Вадим Чередниченко
Липень 2026 року увійшов у новітню історію України як період гострої внутрішньополітичної напруги, котра оголила глибинні розколи всередині військово-політичного керівництва країни. Звільнення Михайла Федорова з посади міністра оборони України не лише сколихнуло суспільство, а й вивело на вулиці українських міст сотні активістів, ветеранів та представників IT-сектору. На тлі цих подій упарламенті розпочався збір підписів за відставку головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, а вуличні акції набули формату так званого «картонкового протесту».
Попри підкреслено аполітичний, інноваційно-патріотичний та низовий характер цих виступів, під поверхнею суспільного обурення приховане складне політичне та
економічне підгрунтя. Для розуміння природи цієї кризи необхідно детально розібрати мотиви кадрових ротацій, оцінити обґрунтованість вимог протестувальників і парламенту, розкрити інтереси ключових гравців та визначити оптимальний вихід із цієї ситуації для президента Володимира Зеленського.
Три стовпи відставки
Кадрова рокада навколо Михайла Федорова визрівала тривалий час. Його перехід із Міністерства цифрової трансформації до Міністерства оборони свого часу сприймався як спроба фундаментального зламу застарілої бюрократичної машини. Проте в основі рішення про його звільнення лежать три ключові причини.
Перерозподіл фінансових потоків у ВПК та переформатування закупівель. Прийшовши в оборонне відомство, Федоров радикально змінив філософію закупівель, зробивши ставку на вітчизняний високотехнологічний сектор — розробку БПЛА, систем РЕБ, цифрових систем управління боєм та програму «Армія дронів». Це призвело до істотного перенаправлення бюджетних ресурсів від традиційних закупівель важкого озброєння, боєприпасів та тилового забезпечення до пулу нових приватних техно виробників. Для консервативної частини військового генералітету та «старих» імпортерів зброї це виглядало як перехоплення контролю над головними фінансовими потоками війни. З одного боку, цифровізація знищила низку класичних корупційних схем, з іншого — сформувала нову групу впливу навколо самого Федорова.
Доктринальний конфлікт із главкомом Сирським. Між міністром оборони та Головнокомандувачем ЗСУ спалахнуло протистояння двох концептуальних підходів до ведення війни. Доктрина Федорова — це технократична концепція асиметричної війни, де основними ресурсами є алгоритми, робототехніка та безпілотники, а головною метою — збереження життя піхоти. Натомість доктрина Сирського базується на класичному штабному підході: позиційна війна на виснаження, жорстке утримання рубежів, вирішальна роль артилерійського валу та масової піхоти. Конфлікт загострівся до стану ультиматуму: головнокомандувач вимагав пріоритетного фінансування снарядів і формування нових піхотних бригад, тоді як міністерство оборони урізало ці статті на користь технологій. Виник параліч системи управління, де президент був змушений обирати між збереженням керованості Генерального штабу та інноваційним курсом оборонного відомства.
Зростання рейтингу та загроза політичної конкуренції. Політична складова відставки полягає у превентивному нейтралізуванні потенційного суперника. Михайло Федоров залишався чи не єдиним високопосадовцем із команди Зеленського, який мав безумовний позитивний імідж серед молоді, IT-спільноти, волонтерів та західних партнерів. Після усунення з публічного поля інших популярних фігур, саме Федоров почав природним чином акумулювати симпатії реформаторського та ветеранського крила. В Офісі президента потенційне формування навколо Федорова самостійного політичного проєкту вбачали як загрозу перед майбутніми виборчими кампаніями.
Аналіз вимог протестувальників
Вихід громадян на вулиці з саморобними картонними плакатами під гаслами «Воювати мають дрони, а не люди» та «Поверніть Федорова» став яскравим проявом активності громадянського суспільства. До акцій долучилися відомі волонтери, медики (зокрема Аліна Михайлова), представники аеророзвідки та антикорупційні ГО, такі як Центр протидії корупції на чолі з Віталієм Шабуніним.
Вимога повернення Федорова заснована на раціональному побоюванні, що після його відходу система оборони повернеться до бюрократичного занепаду, а приватний сектор розробників БПЛА втратить пряму державну підтримку. Суспільство бачить у Федорові символ модернізації та захисту життів солдатів. З цього погляду протест має під собою глибоке етичне та технологічне підґрунтя.
