За матеріалами ЗМІ
П’ятий термін президента Путіна – це, безумовно, тотальна наруга над духом конституції, яка довела лише одне: будь-який найпрекрасніший закон ніщо без механізмів його виконання, а також механізмів, які жорстко перешкоджають маніпуляціям із ним. Але тут є ще одна деталь.
Радянський Союз підійшов до свого краху у зв’язку з неможливістю вирішити протиріччя між розвиненим керованим суб’єктом і керуючим контуром, що не встигає за його розвитком. Правляча еліта була надто закостенілою, але головне, не існувало механізмів оновлення цієї еліти разом із відбраковуванням непридатних кадрів.
Путінська епоха в управлінні знаменується тим, що всі механізми розвитку еліти та відбраковування непридатної її частини ліквідовано. Правляча знать перейшла до формування станового принципу управління, замкнувши на себе всі управлінські та політичні функції. Оновлення такої еліти передбачене лише кровними механізмами – від батьків до дітей.
Проблема тут очевидна — такий принцип веде до швидкого «загнивання» правлячої касти, а якщо врахувати, що вона сама за своїми морально-діловими якостями була за радянських часів просто викинута на периферію без найменших шансів на просування, то її рівень вкрай низкий. Плюс суто етичні моменти, пов’язані з тим, що сословне суспільство будується на поняттях боргу. Не можна лише брати, треба й віддавати. А ось цього правляча знать робити не збиралася ніколи. У сословному суспільстві існує «податок кров’ю» – тобто, помилки оплачуються знаттю найвищою мірою, включаючи і втрату життя. Це системний, хоч і гранично варварський, механізм вибракування правлячої страти від відвертої мразі та нездатних до управління.
Перетворення президента Росії на монарха в подібних умовах говорить тільки про те, що критичне протиріччя СРСР – невідповідність еліти та об’єкта її управління – в Росії не просто залишилося, а й набуло гіпертрофованих форм. А значить, механізм краху цієї системи буде таким самим, і головне питання тут тільки в термінах. Очевидно, що чим довше цей режим проіснує, тим менше шансів у країни зберегтися приблизно в нинішньому вигляді, а ще менше можливостей у неї для повернення до стратегій та проектів розвитку.
Шойгу замість Патрушева
Закриття військового сезону – це харківський наступ. Він мав би бути приречений на провал. Але Захід дещо затримав допомогу – і це після того, як сам пакет допомоги було затримано на півроку. В результаті Зеленському доводиться на ставці говорити про екстрену ситуацію у зв’язку з колапсом постачання після схвалення пакета допомоги.
Шойгу після скандалу зі своїм дружком Івановим вирушає до Ради безпеки, яка виявляється обезголовленою, бо головний куратор спецслужб, Патрушев – головна контактна особа із Салліваном-Бернсом – поки що залишається без посади. Патрушев
був обличчям спецслужб у Раді Безпеки. Відставка – це виведення силової групи з Радбезу та перетворення Ради на почесну лаву пенсіонерів: тепер трон там ділитимуть клоуни Шойгу та Медведєв.
Раду безпеки викреслюємо: вона більше не суб’єктна і не цікава для самого Кремля. Патрушеву підберуть декоративну функцію, і це також відхід від самої моделі Патрушева. Путін уникає моделі НКВС і заглиблюється в ідеологему неоімперії.
Тому реформа в Міністерстві оборони та Раді безпеки в першу чергу реформує спецслужби і лише вдруге вбиває Раду безпеки як «змінника та гаранта». Цивільного клоуна в лампасах відправлено на лаву пенсіонерів, а Міністерству оборони повернуто його споконвічну функцію – забезпечення армії.
Бєлоусов відомий як системник економічного штибу, тобто він відповідатиме за забезпечення армії, тим самим забираючи повноваження нещодавно призначеного на той самий вектор віце-прем’єра Дмитра Медведєва.
Перебуваючи на посаді першого заступника голови уряду РФ, Бєлоусов виконував також функції голови урядової комісії з питань розвитку безпілотних авіаційних систем. Саме Бєлоусов контролює російську програму виробництва «Шахедів». Відповідно, можна погодитись із висновком ISW, що «Путін робить значні кроки в напрямку мобілізації російської економіки та оборонно-промислової бази для підтримки затяжної війни в Україні й, можливо, підготовки до майбутньої конфронтації з НАТО».
