Андрій Владов
Немає нічого ціннішого за людське життя. Таким є усвідомлення, до якого прийшли за 69 років мирного життя кілька поколінь українців. У житті будь-якої людини війна – це найбільший стрес і найстрашніше випробування, яке ми повинні пережити. Росія розв’язала брудну війну з братнім народом Європи, зруйнувала світовий порядок, знищила всі правила мирних договорів, написаних кров’ю нашими прадідами під час Другої світової війни.
У ці дні на полі бою з РФ вирішується історична дилема, хто переможе – тоталітаризм в особі Росії чи принципи демократії в особі України. Режим у РФ ще не розуміє, що своїм нападом на Україну він став на край свого розвалу, і треба вірити, що наші воїни виконають свою місію щодо порятунку світу від тиранії та беззаконня.
Втома від війни
Як кажуть психологи, одна з властивостей людської психіки – втомлюватися від постійних стресів. Багато хто з нас сьогодні активно шукає вихід із тієї ситуації, яку спровокували воєнні дії, смерть рідних та близьких, складність розуміння того, що відбувається. Це і є причина того, що все частіше звучать голоси про необхідність компромісу, зраду в керівництві країни, безвихідь цієї війни. Але це все суб’єктивна думка тих, хто не може чи не хоче себе стримувати та контролювати.
Воїни ЗСУ за всієї своєї втоми з кожним днем удосконалюють свою військову майстерність, а наші партнери постачають нам сучасне озброєння, якого немає в Росії. Наше завдання об’єднатись у єдиний кулак навколо тих, хто сьогодні бореться за свободу. Ми не повинні піддаватися спокусі слабких і тих, хто мріє про Росію, скрізь шукати зраду – ми зобов’язані перемогти і обов’язково зробимо це. Ми виживемо, якщо будемо єдиними.
Насправді на Росію працюють ті, хто намагається розколоти українське суспільство за будь-якою ознакою: національною, мовною, територіальною та за політичною належністю. Після війни ми разом розставимо всі крапки над «і», але зараз необхідно вижити. Вижити у війні з ворогом, який у 4 рази перевершує нас числом. Вижити у відкритому протистоянні з країною, яка має один із найбільших золотовалютних запасів, країною площею 17 мільйонів квадратних кілометрів, країною, яка досі є одним із найбільших експортерів газу та нафти у світі, яка контролює 35% світового продажу алмазів, більшість цінних копалин. Важко навіть уявити, з яким величезним економічним ресурсом ворога ми зіткнулися на полі бою і змогли не лише вистояти, а й відбити частину своїх територій. Це велика заслуга наших воїнів та керівництва України. Це факт, який визнав весь світ і який боїться визнати Кремль.
Рашисти ніколи не визнають нашого права на існування і ставлять собі за мету окупацію України та перетворення її на один із власних федеральних округів, або знищення нашого промислового та енергетичного потенціалу зі створенням умов, які унеможливлюють проживання на наших територіях та їх адміністрування.
Вони здатні виробляти зброю десятиліттями і довбати нас до тих пір, поки ми рухатимемося. Потрібно визнати і добре усвідомити, що ми не зможемо змусити РФ повністю капітулювати, не зможемо змусити їх припинити стріляти.
Але сьогодні ми вже змусили РФ бачити в нас сильного супротивника, і незабаром Україна стане для них жахом. У нас є багато прикладів того, як маленькі країни ставали непереможною фортецею для ворога, і Україна зробить ще один такий внесок у цю історію перемог.
Також ми можемо зробити так, щоб їхні ракети та авіація не досягали мети. Щоб їхні кораблі не могли вийти у Чорне море. Щоб їх території, до яких ми зможемо дістатись, стали сірою зоною за 1000 км від нашого кордону. ЗСУ показали, як це зробити, і сьогодні кожному з нас потрібно набратися сил і зробити все від себе можливе, щоб стати частиною того кулака, який завдасть вирішального удару супротивникові. Рабів до раю нет пускають, так нас навчали наші прадіди, і цей урок ми зобов’язані засвоїти в пам’ять тих, хто віддав своє життя за майбутнє нашої України та майбутнє наших дітей, які мають жити у світі демократії та свободи.
Наші воїни на передовій вимагають, щоб будь-які розбіжності між нами були забуті до того часу, як ми не будемо в безпеці. Усі працюють для перемоги на фронті, а нових гетьманів вибиратимемо після нашої Перемоги над ворогом.
Арестович в образі опозиціонера
Багато кого в Україні сьогодні бентежить позиція екс-радника Офісу президента Олексія Арестовича, який не тільки заявив про свої президентські амбіції, а й став просувати в маси наратив, висунутий до цього мастодонтом американської політики сторічним Генрі Кісінджером. Згідно з цим наративом, ми повинні піти на мирні переговори і залишити окуповані території Росії, щоб вісімдесят відсотків України негайно вступили в НАТО. Відповідно, окуповані території почекають найкращих часів та звільнятимуться дипломатичним шляхом. Все це нібито треба тому, що народ втомився і хоче миру, війна на фронті зайшла у позиційний глухий кут, мирний договір збереже життя наших солдатів. Тут виникає два питання.
Перше: чому взагалі зайшла мова про президентські вибори? І друге: чому Арестович різко перейшов на таку невигідну для нього риторику? Відповідь проста. Відповідно до українських законів, парламент в умовах війни та воєнного стану залишається легітимним, якщо планових виборів не відбулося. Щодо президента, тут усе дещо невизначено. Просто українські закони писалися без розрахунку повномасштабної війни.
Зеленському, з одного боку, вигідно обиратися у 2024 році, оскільки соцопитування прогнозують йому безумовну перемогу. З іншого боку, є заяви, що Захід може поставити під сумнів його легітимність, якщо вибори будуть відкладені. По суті, Офіс президента генерує громадський дискурс про вибори, щоб привернути до нього увагу наших партнерів. Як тільки від них надійде явний сигнал, буде ясно, що насправді на нас чекає навесні 2024-го. У будь-якому разі у цій ситуації питання про легітимність перед Заходом знімається.
Щодо Арестовича, то тут двох думок бути не може. Просувати такий непопулярний в Україні наратив, якщо ти по-справжньому мітиш у президенти, просто безглуздо. Значить, завдання Олексія виступити технічним кандидатом, який відбере частину голосів у іншого претендента, який говоритиме про мир із РФ на повному серйозі. Це дозволить Зеленському перемогти у першому турі. Такий політтехнологічне розклад.
Захід став із нами єдиним цілим
Єдність України та західних партнерів стала основою безпеки самої демократії. Навіть ті, хто раніше холодно ставився до підтримки України, сьогодні зрозуміли, що перемога України – це запорука миру в Європі і це гарантія, що діти європейців не гинуть на полях війни. Мета демократичних країн – назавжди покінчити з агресією тоталітарних країн, інакше війна відновиться.
З розпадом Росії у світі зникне величезна кількість політичних проблем, які цей режим експортує до інших країн. Приклад тому Ізраїль, де бойовики ХАМАС отримують повну підтримку Путінського режиму. Однак допомога союзників безперебійно надаватиметься тим, хто викликає повагу і довіру, а це означає, що поки ми єдині, ми непереможні!
