Сьогодні увага українських промисловців, юридичної спільноти та бізнесу прикута до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду України. На засіданнях, що тривають у Києві, вирішується доля ПрАТ «Український графіт», від якого намагаються «відкусити» ласий шмат вартістю близько 100 млн грн. Під час останніх слухань адвокат позивачів С.О. Погрібна категорично відмовилася від застосування двосторонньої реституції — тобто від повернення акцій в обмін на раніше виплачені кошти. Натомість позивачі продовжують наполягати на виплаті «недоплачених» сум, розраховуючи на отримання надприбутків.
Усвідомлюючи вразливість власної позиції, представниця позивачів вдалася до спроби затягнути процес та здійснити тиск на суд, подавши заяву про відведення судді І.Д. Кондратової вже після початку засідань. Це було зроблено у пряме порушення процесуальних норм, які чітко обмежують строки подання таких заяв десятиденним терміном з моменту отримання ухвали про відкриття провадження. Ба більше, на початку судового засідання, яке відбулось 15 вересня, на запитання судді про можливе відведення суддів С.О. Погрібна відповіла негативно. Але коли стало зрозумілим, що Феміда не схиляється на сторону її довірителів, вона подала заяву. Але законодавство визначає однозначно: незгода з процесуальними діями судді не може бути підставою для його відведення. А зловживати своїми правами в суді, спрямовуючи їх не на їхній захист, а для тиску на правосуддя неприпустимо.
Чергове засідання призначене на 6 жовтня. І є великі сподівання, що на ньому буде поставлено остаточну крапку у цій резонансній справі, що вища судова інстанція захистить промислові підприємства від маніпулятивних позовів та створить важливий прецедент для всієї економіки країни.
Чому позиція позивачів рушиться
Вперті спроби позивачів обійти закон пояснюються тим, що всі інші інстанції та офіційні перевірки вже підтвердили правоту підприємства.
Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку провела детальну перевірку процедури викупу акцій і не виявила жодних порушень.
Фонд державного майна України доручив Всеукраїнській організації оцінювачів провести рецензію оцінки вартості акцій, яка підтвердила правильність та якість розрахунків.
Торгово-промислова палата України також провела рецензію та визнала оцінку обґрунтованою.
Три провідні державні інститути судових експертиз — Харківський науково-дослідний інстутут судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса, Дніпропетровський НДІСЕ та Київський НДІСЕ Міністерства юстиції України — послідовно дійшли висновку, що оцінку вартості акцій було проведено професійно, а їхню реальну ринкову вартість визначено абсолютно вірно.
Більше експертних організацій такого рівня в Україні просто немає. Попри це, позивачі ігнорують ці висновки, продовжуючи вимагати стягнення коштів у судовому порядку.
З чого все почалося
Коріння цього конфлікту сягає 2019 року, коли на ПрАТ «Український графіт» було проведено процедуру примусового викупу акцій у міноритарних власників (squeeze-out). Мажоритарний акціонер Б.Ф. Петров реалізував право на викуп часток за ціною 3,35 грн за 1 акцію на основі офіційної незалежної оцінки, виконаної ТОВ «Фінпрайс».
Згодом група осіб — М.В. Макоревич, І.П. Заболотний, О.С. Чернов, В.В. Бичник, В.С. Юричко спільно з ТОВ «Меридіан А» та афільованими фінансовими компаніями звернулися до суду. Вони вимагали перерахувати ціну акції за вартістю чистих активів підприємства (до 52,77 грн за акцію) та стягнути солідарно з заводу та мажоритарія понад 43,8 млн грн.
Господарські суди першої та апеляційної інстанцій частково задовольнили позов міноритаріїв, ухваливши стягнути майже 29,5 млн грн. При цьому зустрічну вимогу мажоритарного акціонера про визнання правочину недійсним через істотну помилку (ст. 229 ЦК України) та застосування двосторонньої реституції суди відхилили. Разом із супутніми претензіями загальна сума майнових вимог до підприємства зросла до 100 млн грн.
