Вадим Чередниченко
Щорічно 19 червня Україна відзначає День фермера – свято тих, чиї руки пахнуть хлібом, а серце б’ється в унісон із рідною землею. Ця дата, зафіксована указом президента у 2020 році на честь прийняття базового Закону «Про фермерське господарство», сьогодні набула абсолютно нового, глибокого сенсу. Якщо колись цей день був приводом підбити підсумки посівної та порадіти першим сходам, то сьогодні це свято справжнього цивільного героїзму.
З початком повномасштабного вторгнення РФ український аграрний сектор перетворився на другий фронт – продовольчий. Малі та середні фермери не просто забезпечують країну їжею, вони тримають на своїх плечах економіку сільських територій, допомагають Збройним Силам України та демонструють світові унікальний приклад стійкості.
Хроніки стійкості
Коли у лютому 2022 року російські танки перетнули український кордон, а небо затягнуло димом від вибухів, перед аграріями постало шекспірівське питання: сіяти чи не сіяти? Логістичні ланцюжки руйнувалися на очах, морські порти опинилися в блокаді, а традиційні постачальники палива та добрив зникли з ринку.
Попри смертельну небезпеку, дефіцит ресурсів та перші ракетні удари по елеваторах, весняна посівна кампанія 2022 року відбулася. Вона увійшла в історію як найважча, але найуспішніша битва за хліб. Фермери виходили в поля, які щойно залишили окупанти, працювали під обстрілами та часто ризикували життям, підриваючись на мінах.
Протягом 2023-2025 років українське сільське господарство проходило етапи адаптації та виживання. Блокада Чорного моря змусила терміново розбудовувати «Шляхи солідарності» через сухопутні кордони ЄС та Дунайські порти. Згодом, завдяки зусиллям Сил оборони України, запрацював тимчасовий морський коридор, що повернуло українському зерну шлях до світових ринків.
Проте кінець 2025-го та перша половина 2026 року принесли нові виклики: ворог активізував удари безпілотниками та ракетами по логістичній та портовій інфраструктурі, намагаючись повністю паралізувати експортний потенціал країни. Лише за перші місяці 2026 року порти Великої Одеси зазнали понад 180 ударів, що періодично знижувало експортні потужності на 20–30%. Але навіть у таких екстремальних умовах український агросектор демонструє дива гнучкості: фермери змінюють структуру посівів, переходять на більш рентабельні чи менш об’ємні культури (нішові культури, олійні замість зернових) та вчаться переробляти сировину на місцях.
Фундамент українського села
Малі та середні фермерські господарства складають основу українського агропромислового комплексу. За даними профільного міністерства, понад 90% від загальної кількості офіційно зареєстрованих сільськогосподарських підприємств в Україні – це саме фермерські господарства. Загалом у країні налічується понад 32 тисячі статистично активних фермерських підприємств, які мають в обробітку близько 4,7 мільйона гектарів угідь.
На відміну від великих агрохолдингів, які часто орієнтовані виключно на експорт монокультур, фермери – це плоть і кров українського села. Вони виконують найважливіші функції: продовольча безпека регіонів, соціальна опора та підтримка армії.
Саме невеликі господарства забезпечують внутрішній ринок свіжими овочами, молоком, м’ясом та крафтовою продукцією. У перші місяці війни, коли великі мережі постачання були паралізовані, місцеві фермери безкоштовно роздавали продукцію лікарням, підрозділам ТрО та переселенцям.
Фермери живуть там, де працюють. Вони підтримують місцеву інфраструктуру, допомагають ремонтувати школи, чистити дороги взимку та фінансують громади через податки.
З перших днів війни фермери віддавали власну техніку (вантажівки, трактори) на потреби ЗСУ, купували дрони, автомобілі, а сьогодні продовжують забезпечувати військових продовольством.