Розподіл функцій
Переміщення придворного тувинця – це удар по його фінансовому клану. Його від’єднують від прямого управління потоками, даючи харчуватися тільки «грошима з труб, що протікають». Натомість, технократ Андрій Білоусов – це про перебудову ВПК на тривалий час, тобто перехід у стан війни як константи. Іншими словами, будівництво ВПК для «нової блокової системи»: РФ буде вторинною ланкою людської багатоніжки Пекіна. Причому Пекін відтинає економічну галузь від військової. Пекін – центр нового «полюса». І в ньго є військова зв’язка – РФ – Іран – Північна Корея. А економічна зв’язка обвиває весь Схід, йде в Африку та Латинську Америку.
Китай готується до східної війни. Тому Пекін захоче вистрибнути з «українського вузла» (за можливості). Для цього, власне, і випливла тактична ядерна зброя. І погрози Кремля щодо її застосування відіграли свою роль.
Буквально відразу після кремлівських загроз США вустами Саллівана через дружні ЗМІ зливає інформацію про те, що міст через Керченську протоку не має екзистенційного стратегічного значення: росіяни побудували шлях «поза мостом», тим самим перетворивши міст на символ окупації, але не значну військову артерію.
Іншими словами, Вашингтон умив руки – за міст вони не відповідають. Кремль зрозумів і зіграв погрозами у відповідь на зруйнований символ. Вашингтон знову пішов на поводу у росіян. Британці підняли ставки, Макрон зрівняв ставки інформаційною «відправкою військ». Інші країни ЄС та Вашингтон опустили руки. Росія зрівнялася через блеф із тактичною ядерною зброєю.
Тепер РФ хоче «винести переговори нагору»: від Києва до Вашингтона. Для цього 21 травня Кремль оголосить Зеленського нелегітимним і повідомить, що з ним не домовлятиметься. Тому остаточна переговорна позиція коаліції Заходу буде сформульована в червні – у Швейцарії.
Швидше за все швейцарська формула миру увійде в клінч з китайською формулою. Все це в контексті глобальної безпеки та переходу до Холодної війни 2.0. Тому Патрушева відправили у відставку. Модель СРСР 2.0 мертва, а ось модель китайської неоімперії, де РФ відведена роль «рівної» провінції – на столі.
І про наслідки візиту Сі
Візит Сі Цзіньпіна до Сербії несе інформаційний сигнал США: удар США по китайському посольству в Белграді не забуто. Сербія – поки що не член ЄС, але частина її еліти туди прагне. Очевидно, що у нинішньому сценарії довго ця країна, яка фактично перебуває у блокаді, чинити опір не зможе. Косово буде остаточно відокремлено від Сербії та прийнято до ЄС як самостійну державу, що буде умовою вступу Сербії до союзу.
У ході відвідин Угорщини Сі Цзіньпін та Віктор Орбан оголосили про відкриття заводу китайського автовиробника Great Wall Motor Ltd. Раніше китайська компанія Contemporary Amperex Technology Co. Ltd. взяла на себе зобов’язання щодо будівництва там заводу вартістю $7,6 млрд у партнерстві з Mercedes-Benz AG. Минулого року китайський автовиробник BYD Co також оголосив про плани збудувати завод в Угорщині. Схоже, ця країна поступово перетворюється на китайський автомобільний кластер.
Bloomberg називає Угорщину «важливим стратегічним активом для Пекіна» з погляду впливу на деякі рішення ЄС. І в той же час зазначає, що «можливості Орбана протидіяти торговим обмеженням обмежені, оскільки для їх введення в дію потрібна лише згода кваліфікованої більшості країн».
Зусилля китайського керівництва утримати певний рівень співробітництва з ЄС є цілком природними. Взаємний товарообіг за 2023 рік становив $782,9 млрд. При цьому експорт із Китаю – близько $500 млрд. Пекін зацікавлений у уповільненні темпу, образно кажучи, економічного розлучення між ЄС та КНР, який педалює Вашингтон.
