Роман Ставицький
Почесний громадянин м. Запоріжжя Євген Карташов представлення не потребує. У різні роки він керував нашим містом та областю, був послом України в Республіці Казахстан. Сьогодні він продовжує займатися громадською діяльністю, навіть через військові загрози залишається вірним рідній землі і переконаний в перемозі сильної незалежної України.
– Війна багато чого перевернула з ніг на голову. У контексті російської пропаганди, чи не здається вам, Євгене Григоровичу, що офіційна українська історіографія вимагає перегляду та акцентування на тому, що без України те чи інше досягнення було б неможливим?
– Я підтримую вас у постановці самого питання. Це дійсно потрібно сьогодні. Якщо раніше ми вважали, що ми єдине ціле, рухаємося в одному напрямку і цей напрямок єдино вірний, то зараз ми розуміємо: було дуже багато помилок і в теоретичному плані, і в практичних діях. Коли мене запитують, чи я міг припустити, що Росія піде війною проти України, я кажу: ні, ніколи. Я присягався всім, присягався навіть своїй дружині, що цього ніколи не станеться. Бо свято вірив у людські стосунки, що закладалися тисячоліттями. Виявилося, що окремі особи, які сьогодні керують державами – я маю на увазі Путіна – могли настільки спотворено уявити всю нашу історію, переписати її на свій погляд і керуватися цим, що просто дивуєшся.
Тут варто звернутися до поняття особистості в історії. Роль особистості в історії була істотно занижена, тому її треба переглянути. Важко уявити, як росіяни можуть вірити в те, що сьогодні говорить їхнє керівництво. А деяким просто хочеться вірити в це, бо іншого шляху вони не мають, щоб виправдовувати дії своїх керівників. Я думаю, їм соромно за те, що відбувається. Всередині цей сором існує. А погоджуються вони у зв’язку з тим, що подітися їм нема куди. Тому сьогодні зростає роль сміливих людей, які вміють висловлювати свою точку зору, відстоювати свої погляди і цим висловлювати істину – істину, яку не можна підміняти політичною доцільністю.
– Які нові сенси надала війна Дню Конституції України? Чи маєте ви відчуття, що українська державність надійно зцементована нашим основним законом?
– Насправді, у нас вийшла дуже хороша конституція. Вона відзначена багатьма зарубіжними дослідниками. Вважається, що це одна з найкращих конституцій. Але головне, вочевидь, не в самому змісті конституції, а в тому, як вона виконується.
Коли я був послом в Казахстані, мене запросили на п’ятиріччя їхньої конституції. Попросили дати інтерв’ю провідному журналісту каналу «Рахат». Цей журналіст у мене запитав: «Чим ваша конституція відрізняється на краще від нашої чи навпаки?» Я відповів, що не хочу порівнювати тексти двох конституцій. Але можу констатувати, чого досяг Казахстан і чого досягла Україна. Ви набагато перегнали Україну, сказав я. У вас середній заробіток у два рази більший за наш. В два з половиною рази вище пенсійне забезпечення. Все це свідчить про те, що ваш закон сприяв тому, що ви досягли таких результатів. Я не хочу принизити свою країну, але задля справедливості варто відзначити, що реалізація конституції багато в чому залежить від таких причин, як загальний настрій держави, рівень її керівництва, таланти та знання людей у владі.
– В 2021 роцi вперше за вісім років було відзначено зростання товарообігу між Україною та Казахстаном. Якими ви бачите перспективи нашої співпраці після війни?
– Я зацікавлений в тому, щоб розвивалися всі паростки, які були закладені до мене, мною як послом, і тими, хто ефективно працював на цій посаді надалі. За час моєї роботи ми збільшили товарообіг із Казахстаном у 2,3 рази. Ми знайшли шляхи як, це зробити грамотно, правильно і за взаємною вигодою. Наприклад, ми запропонували жниварки, встановлені на наших комбайнах, збільшити вдвічі, до восьми метрів, щоб пристосувати їх до тамтешніх реалій у рослинництві. Також ми підказали, що виробництво ядерного палива для наших атомних станцій можна розбити на складовi: Казахстан видобуває уран, ми робимо стрижні, Росія все це комплектує. Це було взаємовигідно. Було багато добрих напрацюваннь.
І сьогодні ми матимемо такі можливості, хто б нам не перешкоджав. Ми повинні робити все можливе, щоб не втрачати нашої дружби, розвивати її. Психологічно керівництво Казахстану та й самі казахи люблять Україну, а ми з великою повагою ставимося до них. І це є гарною основою для розвитку відносин, для їхньої надійності, підтримки один одного.
Заява Токаєва, коли він різко відмежувався від тих пропозицій, які надійшли від Путіна та російської держави, сміливо пішов на це, хоча розумів які мінуси отримає в результаті, заслуговує на повагу та послідовні дії з боку нашого керівництва.
– Розкажіть більше про Токаєва. Ви знайомі з ним особисто?
