Вадим Чередніченко

Повернення Дональда Трампа до Овального кабінету стало для всього цивілізованого світу не просто черговим випробуванням, а справжнім геополітичним жахіттям, де правила міжнародного права, здоровий глузд і банальна людська мораль були викинуті у смітник заради дешевого популізму, нарцисизму та диктаторських симпатій одного одіозного політичного діяча. Для України, яка щодня стікає кров’ю у боротьбі проти кривавої російської агресії, присутність Трампа на чолі найпотужнішої держави світу перетворилася на гостру критичну загрозу, що буквально вимірюється людськими життями, зруйнованими містами та втраченими квадратними кілометрами нашої землі.

Замість обіцяного під час передвиборчої кампанії голосного дива у вигляді миру за двадцять чотири години, український народ отримав цинічне, холоднувате і абсолютно бездушне заморожування багатьох критично важливих напрямків військово-технічної допомоги, яка раніше була головним щитом проти окупаційної навали.

З перших же днів перебування нової адміністрації у Вашингтоні потік оборонної підтримки почав стрімко міліти, перетворюючись на скупенький струмок, розрахований хіба що на те, аби Україна не впала остаточно і негайно, створюючи для Трампа небажану медійну картинку поразки.

Чого нас позбавили

Україна позбулася найважливішого — гарантованого, передбачуваного та масштабованого постачання високотехнологічного озброєння. Стрімко зменшилися обсяги поставок ракет-перехоплювачів для систем протиповітряної оборони Patriot та NASAMS, що негайно відбилося на здатності українських сил захищати свої енергетичні об’єкти та цивільні міста від варварських балістичних і крилатих атак із боку Кремля.

Складається враження, що кожна затримка цієї допомоги є не випадковою бюрократичною паузою, а свідомим інструментом тиску на українське керівництво, аби змусити його капітулювати перед диктатором. Окрім систем ППО, наша країна зіткнулася з жорстоким артилерійським голодом, оскільки виділення нових масштабних пакетів грантової допомоги було заблоковане або поставлене на паузу.

Боєприпаси калібру сто п’ятдесят п’ять міліметрів, високоточні ракети GMLRS для систем HIMARS, безпілотники, бронетехніка та далекобійне озброєння — усе це стало предметом брудного політичного торгу. Більш того, дозволи на використання західних далекобійних систем для завдання нищівних ударів углиб території Російської Федерації опинилися під жорстким, майже параноїдальним вето, яке мотивується черговою фіктивною ескалацією, яку Трамп та його оточення так бояться або просто використовують як зручне виправдання своєї бездіяльності.

Також суттєво ускладнився процес передачі супутникових та оперативних розвідувальних даних у реальному часі, що раніше дозволяло Збройним силам України ефективно нищити командні пункти, склади боєприпасів та скупчення ворожої техніки в глибокому тилу окупантів. Про пряму фінансову підтримку українського оборонного бюджету годі й казати — її фактично перетворили на важіль шантажу, вимагаючи жорстких комерційних поступок та фактичного продажу українських національних інтересів.

Вища точка цинізму

Однак вищою точкою цього геополітичного абсурду та безсоромного цинізму стала нещодавня обурлива заява Трампа, у якій він дозволив собі ультимативно вимагати від президента України Володимира Зеленського припинити удари по російських нафтопереробних заводах. Аргументація Трампа вражає своїм невіглаством і дикунською логікою: мовляв, українські дипстрайки створюють у світі катастрофічний дефіцит дизельного пального та провокують стрибок цін на енергоносії, що заважає американському виборцю. Це твердження є абсолютною, викривленою та маніпулятивною брехнею, яка не має жодного стосунку до реального стану речей на світовому ринку нафтопродуктів.

Будь-який аналітик чи економіст, який володіє первинною інформацією, чудово знає, що Росія експортує на світові ринки переважно сиру нафту та мазут, тоді як переважна більшість НПЗ, по яких так філігранно і болюче б’ють українські далекобійні дрони, працювали виключно на внутрішній ринок країни-агресорки, забезпечуючи пальним російські танки, бронетранспортери, заправники та військову логістику. Знищуючи російські нафтопереробні потужності, Україна веде цілком законну оборонну війну, знекровлюючи воєнну машину ворога і позбавляючи Кремль можливості фінансувати вбивства українців.