Статистика втрат та руйнувань
За кожним зібраним центнером зерна стоять колосальні втрати, які український агросектор зазнав через російську агресію. Масштаби збитків вражають. За останніми даними Міністерства економіки України та аналітиків Київської школи економіки (KSE), станом на першу половину 2026 року, прямі фізичні збитки – знищена техніка, зруйновані елеватори, ферми, термінали, викрадена продукція – перевищили $11 млрд. Із цієї суми щонайменше $6,5 млрд припадає на спалену або пошкоджену сільськогосподарську техніку та зруйновані зерносховища.
Непрямі фінансові втрати – недоотриманий прибуток, зниження врожайності, порушення логістики та падіння внутрішніх цін – досягли астрономічних $81,9 млрд втраченої виручки та $33,5 млрд доданої вартості.
Найбільшу частку непрямих втрат зафіксовано в рослинництві – понад $47 млрд через неможливість засіяти окуповані чи заміновані площі та загальне зниження врожайності. Логістичний колапс та падіння внутрішніх цін через блокаду коштували виробникам ще майже $25 млрд. Тваринництво, бджільництво та рибальство втратили близько $4,6 млрд. Крім того, мільярди доларів фермери втратили через різке подорожчання матеріально-технічних ресурсів – палива, добрив, засобів захисту рослин).
З чим щодня бореться український фермер
Сьогодні українське фермерство перебуває в стані безперервного антикризового менеджменту. Серед ключових проблем, які заважають нормальній роботі, виділяються наступні.
Мінна небезпека та забруднення земель. Україна наразі є однією з найбільш замінованих країн світу. Мільйони гектарів родючих земель на сході та півдні залишаються смертельно небезпечними. Черга на державне чи комерційне розмінування розтягнулася на роки, а вартість цих робіт є непідйомною для маленького господарства.
Кадровий дефіцит. Мобілізація до лав ЗСУ суттєво вплинула на аграрний сектор. Трактористи, комбайнери, агрономи та інженери – це фахівці, яких важко замінити. Фермерські господарства стикаються з критичним браком робочих рук, через що за кермо важкої техніки все частіше сідають жінки та ветерани, які проходять перекваліфікацію.
Фінансова скрута та брак обігових коштів. Попри дію урядових програм (наприклад, доступних кредитів «5-7-9%»), отримати фінансування малим фермерам, особливо поблизу зони бойових дій, вкрай важко через високі ризики для банків. Низькі закупівельні ціни на внутрішньому ринку часто не покривають навіть собівартість виробництва.
Енергетична нестабільність. Постійні атаки ворога на енергосистему України змушують фермерів інвестувати в генератори та альтернативні джерела живлення, щоб забезпечити роботу сушарок, холодильних комплексів та ферм, що значно здорожчує кінцеву продукцію.
Логістичні та податкові виклики. Постійна загроза обстрілів портової інфраструктури Одещини та Дунаю тримає в напрузі весь ринок, підвищуючи вартість страхування суден та фрахту. Також аграрії змушені адаптуватися до реформ і трансформацій законодавства, які вимагають додаткових зусиль для збереження юридичного статусу господарств.
Зі святом, охоронці рідної землі
Попри всі випробування, вогонь в очах українських фермерів не згас. Вони продовжують виходити в поле, адже знають: кожен засіяний гектар – це внесок у перемогу, кожна зібрана тонна зерна – це гарантія того, що українські діти будуть із хлібом, а держава матиме ресурси для боротьби.
Шановні фермери! Ваша праця сьогодні – це не просто бізнес чи професія. Це справжнє служіння Батьківщині, вияв найвищої любові до рідної землі. Ви навчилися бути військовими тактиками, саперами, логістами та волонтерами в одній особі. Дякуємо вам за кожен колосок, за кожну хлібину, за вашу незламність і за те, що українські ниви, попри все, залишаються золотими під мирним і завойованим небом.
Нехай земля віддячує вам щедрими врожаями, погода завжди сприяє праці, а техніка ніколи не підводить. Бажаємо вам і вашим родинам міцного здоров’я, фінансової стабільності, впевненості у завтрашньому дні та, найголовнішого – якнайшвидшого і переможного миру на нашій рідній, вільній українській землі!
З Днем фермера! Слава Україні!
