Ярослав Романчук
Українська влада отримала від наших американських партнерів довгий список рекомендацій/вимог «пріоритетних реформ». Немає нічого поганого, тим більше принизливого в ситуації, коли партнери обмінюються думками з різних аспектів діяльності. Велике благо для країни, якщо вона може скористатися інтелектуальним капіталом Америки, в якій найкращі університети світу, найкращі мозкові центри, передові технології та корпоративне управління.
Україна у справжньому історичному контексті – молода держава з пострадянськими інститутами управління, з пострадянською, а не ринковою структурою економіки. Значна частина її капіталу, як і раніше, знаходиться в системі держплану, а не приватної ринкової економіки. З початку 1990-х українські пострадянські еліти, розпорядники та споживачі чужої власності, увійшли до смаку широкомасштабного безкарного дерибану ресурсів та активів країни. 3% українців чудово влаштували своє
життя за рахунок 97% решти. Ще 10% стали міцним середнім класом. Комфортне житло, заміська нерухомість, відпочинок двічі на рік за кордоном і щоденне життя за принципом «ні-в-чому-собі-не-відмовляю».
Решта українців продовжувала чекати на обіцяну свободу, чесне правосуддя та європейське благополуччя. На жаль, очікування більшості суспільства та плани політичної, номенклатурної еліти та її комерційних бенефіціарів ніколи не збігалися. У такому стані Україна зустріла війну, напад геноцидної, нацистської Росії.
Бажання опозиції
Ознайомлення зі списком рекомендацій Вашингтона дозволяє впевнено заявити, що він є результатом зведення до одного документа бажань та вимог цілої низки структур всередині України. Здебільшого вони перебувають в опозиції до нинішньої влади.
Вони використовують вашингтонську трибуну для продавлювання свого порядку денного. Є всі підстави вважати, що цей документ є черговим інструментом боротьби за владу всередині України, але при використанні американських партнерів. Адже попередні президенти, прем’єри і депутати теж мали друзів і партнерів у США. Сьогодні вони теж хочуть взяти участь не лише й не стільки у війні, як у повоєнній трансформації та модернізації України. На горизонті маячать сотні мільярдів доларів, які освоюватимуться тими, хто буде у владі та біля потоків.Гра варта свічок.
Українські діячі, які хочуть якнайшвидше потрапити до влади, користуються легковірністю, наївністю своїх закордонних партнерів, щоб збільшити тиск на президента Зеленського та його Офіс. Мовляв, давайте разом вимагатимемо таких і таких змін і рішень – і влада зміниться. Корупція буде ліквідована, і модель олігархат/схематоз якимось магічним чином трансформується на чесну, демократичну, інклюзивну модель держави загального добробуту.
Запропоновані Вашингтоном рекомендації доцільно розглянути у світлі найгостріших, найнебезпечніших, руйнівних проблем України сьогодні. Зрозуміло, виносимо за дужки війну, яку ми ведемо і обов’язково виграємо. Проблема «корупція» – це наслідки монетарної, фіскальної, регуляторної, торгової політики країни. Вбити її можна виключно через системні ринкові реформи, зміну структури власності та різке збільшення рівня економічної свободи. Давайте подивимось, чи серед рекомендацій є ті, які ліквідують джерела корупції, які різко змінюють баланс прийняття економічних рішень між державою і ринком.
А де ж економіка?
В самому початку американського списку реформ для України, проведення яких пов’язане з наданням допомоги від США, значаться управлінські питання щодо Укренерго, Нафтогазу, Укроборонпрому, Енергоатому та оптового ринку електроенергії (REMIT). Також українські суб’єкти через Вашингтон вимагають терміново провести реформи правової, правоохоронної, контрольної, силової систем України. Це значно полегшить доступ до американської допомоги.