Водночас вимога негайної відставки главнокомандувача ЗСУ генерала Олександра Сирського є набагато більш дискусійною та неоднозначною. З одного боку, політика генерала зазнає критики з боку окремих народних депутатів – зокрема Мар’яни Безуглої – та частини військових за важкі позиційні бої. З іншого боку, об’єктивний аналіз свідчить про видатні військово-оперативні заслуги Сирського: успішна оборона Києва та підрив дамби на Ірпені, блискуча Харківська наступальна операція, визволення Лимана, збереження ядра армії під час виходу з Дебальцевого в 2015 році та резонансна Курська операція 2024 року. Крім того, саме під керівництвом Сирського реалізується масштабна реформа переходу на корпусну структуру управління (16 = корпусів) та запровадження принципів Mission Command НАТО.
Невипадково на захист главкома публічно виступили командувач ВМС Олексій Неїжпапа, очільник Десантно-штурмових військ Олег Апостол, керівник Сил ТрО Ігор Плахута та командувач ракетних військ Андрій Маліновський. Вони наголосили, що дискредитація командування під час активних боїв грає на руку ворогу, а військова ієрархія не може підпорядковуватися вуличному тиску.
Політичне підгрунтя «аполітичного»протесту
Зовні «картонковий протест» виглядає як суто низовий, безпартійний рух креативного класу та ветеранів. Проте аналіз його організаційної структури виявляє виразний зв’язок із попередніми політичними кампаніями.
Ініціатор нинішніх акцій, ветеран Дмитро Козятинський, у липні 2025 року був одним із ключових організаторів аналогічних протестів проти обмеження повноважень НАБУ та САП – законопроєкт №12414. Збігається абсолютно все: від картонних транспарантів із мемами до локацій у Києві, Дніпрі, Львові, Одесі, Запоріжжі.
За цим слідує залучення конкретних політичних сил. У Верховній Раді парламентський фронт тиску очолив народний депутат від фракції «Голос» Ярослав Железняк, який 18 липня 2026 року оголосив про початок збору підписів під колективним депутатським запитом до президента щодо звільнення Сирського та виклику військового керівництва зі звітом до парламенту. До цієї ініціативи приєдналися представники «Європейської солідарності», окремі депутати від «Слуги народу» та позафракційні парламентарі.
Таким чином, «аполітичні» виступи стали зручним інструментом для опозиційних сил та антикорупційного сектору, які прагнуть використати суспільне обурення для послаблення монополії Офісу президента на кадрові рішення та відновлення контролю парламенту над силовим блоком.
Оптимальне рішення
Перебуваючи між вимогами вулиці, тиском опозиції та потребою збереження стійкості фронту, Володимир Зеленський опинився перед складним вибором. Радикальні кроки (як-от одночасне звільнення Сирського або повернення Федорова на попередніх умовах) несуть величезні ризики: звільнення главкома під час боїв розбалансує управління армією, а капітуляція перед протестувальниками продемонструє слабкість влади.
Оптимальний вихід із кризи має базуватися на компромісі.
Президент має зберегти Сирського на посаді для забезпечення наступності оперативних планів, але зобов’язати Генштаб прискорити впровадження технологічних рішень та завершити корпусну реформу.
Призначення Михайла Федорова на посаду віцепрем’єр-міністра з питань оборонних інновацій дозволить повернути Федорова до державних процесів, зняти напругу в IT-секторі та волонтерському середовищі, зберігши його функціонал як драйвера технологій, але вивівши з прямого підпорядкування Міноборони, що ліквідує конфлікт із Генштабом.
Запровадження незалежної Наглядової ради при Агентстві оборонних закупівель із залученням міжнародних партнерів унеможливить повернення старих корупційних схем і задовольнить вимоги громадських організацій.
Звіт військового керівництва перед Верховною Радою у закритому режимі дозволить виконати процедурні вимоги депутатського запиту Ярослава Железняка та зняти політичну напругу серед парламентарів.
Такий баланс дозволить Володимиру Зеленському зберегти керованість Збройними Силами, задовольнити вимоги громадянського суспільства щодо інновацій та прозорості, а також нейтралізувати політичну кризу без шкоди для обороноздатності України.