Якщо вже шукати справжній фактор, який сьогодні дестабілізує світовий паливний ринок і створює реальний дефіцит дизелю, то дивитися треба зовсім не на героїчні дії українських безпілотників. Справжнім винуватцем цієї кризи є сам Трамп та його безвідповідальна, бездарна і повністю провалена політика на Близькому Сході, яка призвела до чергової катастрофічної ескалації та фактичного розв’язаннянової гарячої фази війни проти Ірану.

Найстрашніший парадокс

Замість виваженого стримування та системного дипломатичного чи економічного тиску, господар Білого дому влаштував чергову хаотичну авантюру, яка поставила під загрозу судноплавство в Ормузькій протоці — головній артерії світового транзиту нафти. Ризики для нафтопереробних та експортних потужностей Перської затоки, загроза атаки на танкери та загальна дестабілізація регіону створили величезну паніку на біржових майданчиках, піднявши ціни на нафту та дизельне пальне до критичних позначок.

Найстрашніший парадокс цієї близькосхідної авантюри полягає у тому, що на протидію іранським дронам та ракетам, які летіли на американські бази та союзників у регіоні, Вашингтон абсолютно безглуздо і бездарно вистріляв понад тисячу дороговартісних, унікальних ракет-перехоплювачів для комплексів Patriot. Це саме ті ракети, які сьогодні критично необхідні Україні, аби закрити небо над Харковом, Одесою, Києвом чи Дніпром. Це той самий дефіцитний ресурс, за кожну одиницю якого українські дипломати та військові благають місяцями. Трамп просто спалив його у вогні власної непідготовленої близькосхідної війни, а тепер сміє звинувачувати Україну, яка лише захищає своє життя і свободу від варварів.

Загалом політика цього самозакоханого ділка викликає суміш шоку, огиди та глибокого розчарування в американській інституційній системі, яка дозволила такій людині знову опинитися біля керма наддержави. Трамп демонструє повну відсутність стратегічного мислення, замінюючи його нарцисичними вибриками, самолюбуванням та лякаючою некомпетентністю у фундаментальних питаннях географії та історії.

Топонімічний вандалізм

На тлі палаючого світу він знаходить час для абсолютно анекдотичних і водночас ганебних ініціатив: видає популістські укази про перейменування Мексиканської затоки на Затоку Америки та робить спроби перейменувати озеро Онтаріо на Озеро Америка, думаючи, що подібний топонімічний вандалізм демонструє комусь американську велич, хоча насправді це викликає лише сміх і співчуття з боку міжнародного співтовариства.

Його зовнішня політика є суцільним руйнуванням союзницьких взаємин, які створювалися десятиліттями. Він встиг поссоритися з найближчим партнером та сусідом — Канадою, розв’язавши безглузді торговельні війни та сиплю чи образами на адресу канадського керівництва. Він знову повернувся до своєї божевільної, абсолютно ірраціональної ідеї захопити або силою купити Гренландію, шокуючи цим Данію та весь північноатлантичний блок. Під час свого останнього візиту до Європи він примудрився спровокувати черговий дипломатичний скандал, заявивши на зустрічі в Дубліні, що дві Ірландії повинні об’єднатися негайно і що він готовий цьому сприяти, викликавши дикий шок у Лондоні, Белфасті та поставивши під загрозу тендітний баланс Страсного п’ятничного миру.

Патологічна закоханість

І на тлі цього суцільного хамства, зневаги до традиційних демократичних союзників США та вимагання грошей від НАТО, Трамп демонструє просто-таки патологічну, рабську слабкість перед найкривавішим диктатором сучасності. Він безсоромно стелить червону доріжку, обмінюється люб’язностями та публічно аплодує міжнародному воєнному злочинцю Володимиру Путіну. Трамп захоплюється силою диктаторів, прагне бути схожим на них, вірить кожному слову господарів Кремля більше, ніж власним розвідувальним службам, і постійно намагається легітимізувати російського вбивцю на міжнародній арені, пропонуючи повернути його до клубу світових лідерів та віддати йому на пошматування суверенну українську територію.

Така божевільна, хаотична і руйнівна політика, як усередині країни, так і на міжнародній арені, неминуче веде Республіканську партію до масштабної політичної катастрофи. Наближення листопадових проміжних виборів до Конгресу США стає для трампістів справжнім моментом істині вироку. То ж дочекаємось листопада —кардинальні зміни не за горами.