Костянтин Машовець
Навесні 2026 року у військово-аналітичних колах чітко сформувалося розуміння того, що військово-політичне керівництво Російської Федерації прагне досягти вирішального «корінного перелому» у гарячій фазі війни проти України саме у нинішньому році. Розрахунок Кремля будувався на проведенні масштабної та успішної оперативно-стратегічної наступальної операції. Вона мала б дозволити завершити найвитратніший, найбільш виснажливий та руйнівний для агресора етап бойових дій на власних умовах. За цим прогнозом стояли глибокі економічні, військові та соціально-політичні підстави. Але…
На початку 2026 року стало остаточно очевидно, що стратегія затяжної «війни на виснаження» повністю втратила свій початковий сенс і шанси на успішну реалізацію. Практика переконливо показала, що даний підхід поступово та майже незворотним чином веде сам Кремль до власного виснаження набагато швидше, ніж Україна втрачає здатність чинити ефективний опір збройній агресії. Наростання вкрай негативних процесів всередині Російської Федерації — у військовій, фінансово-економічній та, як наслідок, у соціально-політичній сферах — почало стрімко прискорюватися. Подальше зволікання із проведенням змін у цій стратегії загрожувало Кремлю цілковитою катастрофою та загальною поразкою у війні.
Складання такої вкрай небезпечної для Кремля ситуації обумовлено двома основними стратегічними причинами.
По-перше, Кремлю так і не вдалося повністю «перекрити кисень» Україні на міжнародній арені. Це стосується як сфери її стійкого фінансового субсидіювання, так і безперебійної військово-технічної допомоги з боку міжнародних партнерів. В результаті Україна не лише зберегла, а й за окремими напрямками навіть наростила свій оборонний потенціал, що повністю виключає можливість швидкого досягнення агресором своїх цілей.
По-друге, проявилася вкрай стримана та прагматична позиція Китаю. Головний стратегічний союзник Москви продемонстрував очевидне небажання нарощувати свою участь у цій війні до масштабів, які вимагали б від Пекіна суттєвих витрат, зусиль або серйозних санкційних ризиків. Китайські комуністи виявилися готовими всебічно допомагати Кремлю лише до певної межі — коли це їм коштує не надто дорого й приносить вагомі здобутки. Усі спроби переконати «товариша Сі» втягнутися у війну більш вагомо та інтенсивно виявилися безрезультатними.
Таким чином, об’єктивний глухий кут стратегії виснаження змусив Кремль наприкінці 2025 – на початку 2026 років перейти від стратегії виснаження до концепції «одного рішучого стратегічного удару», який би зміг різко й швидко «розвернути стратегічну ситуацію» та примусити військово-політичне керівництво України погодитися на усі вимоги та забаганки агресора.
Слов’янсько-краматорська операція
Задуманий Кремлем «останній кидок» протягом літа-осені 2026 року прийняв форму Слов’янсько-Краматорської оперативно-стратегічної наступальної операції, що супроводжувалася безпрецедентною інтенсифікацією дальнобійних ударів. Масштаб залучених сил виявився колосальним: у цій операції одночасно задіяні сили щонайменше п’яти загальновійськових армій зі складу одразу трьох угруповань військ, окремий армійський корпус, а також частини танкових з’єднань, морської піхоти та повітряно-десантних військ. Обсяг залучених сил суттєво перевищує загальний обсяг того стратегічного угруповання, яке вторгалося на всю територію України у лютому 2022 року.
Однак очікуваного «вибухового» результату агресор досягти не зміг. Спочатку наступ на фронті почав «потроху» відставати від графіка, і чим далі він тривав, тимбільше це відставання почало наростати. На сьогоднішній день реальні темпи та результати просування переконливо доводять: швидко «закінчити» війну у Кремля
не вийшло.
Слов’янсько-Краматорська оперативно-стратегічна наступальна операція як комплекс взаємопов’язаних за задумом дій фактично фрагментувалася на окремі, слабо пов’язані в оперативному сенсі, дуже повільні, а в окремих випадках навіть малорезультативні дії в тактичній зоні на окремих напрямках. «Рішучий» наступ знову виродився у дуже повільне, але надзвичайно вартісне та витратне повзання.
Терор та асиметрична відповідь
Одночасно Кремль здійснив цілу низку організаційних та технологічних заходів, аби різко та швидко наростити свої спроможності по «дальнобійному» впливу на Україну та її населення. Хоча досягнутий рівень ударів досяг свого «історичного максимуму», станом на зараз він виявився неспроможним забезпечити швидке виведення України з війни чи кардинальні втрати спроможності централізованого управління обороною.
Більше того, Україна, завдяки внесенню у свою стратегію суттєвого асиметричного елементу, який базується на новому технологічному підході, отримала додаткові
можливості щодо вже власного впливу на агресора на оперативному та стратегічному рівнях. Нарощування цих спроможностей цілком здатне, в разі збереження стратегічного «статус-кво», в кінцевому рахунку вагомо хитнути загальну ситуацію на користь України.
Підготовка до «другої спроби»
Усвідомлення того, що швидко вивести Україну з війни у нинішньому році навряд чи вдасться, поставило Кремль перед черговим вибором. Поступово перейти до режиму «природно затухаючої війни», по суті не досягнувши своїх головних цілей, і зробити чергову передишку у форматі «ні миру — ні війни». Або перейти до чергового етапу «активізації зусиль» і спробувати ще раз швидко «вибити» Україну з війни на власних умовах.
Судячи з останніх дій та слів кремлівського режиму, він зробив вибір на користь другого варіанту. У стратегічному сенсі цей план включає п’ять ключових елементів.
Мобілізаційне розгортання. Реалізація чергового етапу мобілізації ЗС РФ з метою суттєвого збільшення оперативних та стратегічних резервів і проведення серії
масштабних перегрупувань.
Інтенсифікація далекобійного впливу. Подальше нарощування ударів по всій території України восени та на початку зими з метою дестабілізувати фінансово-економічну та соціально-політичну ситуацію.
Військово-економічна монополізаціяю Подальше державне загарбання економіки РФ, зведення ринкових відносин до мінімуму, залучення золотовалютних резервів та «розкулачення» місцевого олігархату для фінансування наступного наступу.
Суспільно-політичний контроль. Перетворення самої РФ на «суцільний військовий табір» із жорстким придушенням будь-яких проявів опозиційної думки, забезпеченням потрібного режиму виборів та тотальним інформаційно-психологічним тиском.
Міжнародне блокування. Намагання всіма силами мінімізувати або повністю заблокувати військово-технічну та фінансову допомогу Україні з боку західних
союзників.
Остаточне виснаження через ривок
Практична підготовка до нового «вимушено перенесеного» стратегічного ривку вже розпочалася. На це чітко вказують останні кадрові перестановки у російському військовому керівництві оперативно-стратегічного рівня (включно із сферою тилу та закупівель), гучна дискусія про переведення економіки «на військові рейки», а також завершення обкатки електронної системи мобілізації.
Кремль вже зрозумів, що далі затягувати війну вкрай небезпечно. Визнавши, що перша спроба наступу виявилася невдалою, агресор готується повторити стратегічний удар «новими силами», «новими людьми» й, можливо, «у новому місці». Однак якщо Україна збереже здатність завдавати асиметричних ударів у відповідь, цей новий ривок ризикує остаточно виснажити ресурси агресора.