Головна юридична колізія полягає в тому, що відповідачем у цих позовах безпідставно зробили саме ПрАТ «Укрграфіт». Хоча завод не був стороною угоди між акціонерами, не визначав ціну викупу і не отримав від цієї процедури жодної економічної вигоди.
Механіка схеми
Виникає питання: чому поодинокі незадоволення перетворилися на масштабне судове протистояння? Відповідь криється у схемі скуповування прав вимоги.
Фінансові ділки на чолі з В.В. Бичник масовано скуповували права вимоги за договорами цесії у сотень дрібних акціонерів — за безцінь або за відсоток від майбутнього виграшу (в середньому 30%). Концентруючи ці вимоги, вони подавали агресивні позови на десятки мільйонів гривень, перетворюючи розрізнені скарги на потужний інструмент тиску.
Це стало можливим через незахищеність підприємств та недосконалість судової практики.
По-перше, це суб’єктивність оцінки. Попри наявність офіційних експертиз, позивачі замовляли альтернативні висновки. Залучені ними експерти оцінювали майновий комплекс підприємства без урахування операційних збитків та довгострокових зобов’язань — так, ніби завод готується до розпродажу майна, що є фундаментально неправильним для діючого підприємства (going concern).
По-друге, це правова невизначеність, бо тривалий час у Верховного Суду не було єдиної правової позиції щодо того, чи може акціонерне товариство відповідати за зобов’язаннями мажоритарія та чи є розрахунок за чистими активами єдиним критерієм справедливості. Ця лазівка й створила «вікно можливостей» для подібних позовів.
Системна загроза
Справа «Укрграфіту» — це лише частина масштабного процесу. Аналогічні схеми скуповування вимог через цесію застосовані проти десятків стратегічних підприємств по України.
В гірничо-металургійному комплексі та важкій промисловісті це ПАТ «Нікопольський завод феросплавів», ПрАТ «Дніпроспецсталь», АТ «Марганецький ГЗК», ПАТ «Запоріжвогнетрив», ПрАТ «Криворізький залізорудний комбінат», ПАТ «Запоріжкокс», ПрАТ «Дніпропетровський завод мостових конструкцій», ПрАТ «Авдіївський коксохімічний завод», ПАТ «МК «Азовсталь», ПАТ «ММК ім. Ілліча», ПрАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат», ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат».
В паливно-енергетичному секторі та серед обленерго — ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго», ПАТ «ДТЕК Західенерго», ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго», ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», ПАТ «Закарпаттяобленерго», АТ «Херсонобленерго», АТ «Житомиробленерго», АТ «Кіровоградобленерго», АТ «Чернівціобленерго».
В машинобудуванні, транспорті та харчовій промисловості — ТОВ «Українська Автомобільна Корпорація», ПрАТ «Маяк», ПрАТ «Карлсберг Україна», ПАТ «Житомирський маслозавод».
В банківському секторі — Sense Bank, Кредобанк, Commerzbank AG.
Особливо цинічно те, що фінансові претензії висуваються навіть до підприємств, які опинилися на тимчасово окупованих територіях або були повністю зруйновані внаслідок повномасштабної агресії РФ — як-от «Азовсталь», Авдіївський коксохім або «Запоріжсталь», яка фактично зупинила свою роботу після масованих обстрілів серпня-вересня 2026 року.
Спроби вилучити сотні мільйонів гривень з обігу українського виробничого сектору під час війни мають ознаки спланованого деструктивного впливу на економічну безпеку держави. Ці кошти критично необхідні підприємствам для ліквідації наслідків обстрілів, закупівлі сировини, ремонту обладнання та збереження робочих місць. Остаточне рішення Верховного Суду має зупинити ці практики та захистити вітчизняну промисловість. Інакше це призведе до катострофи національної економіки, яка і без того знаходиться в надскладних умовах.
