Знову ходить та згинає коліно: кейс українки, яка пройшла успішну реабілітацію після обстрілу Чернігова
У березні 2022 року жителька Чернігова Леся Мельник потрапила під обстріл. Тоді від ударної хвилі вона впала, але підвестися самостійно вже не змогла – зрозуміла, що в неї серйозно поранена нога.
Медики змогли врятувати кінцівку, та наслідки від поранення залишилися й після лікування. Жінці порадили пройти реабілітацію.
В Україні люди, що отримали мінно-вибухову травму під час війни, можуть безкоштовно відновитися за допомогою фахівців. Це можна зробити навіть у приватних клініках.
Як і де відбувається реабілітація та хто має на неї право – у матеріалі ШоТам.
Минулося без ампутації
Леся в минулому спортсменка. Колись вона представляла Україну в складі команди з баскетболу, а також прищеплювала любов до спорту дітям як учителька фізкультури.
Після обстрілу Чернігова до лікарні Лесю довезли військові. У жінки було повністю розбите стегно зі зміщенням.
Жителька Чернігова Леся Мельник після реабілітації. Фото: ШоТам
Попереду було довге та складне лікування, операції, переведення з одного медзакладу в інший, консиліуми медиків. Ногу врятувати вдалося. Але ходити чи зігнути ногу в коліні жінка не могла.
Завдання – збільшити силу м’язів і зменшити біль
Реабілітацію постраждалих від війни в Україні покривають державним коштом за пакетами медичних гарантій Національної служби здоров’я України (НСЗУ).
Місце проходження реабілітації пацієнти можуть обрати самі. Пройти її можна як у державних, так і в приватних медзакладах – якщо такий центр уклав договір з НСЗУ або працює за благодійні кошти, а також у спеціалізованих реабілітаційних центрах.
«Реабілітологи повинні починати працювати з постраждалими, які отримали мінно-вибухові травми, ще на початкових етапах після поранень», – розповідає фізична терапевтка центру Next Step Ukraine Марта Романишин. З її слів, в іншому випадку є великий ризик виникнення ускладнень.
Фізична терапевтка Марта Романишин у центрі Next Step Ukraine, Ірпінь. Фото: ШоТам
Часто наслідками мінно-вибухових травм є обмеження рухів суглоба, зниження сили й чутливості, заборона навантаження на нижні кінцівки. Тому фізичні терапевти визначають, яким саме було ураження, та підбирають індивідуальні методи реабілітації.
«У нашому залі найчастіше роблять вправи, спрямовані на збільшення сили м’язів. Це також завдання, які покращують ходьбу, сприяють збільшенню навантаження на нижню кінцівку, а ще зменшують біль», – пояснює Марта Романишин.
Центр Next Step Ukraine розташований в Ірпені. Він розпочав роботу у 2019 році та надавав послуги ветеранам, які отримали поранення. Коли місто опинилося в окупації, центр тимчасово припинив працювати. Після відновлення роботи в Ірпені почали реабілітацію і цивільних, які отримали поранення внаслідок війни. Серед пацієнтів та пацієнток, зокрема, було багато людей з ампутаціями, які наступили на міну. Також було чимало тих, хто потрапив під обстріл і мав комбіновані ураження.
Змогла повернутися до звичного життя
Лесю Мельник направили на реабілітацію в обласну лікарню. Там з нею регулярно працювали масажисти, які розігрівали мʼязи. Але основна увага була спрямована на фізичні вправи з розробки коліна, бо воно спочатку не згиналося взагалі. Двічі на день реабілітолог допомагав жінці робити вправи на згинання й розгинання.
«Спочатку я робила звичайні фізичні вправи на підлозі. Через деякий час навчалася ходити по спеціальній драбинці, яка має п’ять сходинок, щоправда, це було дуже складно. Також були заняття на тренажерах, в основному на велосипедному. На розробку ступні – бігова доріжка з коліщатами», – згадує жінка.
Спортивний інвентар у центрі Next Step Ukraine, Ірпінь. Фото: ШоТам
Реабілітація Лесі тривала приблизно півтора року. За допомогою фахівців вона знову змогла згинати коліно та пересуватися. Коли на вулиці слизько, жінка користується палицею, але хвалиться – восени вже ходила й без неї.
Леся Мельник повернулася на роботу до продуктового складу, де працює операторкою. Робота, каже, сидяча, а от шлях до та від неї по три кілометри жінка щодня долає пішки – таким є Лесин варіант «домашньої» реабілітації.
«Після реабілітації я повернулася до життя, яке було до травми», – каже Леся. Вона не перестала робити фізичні вправи й тоді, коли приїхала з медзакладу. Зауважує: «Я колись була дотична до спорту, тому знаю, як і що треба робити».
Жінка переконує – реабілітація після травми необхідна. Вона допомагає пришвидшити процес відновлення функцій організму, адже самі вони не відновляться.
«Нам треба виконувати різні вправи й отримувати допомогу від фахівців. Людина, яка хоче одужати, повинна займатися своїм відновленням. Тяжко, але треба», – додає Леся.
Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».