– Я дуже позитивно ставлюся до Токаєва і як до людини, і як до керівника. Коли я почав працювати як посол, він працював міністром закордонних справ, ми були в добрих відносинах. Коли ж я залишав посаду посла, Назарбаєв доручив Токаєву проводити мене і провести загальні збори. Він дуже добре говорив про Україну і про мене як про її представника. Мені він дуже імпонував. Людина знає чотири мови, вміє тверезо мислити.
Перші кроки, які він зробив, коли став президентом, я не дуже схвалював, але в подальшому зрозумів, що він, знаючи мову дипломатії, знайшов спосіб відрегулювати відносини між молодшим, середнім і старшим жузами – об’єднаннями казахських родів, на які поділена ця країна. Тобто не зайняв позицію «я вищий за це, я краще розуміюся на будь-яких питаннях», а врахував цю специфіку для об’єднання країни. Тому я ставлюся до Токаєва як до великого керівника.
І я радий, що він виступив із твердою позицією, вирішивши, що підтримка російської політики може призвести до руйнування казахської державності. Уникнувши приятельських відносин, які зобов’язують бути вдячним, він вчинив грамотно і викликав овації серед усіх європейських держав. Так треба діяти і надалі.
– Сьогодні в українському суспільстві нерідко звучить критика програми президента Зеленського «Велике будівництво». Мовляв, треба було витрачати всі гроші на зброю. При цьому за кадром залишається те, що просто так важких озброєнь не купиш – нам і зараз їх дають зі скрипом. Водночас дорогами сьогодні доставляються гуманітарні вантажі, озброєння, люди швидше ними евакуювалися. Як ви оцінюєте результати цієї програми? Наскільки критика обґрунтована?
– Той, хто критикує, абсолютно не розуміє того, що цінне у нашому житті, і що треба робити, щоб жити краще. Я двома руками за «Велике будівництво». Відсутність інфраструктури настільки погано впливає на розвиток всієї економіки, що важко собі уявити. Незважаючи на всі труднощі і навіть на шкоду воєнній економіці, треба будувати.
Дороги – це перша зв’язуюча величина за всіма будівництвами, які сьогодні є. Ми маємо свято вірити, що нам треба з чогось почати, а почавши, продовжувати це робити. І ми бачимо, які плюси у нашого «Великого будівництва».
Критиканів, які вважають, що все потрібно віддавати на військові дії, багато. Так от, мости та дороги – це теж один із елементів перемоги. Коли люди бачать, що в Україні відбувається таке будівництво, у них виникає віра в державу.
Подивіться на Німеччину, вона також свого часу почала з цього і отримала величезні дивіденди. За будівництвом доріг почався розвиток автомобільної промисловості, інших різних галузей.
Все зроблено правильно і зходити з цього шляху не варто.
– Україна набула статусу кандидата в члени Європейського Союзу. З геополітичної точки зору, це добрий знак. Наскільки з економічного погляду нам доцільно вступати до ЄС?
– Я обережно ставлюся до оплесків, які лунають на адресу Європейського Союзу. Коли ми побачимо, які позитивні ресурси можемо отримати від цього, то й треба аплодувати. Поки що є лише ідеологія цього питання. Так, сьогодні нас підтримують озброєнням. Це добре, але цього виявляється замало – гинуть наші люди. А нам треба зробити так, щоби вони не гинули, зупинити війну. І для того, щоб це сталося, потрібен цілий комплекс серйозних заходів, які сьогодні обговорюються, але реалізація яких потребує великого об’єднання в рамках тієї ж Європи.
Це добре, що вони запроваджують санкції проти Росії. Але треба матеріалізувати ті пропозиції, які вони зробили Україні, і допомогти їй по-справжньому. Інакше ми перетворимося на великого нескінченного постачальника людських тіл та душ. І я думаю, це не тішить українців.
Добре було б, якби у нас створювалося громадянське суспільство, громадянські партії, щоб спільно з партіями інших країн виступати з конкретними пропозиціями щодо ліквідації війни та її наслідків.
– Європейський Союз має свої плюси й мінуси, але ніхто не заперечуватиме, що ЄС – це високі екологічні стандарти. Наскільки сьогоднішня запорізька влада має достатньо інструментів для конструктивної взаємодії з промисловими підприємствами та впливу на їхню політику щодо шкідливих викидів?
– Важелі завжди є, але вони не такі великі, коли стикаються з інтересами великого бізнесу. Бізнес більше думає про прибуток, а не про екологію. Я якраз захищав докторську дисертацію щодо розвитку наших територіальних громад в умовах екологічної безпеки. Я чудово знаю, які рушійні сили є у тих, хто хотів би розвивати промисловість, не вкладаючи особливих коштiв в екологічну безпеку.
Як би там не було, якщо ми вважаємо, що ми чогось досягли – а у нас є певні успіхи, є позитивні зрушення у цьому питанні – то місцева влада має на весь голос заявити, що не допустить, щоб і надалі цькували наших людей. Розвиваючи промисловість, ти маєш спочатку створювати відповідні умови для життя тих, хто на цій території живе i працює. Соціальні умови мають бути пріоритетними у розвиткe будь-якого виду промисловості. Існують відповідні інструменти, правила, закони, які потрібно виконувати. Тому вважаю, що це завдання номер один. Безумовно, разом з перемогою у війні та відновленням економіки загалом.