По суті, йдеться про те, щоб поділитися силовою, контрольною, наглядовою функціями з деякими суб’єктами, які мають дуже впливових американських партнерів. А як же економіка? Де ж вимоги відмовитися від моделі олігархат/схематоз, що задушує українське підприємництво? Де рекомендації щодо розкріпачення виробника, радикального зниження регуляторного навантаження, потужного удару по бюрократичній дискреції? Де нарешті економічна свобода? Про це у вашингтонському списку жодного слова. Отже, Вашингтон та його партнерів в Україні (ті, що не біля керма країни сьогодні) цікавить лише участь у системі державного управління, а не системні ринкові реформи, створення першої в історії незалежної України ринкової структури економіки. Це дуже грубий, незграбний тиск з вимогою: «Поділіться владою! Інакше будуть проблеми із отриманням від Америки ресурсів».
Ахіллесова п’ята України – монетарна політика. Висока інфляція, рудиментарний фінансовий ринок, нерозвинене кредитування, заборонні ставки за кредитами, де- факто мертвий фондовий ринок і шалене фінансове законодавство, що відвертає інвесторів з контролю вхідних і вихідних потоків. Про це у документі Вашингтона жодного слова.
Податкова система України – одна з найгірших у світі. Режим сплати та адміністрування ПДВ – це справжнє тавро на репутації країни. Податок на зарплату виштовхує ринок праці в тінь. Податок з прибутку стимулює офшоризацию. З таким податковим навантаженням жодна країна, що розвивається, у світі не забезпечила швидких, довгострокових темпів економічного зростання. Вашингтон та його українські партнери про це мовчать. Значить, не змін хочуть, а керувати всім цим господарством із виробництва корупційної ренти.
Бюджетна політика України переконливо показує, що у країні створено модель військового соціалізму. Приватний бізнес активно зіштовхують на задвірки економічної діяльності. Замість заохочення, стимулювання самозайнятості на рівні малих підприємств та ФОПів ми бачимо посилення контролю та збільшення регуляторного навантаження. Діра у бюджеті понад 20% ВВП три роки поспіль, зростання держборгу до більш ніж 100% ВВП, держвитрати 60-70% ВВП – і все це влаштовує Вашингтон?
Численні індекси, рейтинги якості державного регулювання, держпослуг ставлять Україну в другу сотню країн. Регуляторне середовище перетворилося на справжні авгієві стайні. Вони коштують країні 15–17% ВВП. Регуляторка боляче б’є по національній конкурентоспроможності. Потрібно не контролерів, інспекторів та прокурорів міняти, а регуляторну систему від самоуправства бюрократа/чиновника очищати. Про це у вашингтонському посланні Україні знову жодного слова.
Можна скільки завгодно реформувати митницю, але якщо в руках митника залишається рішення щодо мита та платежів від «0%» до «120%» від митної вартості товару, корупцію в цій сфері не переможеш ніколи. Для розуміння цього досить здорового глузду. Зовсім не обов’язково закінчувати Гарвард чи Берклі. Це зрозуміло звичайним українським підприємцям, але, зважаючи на зміст списку рекомендацій, Вашингтон думає інакше. Навіщо ліквідувати митницю як годівницю, якщо краще отримати доступ до неї?
Список рекомендованих реформ для України від Вашингтона – це, на жаль, зовсім не про гострі, давно назрілі економічні реформи, які різко знизили б і корупцію, і зловживання при управлінні держактивами та ресурсами. Це про владу в країні під час війни. Активізувалися ті українсько-американські синдикати, які сьогодні не при справах, але керувати великими потоками допомоги під час війни та на етапі повоєнної трансформації дуже хочеться.
З наукової точки зору, з позиції науки про перехід з моделі «держплан/олігархат» у модель економіки вільного ринку надані рекомендації не становлять жодної цінності. Вони позбавлені логіки, системності та прив’язки до реального життя. Судячи з того, що цей список з’явився не від імені якогось мозкового центру чи держоргану, йдеться про кулуарний тиск, підкилимну боротьбу за владу в Україні, але зовсім не про вирішення найгостріших для її економіки завдань. Виконання рекомендацій нічого принципово в Україні не змінить. Кількість антикорупційних органів, кількість членів наглядових рад, кількість спроб змінити законодавство щодо держзакупівель не здатна вбити український Левіафан.
