«Хата гончара» – сімейний бізнес Ольги та Олега Павліків, що з 2015 року працює у культурно-туристичному комплексі «Етносело». Тут влаштовують майстер-класи з гончарства, приймають гостей та проводять екскурсії.

Родина прихистила в садибі близько 600 людей, які рятувалися від війни з території Запорізької області. У «Хаті гончара» допомагають й людям з інвалідністю – працевлаштовують та розвивають парк, де молодь переробляє сміття. На території є спеціальна гойдалка для людей на візках.

Коли Олег Павлік повернувся з війни з пораненням, Ольга вирішила створити реабілітаційний центр та побудувати апі-будинки для військових та ветеранів. Про місце, яке допомагає та навчає народознавства, жінка розповіла ШоТам.

Глина допомагає дорослим повернутися у дитинство

За фахом я вчителька, а мій чоловік Олег – керівник гуртка гончарства. Ми завжди хотіли робити щось більше та краще заробляти, проте в школі це майже неможливо. Тому в нас виникла ідея знайомити дітей з народознавством. 

Якось ми познайомилися з місцевою громадською активісткою Інесою Носенко, яка привела нас у сферу сільського зеленого туризму. Згодом я почала працювати в комплексі «Етносело», а на його території розробили власний проєкт – «Хата гончара». 

Наш родинний бізнес знаходиться в селі Геленджик Запорізької області. До нас приїжджали родини з дітками чи великі автобусні тури. Мій чоловік майстер гончарства, тому проводив для них заняття та навчав працювати з гончарним колом. Я ж з донькою влаштовую для туристів майстер-класи з дрібної пластики – створюємо сувеніри, свищики та медальйони, аби кожна дитина могла поїхати від нас з якимось подарунком для себе.

Також ми приймаємо в будинках наших партнерів та організовуємо для них семінари і майстер-класи, під час яких охочі можуть попрацювати з глиною, доторкнутися до неї, трохи повернутися спогадами в дитинство та отримати нові враження.

Раділи, що працювали без вихідних

Наш бізнес добре розвивався до пандемії ковіду, раніше ми приймали по три-чотири туристичні автобуси щодня. Дітей було дуже багато, ми з чоловіком працювали без вихідних, але дуже цьому раділи. З початком пандемії нам заборонили приймати великі туристичні групи, тому клієнтів значно поменшало, і до нас приїжджали переважно лише сім’ї. 

Коли діти приходять до нас, то аніматор питає про козацьку добу, історію Запорізького краю і деякі питання для них досить складні, їх варто пояснити. Тому ми маємо не лише розважальну місію, але й пізнавальну. Особливо цікаво для дітей підійматися в будинок на дереві та виконувати там завдання. А ще в нас є настільні ігри великих масштабів та відкритий спортивний майданчик, який створили за грантові кошти від «Запоріжсталі». 

Ми знаходимося біля ставка, і це улюблене місце дітей з усього села. Сюди часто приходили корови на водопій, а жінки їх тут доїли та брали з собою дітлахів. На території ми збудували сцену для культурних заходів. Там для гостей організовували концерти, зокрема, джазовий та виступ симфонічного оркестру. Також на території є дерев’яні будівлі та гойдалки. І хоча ми є культуро-туристичним комплексом «Етносело», але нас часто називають саме екоселом, бо ми намагаємось не шкодити природі, а навпаки – прикрашати.

Чоловік воював на фронті за 50 кілометрів від нас

Ще на початку лютого 2022 року чоловіка викликали у військкомат, але він не хотів розповідати вдома для чого саме. А коли 24 лютого ми почули гул літаків та гучні вибухи, то він просто встав, зібрав речі та пішов. На питання «Куди?» відповів, що так треба. У той день вдома було дуже гучно. Хоча в нашому будинку дуже товсті стіни і ніколи не чути стороннього шуму з вулиці, але хату трясло. Ми поїхали на квартиру до батьків у Запоріжжя, бо думали, що наше село окупують росіяни. Вдома оббили вікна дошками і відкрили їх лише цього місяця. 

Чоловіка зараз відпустили зі служби через поранення та кілька контузій, тому він допомагає мені розвивати «Хату гончара» як тільки може. 

