За матеріалами InformNapalm
Три роки тому ми прокинулися в світі, де вже не було вибору. Війна вирвала нас із нормального життя, зруйнувала плани, відібрала близьких, змусила забути, що таке спокій. Три роки без сну, без пауз, без ілюзій. Три роки сирен, вибухів, прощань, очікувань. Три роки, які змінили кожного.
Ми втомилися. Втомилися всі. Ті, хто воює. Ті, хто чекає. Ті, хто допомагає. Ті, хто намагається просто жити, коли навколо постійно щось горить. Втомилась країна, втомився світ. Захід все більше вагається, шукає приводи зменшити підтримку, відвернутись. Вони можуть собі це дозволити. Ми – ні. Бо війна не закінчилась. Бо щодня хтось на передовій тримає свою позицію. Бо щодня хтось отримує похоронку. Бо щодня ракети все ще летять у наші міста.
Ми можемо втомитись, але не можемо зупинитись. Бо якщо зупинимось, втратимо все. Тому тримаємось. Робимо, що можемо. І не даємо собі забути, за що триває ця боротьба.
Бути як Шерлок
Відомий журналіст та військовий, сержант ЗСУ Павло Казарін порадив українцям «бути як Шерлок», але не в сенсі, що бути спостережливим як OSINT-дослідник, а трохи в іншому контексті: «Армія подарувала мені привілей. Не відволікатися на новини. Довоєнна професія журналіста вимагала протилежного. Ти мав стежити за подіями, формулювати свою думку і висловлюватись вголос. А війна змінює пріоритети. Ти маєш обмежений обсяг емоційного ресурсу, і намагаєшся не витрачати його на речі, на які нездатний вплинути.
Пам’ятаю, як взимку 2023-го колеги з ТБ по старій пам’яті попросили включитися до ефіру. «З нами на зв’язку Павло Казарін, який зараз під Бахмутом. Павле, що відбувається на Донецькому фронті?» Прекрасне питання для легіону військових експертів і абсолютно тупикове для солдата. Тому що в кращому разі ти здатний розповісти про свою позицію і максимум – про суміжників.
Армія звужує оптику. Є ти, твій підрозділ, ваші потреби та ваші завдання. Все інше відбувається вище і далі – і тобі не вистачає повноважень та компетенцій, щоб скласти свою думку про це. Тому на допомогу приходять «армійські шори» – ти надягаєш їх, щоб не відволікатись на білий шум, якого завжди надміру.
Життя роти БпЛА складається з дуже конкретних речей. Налагодження дронів. Ремонт авто. Логістика. Бойова робота. Ти можеш вплинути на обмежений список подій. Якщо вирішиш витрачати час і нерви на щось другорядне – ризикуєш не встигнути щось важливе. Можливість бути пікейним жилетом – це привілей цивільних. Поки інші копають помиральні ями, ми копаємо бліндажі.
Втім, судячи з ютубу, дефіцит експертизи не вважається гріхом для коментатора. Війна народила попит на прогнози – і наразі його заповнюють випадкові люди. Складається відчуття, що головним критерієм тепер є безвідмовність, готовність не спізнюватись і заповнювати ефірний час словами. Наш простір медіаекспертизи віддано на відкуп гостьовим редакторам та їхнім дерев’яним солдатам. Деякі люди відомі тим, що вони відомі.
Гонитва за клікбейтом породжує апокаліптичні заголовки. Заголовки породжують у людях фрустрацію. Фрустровані люди тягнуть свої страхи в соціальні мережі – щоб виплеснути там свою невпевненість. Соцмережі перетворюються на чудовий матеріал для дисертації з психології – і на зовсім невідповідне середовище для дозвілля. Якщо тільки ти не звик відпочивати на сеансах чужої психотерапії.
У порівнянні з двома світовими
Ми часто любимо порівнювати свою війну з обома світовими, але тоді доведеться визнати: нашим попередникам явно було простіше. Їхній доступ до інформації обмежувався підцензурною пресою, а поширення панічних чуток каралося в’язницею. Відтоді інтернет перетворив медіасередовище на долину вітрів, а головними її мешканцями стали ті, хто намагається за будь-яку ціну дістатися наших емоцій. В результаті ми живемо в епоху істерик. Але якщо довкола фестиваль смажених фактів, то єдиний вихід – це сісти на дієту.
Новин не уникнути, але немає сенсу давати їм себе контролювати. Наше майбутнє визначають сотні факторів, і жоден із них окремо не обіцяє нам катастрофи. Новини повідомляють вам не про норму, а про її порушення. Тому ви ніколи не прочитаєте в стрічці про літаки, що благополучно долетіли до місця призначення. На відміну від єдиного, якого спіткала проблема.
На кожного публічного ухилянта припадає тисяча тих, хто мовчки вбирається в піксель. На кожного зневіреного – десятки тисяч тих, хто донатить. На кожен корупційний скандал – адміністративна машина, що працює вже третій рік в умовах війни.
Окрім США у нас є ще Європа. Крім того, що ми отримуємо від партнерів – те, що виробляємо та купуємо самі. Темпи просування росіян лякають у перерахунку на квадратні кілометри, але якщо перевести їх на час, то навіть вихід на кордони Донецької області для РФ може розтягнутися на роки.
Ми помічаємо «зраду» лише тому, що вона рельєфно випирає на тлі загальної норми. До того ж, на наші емоції полюють не тільки ті, хто наживається на клікбейті, а й наш ворог.
Нація тримається на солідарності. На взаємній довірі та синергії. А тому Росія робить усе, щоби нас атомізувати. Зменшує досягнення. Перебільшує проблеми. Вона щосили намагається розмити той соціальний клей, який робить людей нацією, а територію – державою. А тому ми все частіше зустрічатимемо в соцмережах те, що сіє недовіру та апатію. І немає жодної причини полегшувати ворогові його завдання.
Тому я дуже ціную той привілей, який подарували мені Збройні сили. Я маю цілком конкретні завдання, які з’їдають мій вільний час. Можу дозволити собі не відволікатись на новини.
Уникаю клікбейтних заголовків. Не суджу про країну за соцмережами. Будь-яка цифра має значення лише на тлі інших. Якщо хтось продає мені емоцію – я волію її не купувати.
Я не знаю, яке майбутнє чекає США за Трампа. Гадки не маю, чи нападатиме Китай на Тайвань. Не маю жодного уявлення щодо виборів у Німеччині та Румунії. Я чув про ці події, але вони поза моєю зоною контролю. Вони перестають відволікати тієї миті, коли припиняєш на них відволікатись.
У цьому сенсі ми схожі на Шерлока Голмса. Якому Ватсон довго пояснював, що Земля обертається навколо Сонця, а Голмс обіцяв якнайшвидше всю цю непотрібну йому інформацію забути. Щоб не відволікала. Цей дощ надовго. Емоційний ресурс кінцевий. Якщо у мене залишається час на соцмережі, це означає, що в мене не залишається часу на завдання. Будьте як Шерлок.
