28 липня відзначають День вшанування пам’яті Захисників і Захисниць України, учасників добровольчих формувань, а також цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули у полоні.
За кожною цифрою у статистиці цивільного полону — конкретна людина і родина, яка чекає бодай звістки. Серед незаконно утримуваних Росією — журналісти та громадські діячі із Запорізької області. Про їхні долі, можливості повернення та допомогу рідним говорили під час зустрічі журналістів із представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Запорізькій області Михайлом Волковим та керівником РІА «Південь» Світланою Залізецькою у Запорізькому Центрі журналістської солідарності.
Для редакції РІА «Південь» 20 серпня 2023 року стало чорним днем. Саме цей день вважається датою затримання журналістки Анастасії Глуховської та адміністратора Telegram-каналу РІА «Мелітополь» Георгія Левченка. Тоді ж були затримані адміністратори Telegram-чату «Мелітополь — це Україна», яких у редакції називають громадськими журналістами. Відтоді керівниця РІА «Південь» Світлана Залізецька разом із родинами полонених намагається збирати інформацію про них, розповідати про їхні долі в Україні та за кордоном і домагатися визволення.
Але навіть говорити про цивільних полонених потрібно дуже обережно. Не всі родини погоджуються на публічність: у багатьох близькі залишаються на тимчасово окупованій території, і розголошення інформації може створити для них додаткові ризики. Тому, наголосила Світлана Залізецька, редакція публічно говорить лише про тих людей, чиї родини погодилися на це або самі не можуть представляти їхні інтереси на підконтрольній Україні території.
Звістки, на які чекають місяцями
За словами Світлани Залізецької, Анастасія Глуховська досі перебуває у російському ув’язненні. Інформацію про неї редакція та родина отримують, зокрема, від людей, які самі пройшли російський полон.
Один зі звільнених розповів сестрі Анастасії, що бачив її в камері. За його словами, жінка працювала за швейною машинкою. До цього стан її здоров’я погіршувався, Анастасія оголошувала голодування, однак причин цього близькі не знають. Попри численні свідчення про її перебування в ув’язненні, за словами Світлани Залізецької, Анастасія продовжує перебувати у статусі інкомунікадо — фактично без офіційно визнаного зв’язку із зовнішнім світом. Раніше на запити відповідали, що такої людини не утримують. Згодом адвокат отримав іншу відповідь: інформація про її перебування в установі є «державною таємницею».
У російському ув’язненні залишається й адміністраторка Telegram-чату «Мелітополь — це Україна» Яна Суворова. Її засудили до 14 років позбавлення волі. На момент затримання дівчині було лише 18 років. Нині, за інформацією, озвученою під час зустрічі, зв’язку з нею немає. Батьки, які залишаються на окупованій території, їздять до неї та передають необхідні речі.
До 15 років ув’язнення російський суд засудив Влада Гершона — адміністратора того ж Telegram-чату. Йому інкримінували шпигунство, участь у так званому терористичному співтоваристві та здійснення теракту. Світлана Залізецька наголошує: фактично його діяльність полягала у поширенні інформації в українському чаті.
Георгія Левченка засудили до 16 років колонії суворого режиму. За словами керівниці РІА «Південь», редакції вдалося отримати інформацію про регіон росії, де він може перебувати, однак точне місце утримання ще намагалися підтвердити.
Складною залишається і доля журналістки Ірини Левченко. За інформацією, яку отримують її близькі, жінку неодноразово етапували між різними містами. При цьому сама Ірина, розповідають її рідні та колеги, намагається триматися.
Ці короткі звістки — іноді через адвоката, іноді через людей, які повернулися з полону, — часто залишаються для родини єдиною можливістю дізнатися, що близька людина жива.
Не обмін, а визволення
Цивільні полонені мають принципово інший статус, ніж військовополонені.
Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Запорізькій області Михайло Волков пояснив: норми міжнародного гуманітарного права взагалі не передбачають такого поводження з цивільним населенням. Саме тому щодо цивільних мова повинна йти не про обмін, а про їхнє безумовне звільнення та повернення.
На цьому наголосила і Світлана Залізецька: «Цивільні полонені — їх не можна обміняти, їх можна лише визволити».
Саме тому одним із головних шляхів боротьби за цих людей залишається міжнародна увага. Цього року Світлана Залізецька разом із сестрою Ірини Левченко була у США, де порушувала це питання під час зустрічей із представниками Державного департаменту та Конгресу США.
79 людей, про яких тепер відомо: вони живі
Окремою проблемою залишаються тисячі людей, доля яких тривалий час невідома. Михайло Волков повідомив, що завдяки комунікації вдалося підтвердити перебування у полоні 79 людей, які до цього вважалися зниклими безвісти.
— Це нформація для їхніх рідних,що вони живі, — наголосив він. Для родини така інформація має величезне значення. Адже статус «зниклий безвісти» означає, що достеменно невідомо, де перебуває людина і що з нею сталося. Підтвердження полону принаймні дає відповідь на найболючіше запитання — людина жива.
За наведеними Михайлом Волковим під час зустрічі даними, задокументовано 695 різних видів та форм катувань, які застосовувалися до військовополонених і цивільних. Також встановлено 186 місць утримання.
Представник Уповноваженого назвав ще дві страшні цифри: 2112 цивільних та військових, за наявною інформацією, засуджені або перебувають під слідством у російській федерації, а 406 людей були закатовані в полоні.
Саме тому, переконаний він, мовчати про цивільних заручників не можна.
Куди передавати інформацію
Одним із головних механізмів взаємодії для родин залишається Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. При ньому працює окрема група, яка займається питаннями цивільних, що зазнали насильницького позбавлення волі.
Михайло Волков звернув особливу увагу на електронні кабінети Координаційного штабу. Через них родини можуть передавати інформацію, яку їм вдалося отримати про близьку людину, а також підтримувати зворотний зв’язок із державними структурами.
Звернутися можна і до представництва Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Запорізькій області. Воно працює у Запоріжжі за адресою: проспект Соборний, 164. Прийом громадян проводять у вівторок та середу.
Також діє єдина для всієї країни коротка телефонна лінія Уповноваженого — 1678. За цим номером можна отримати консультацію або попередньо записатися на прийом.
Хто допоможе родинам?
Під час зустрічі гостро прозвучало ще одне питання: як живуть родини цивільних полонених, які самі виїхали з окупації й роками намагаються підтримувати близьких у російських тюрмах?
Хтось винаймає житло, виховує дітей і водночас шукає кошти, щоб передати ув’язненому гроші на найнеобхідніше. Світлана Залізецька переконана: такі сім’ї не повинні залишатися сам на сам зі своїми проблемами. До їх підтримки, на її думку, мають долучатися і громади.
Дискусія показала: простого й однозначного механізму тут поки немає.
Михайло Волков наголосив, що Уповноважений з прав людини не формує державну політику. Його завдання — парламентський контроль за дотриманням прав людини. Водночас він запропонував підготувати відкритий лист від Національної спілки журналістів України щодо проблем родин цивільних, які перебувають у полоні. На його думку, першочерговим адресатом такого звернення мають бути органи виконавчої влади.
Під час зустрічі також повідомили, що НСЖУ приєднується до ініціативи зі створення національної інституції, яка опікувалася б питаннями цивільних заручників, підтримувала зв’язок із родинами та займалася верифікацією інформації про полонених.
Цивільний полон — тема, про яку важко говорити. Ще важче роками жити в невідомості й чекати бодай кількох слів: живий, жива, знаємо, де перебуває.
Але саме тому цих людей потрібно публічно згадувати — настільки голосно, наскільки це безпечно для них та їхніх родин. Бо за кожним прізвищем, за кожною цифрою — людина, яка чекає на повернення додому.
Світлана Карпенко
