Вадим Чередниченко
Історія рідко демонструє тотальний занепад суспільства в режимі реального часу з такою анатомічною виразністю, як це відбувається в сучасній Росії. Процес, який роками камуфлювався декоративною стабільністю та нафтовими доходами, після початку повномасштабного вторгнення в Україну остаточно скинув маски. Російське суспільство швидко відкотилося у морок нового сталінізму, де основними скріпами стали доноси, ліпкі страхи, масовий психоз та культ безумовної покори владі. Головним дзеркалом і водночас каталізатором цієї моральної та інституційної деградації стала Державна Дума РФ, яка нещодавно завершила свою п’ятирічну каденцію.
Завершення роботи нинішнього скликання російського «парламенту» перетворилося на справжній апофеоз раболіпності. Останнє засідання, яке мало б бути звітом про роботу на користь громадян, нагадувало швидше виставу у психоневрологічному диспансері або з’їзд ВКП(б) пізніх 1930-х років. Спікер В’ячеслав Володин під безперервні, майже екстатичні аплодисменти депутатського корпусу п’ять разів проголошував ритуальне заклинання: «Росія, Путін, перемога!».
Ця сцена стала передднем ще більш суреалістичного видовища — зустрічі Володимира Путіна з депутатами. У повітрі висіла атмосфера абсолютного пафосу та підлещування, де кожен присутній намагався продемонструвати вищий рівень відданості вождю.
Зі свого боку, диктатор постачав присутнім звичний набір параноїдальних міфів. Про «підлий Захід» та «нацистську Україну», які нібито першими напали на «миролюбну» Росію. Про намагання «задушити руський мир» та зруйнувати економіку РФ санкціями. Про те, що ці випробування лише «згуртували народ навколо керівництва» та зробили державу «сильнішою ніж будь-коли».
Цей ритуальний обмін фальшивими захопленнями та пропагандистськими штампами продемонстрував головне: вища російська номенклатура остаточно втратила зв’язок із реальністю, занурившись у вигаданий світ власних ілюзій та виправдань злочинів.
Архітектура тоталітаризму
За роки війни Державна Дума з органа для штампування рішень перетворилася на фабрику репресивного законодавства. Покроково руйнуючи останні залишки конституційних прав і свобод, депутати створили юридичну базу для повноцінного тоталітарного режиму.
Одними з перших були ухвалені так звані закони про «дискредитацію» та «фейки» щодо російської армії. Будь-яке публічне називання війни війною, згадка про воєнні злочини чи втрати перетворилися на тяжкий кримінальний злочин із термінами ув’язнення до 15 років. Це закрило рот незалежним журналістам, блогерам та
звичайним громадянам у соцмережах.
Законодавство про «іноземних агентів» та «небажані організації» розширювалося з калейдоскопічною швидкістю. Статус «іноагента» почали давати не лише за фінансування з-за кордону, а й за «перебування під іноземним впливом» — розпливчасте формулювання, під яке можна підвести будь-яку людину з критичним мисленням. Паралельно ухвалили закони про конфіскацію майна за критику влади та системи.
Парламент законодавчо закріпив системну ідеологізацію шкіл та вищих навчальних закладів. Початкова військова підготовка, обов’язкові «розмови про важливе» (пропагандистські уроки), залучення дітей до військово-патріотичних організацій (наративів «Юнармії») були узаконені як елементи державної освітньої програми. Освіта остаточно втратила наукову та гуманістичну цінність, перетворившись на конвеєр з упередження та виховання покори майбутніх солдатів.
Дума узаконила електронні повістки, позбавивши громадян можливості ухилитися від мобілізації. Впровадження реєстрів військовозобов’язаних із миттєвими обмеженнями прав — заборона на виїзд, керування авто, угоди з майном — перетворило населення на безправний ресурс для ведення затяжної війни. Посилення контролю над інтернетом, блоки автономного та криптографічного зв’язку дозволили режиму перетворити цифровий простір на закритий периметр.
Окремою сторінкою стала юридична легалізація залучення ув’язнених — зокрема за тяжкі злочини, вбивства та ґвалтування — до лав збройних формувань із подальшим їх помилуванням. Дума фактично скасувала принцип невідворотності покарання за злочини проти особистості, замінивши його «купівлею індульгенції» через участь у війні проти України. Це призвело до криміналізації самого суспільства після повернення таких «героїв» додому.
Законодавче заохочення «пильності» відновило в Росії культ доносів. Суспільство почало саморегулюватися за сталінськими лекалами: діти доносять на батьків, студенти — на викладачів, сусіди — на сусідів через розмови в кафе чи кольори одягу. Донос став інструментом вислужування, вирішення побутових конфліктів та вираження квазіпатріотичного фанатизму.
У межах побудови тоталітарного суспільства Госдума фактично поставила під державний контроль приватне життя громадян. Повне табунування «ЛГБТ-руху» та визнання його «екстремістським», заборона транссексуального переходу, а також законодавче обмеження прав жінок на репродуктивний вибір (фактичне витискання
абортів із приватних клінік) стали інструментами насадження державою офіційної ультраконсервативної ідеології. Тіло та ідентичність людини оголошено власністю держави.
Неминучість історичного фіналу
Те, що спостерігалося під час фінальних засідань Госдуми та її зустрічі з Путіним — це не демонстрація сили чи єдності. Це класичний вампірський шабаш системи, яка живиться страхом, кров’ю та руйнуванням, але вже не має жодного позитивного образу майбутнього.
Історія виокремлює чітку закономірність: держави, побудовані на запереченні об’єктивної реальності, зачистці інтелектуального потенціалу, тотальному холуйстві та економічній самоізоляції, нездатні до довгострокового існування.
Система, де будь-яка ініціатива знищується, а головною чеснотою є вміння вчасно вигукнути лозунг на честь вождя, втрачає гнучкість і здатність реагувати на справжні кризи. Економічний виснаж, технологічна деградація, накопичення внутрішніх соціальних суперечностей та демографічна катастрофа вже готують ґрунт для системи.
Театралізований психоз у стінах російського парламенту лише підтверджує: режим увійшов у термінальну фазу. Його економічний та ідеологічний провал, поразка та подальший розпад — це питання часу. І цей фінал настане значно швидше, ніж сьогодні здається спостерігачам чи тим, хто вхопився за владу в Кремлі.
