити ту чи іншу інфраструктурну проблему.
Також я маю контакти з міжнародною організацією, яка готова безкоштовно поставити повністю медичне обладнання нам до лікарні. Є ті, хто готовий працювати над відновленням доріг, мостів тощо. З усіх цих питань вже сьогодні ведуться переговори, розробляються дорожні карти.
– Сьогодні західні донори суттєво скорочують гуманітарну допомогу Україні. Певною мірою це продиктовано тими корупційними скандалами, в яких Запорізька область виявилася чи не на першому місці. Як Ви оцінюєте цю ситуацію?
– Наразі потрібно переформатувати цю роботу в існуючих умовах. А виправляти це потрібно було різко ще того року, як тільки з’явилися заяви про корупцію, в тому числі і з мого боку. Я писала і президенту, і в Нацполіцію, і в ДБР, і в СБУ, і в Офіс генпрокурора про те, що коїться у нас, в Запорізькій ОВА, про те, як гуманітарка опиняється у продажу на окупованих територіях. Мені люди надсилали знімки з російських супермаркетів, які замінили АТБ – на них італійські спагетті, кава, чай, шоколад – і питали: як так, адже Росія під санкціями, звідки вони мають європейські товари? А то була наша гуманітарна допомога.
Усі пам’ятають, як Старух та Некрасова заявляли, що вони відправили на окуповану територію кілька фур гуманітарки, а орки нібито відібрали її. При цьому орки виявилися такими добрими, що вантаж забрали, а машини повернули. І Старух із Некрасовою знову відправили колону фур на окуповану територію. Так вони й жили. Але коли я зробила запит у ГУ Нацполіції Запорізької області та прокуратуру, скільки ж про це було зроблено заяв з боку обласної адміністрації – бо це не просто крадіжка, це міжнародний військовий злочин, пограбування гуманітарного вантажу, який може розслідуватись Гаазьким трибуналом, то з’ясувалося – жодного.
Можна також згадати пропажу польської гуманітарки, про яку ЗОВА не лише не відзвітувала, а ще й відправила поляків у піший еротичний тур. І поляки у відповідь сказали: надалі допомагатимемо будь-якій іншій області, крім Запорізької. В результаті багато інших європейських донорів ставлять мені одне й те саме питання: а що там у вас за скандал у Запорізькій області? І посилаючись на досвід поляків, відмовляють нам у допомозі.
Сьогодні НАБУ продовжує розслідування у заведених кримінальних справах на співробітників ЗОВА. Вони працюють повільно, але дуже ретельно – так, щоб потім жоден адвокат не міг оскаржити їхні докази у процесуальному порядку. Тому я вірю, що ці справи дійдуть до суду і винні зазнають заслуженого покарання. Тим більше, що НАБУ працює з Інтерполом і втекти злочинцям не вдасться.