Прихистили близько 600 людей, які втікали від війни

У садибі приймаємо гостей з 2015 року. За весь цей період в нас було понад 2000 туристів – людей з Запоріжжя чи області, які хотіли відпочити душею і тілом від міської метушні. Спершу для відвідувачів ми збудували гостьовий будинок, а вони вже радили, що ще можна облаштувати на території, зокрема, мангальну зону та підвал для зберігання продуктів. А ще на території є красивий сад, в якому наші гості можуть погуляти та скуштувати смачні фрукти. 

«Я дуже хвилювалась, щоб нас не окупували, адже ми за 50 кілометрів до фронту».

Ми продовжували працювати та надавали житло тим людям, які втікали з прифронтових та окупованих територій. У нашому комплексі є шість будівель, в одній з них ми облаштували шелтер. Зазвичай люди зупинялися у нас на другому поверсі, відпочивали, а далі шукали місце постійного проживання. Ми намагалися забезпечити всіх, хто до нас приїжджав, місцем для ночівлі та харчуванням. У підвалі облаштували укриття, де зберігали продукти. Так за час повномасштабної війни у нас мешкали близько 600 людей. 

Розвиваємо проєкти для людей з інвалідністю

На початку повномасштабної війни ми виграли грант для підтримки людей з інвалідністю та розробили бренд «Фіточай». Це проєкт «Хати гончара» – тут люди з інвалідністю збирають лікарські трави, сушать їх, пакують та продають як заспокійливий чай. Зараз ми вже маємо невеличку плантацію та теплицю з лікарськими рослинами. 

Родзинкою нашого комплексу є апсайклінговий парк, де ми переробляємо сміття та виготовляємо з вживаних речей нові. Найчастіше працюємо з банками від напоїв та пластиковими наборами, зменшуємо їх, аби було зручніше транспортувати до пунктів збору. Це теж соціальний проєкт, над яким працюють люди з інвалідністю. 

Наш парк ми позиціонуємо як інклюзивний. До нас часто приїжджають діти на візках.

«Ми вирішили створити гойдалку, на яку дитина може заїхати на візку і погойдатися. Ми знали, що такі гойдалки існують за кордоном, але у нас таких не робили. Тому звернулися у Запоріжжі до фахівців, показали креслення і вони побудували».

Попри війну мріємо про нові проєкти

Ми розуміємо, що знаходимось близько до фронту, але все одно розвиваємось та вигадуємо нові проєкти. Зокрема, запрошуємо пари, які можуть у нас на території влаштувати для себе весільну фотосесію. А ще є велика альтанка на приблизно п’ятдесят людей, в якій можна проводити семінари, хакатони чи якісь інші заходи, а потім погуляти. Зараз територія комплексу велика і за нею потрібен постійний догляд, тому ми забезпечуємо роботою жителів нашого села.

Коли чоловік повернувся з пораненням додому, ми зрозуміли, наскільки для військових важлива реабілітація. Я навіть пішла навчатися в медичний коледж, щоб здобути фахові знання. А на сімейній нараді ми вирішили створити реабілітаційний центр.

Він потрібен, аби підтримувати побратимів чоловіка та дружин, що опинились в такій самій ситуації як і я: коли їхні чоловіки приїхали з фронту після поранення з тривожністю. Ми відпрацьовуємо навички роботи з такими людьми, запрошуємо їх у гості, проводимо екскурсії та показуємо наш сад з лікарськими рослинами. Мій чоловік зараз захопився бджільництвом, тому ми плануємо зробити будинок для апітерапії, який допомагатиме військовим після поранення та ветеранам покращувати свій емоційний стан.

Мріємо допомагати більшій кількості людей, тому розбудовуємо наш комплекс. Часто гості підказують, що нам потрібно зробити та покращити, а ми намагаємося дослухатися до порад.

Зараз будуємо майстерню, де можна буде приймати більше людей та займатися на майстер-класах. У будинках ми розпалюємо піч, намагаємося повернути людей до наших коренів та показувати, як колись жили наші пращури без тих речей, які роблять нас залежними. Відвідувачі завжди кажуть, що в нас легше дихати, і що ми даруємо їм крила.

Авторка: Марія Лаврів