Відомий військовий аналітик Том Купер вражається тим західним експертам,
які вважають український контрнаступ невдалим через невеликий поступ. На
його думку, головна одиниця виміру цієї операції — втрати Росії, і тут у України все гаразд.
Завдання ЗСУ на цьому етапі – створювати пекло противнику на лінії фронту та в тилу. Переглядаючи безліч зведень з фронтів на півдні Запорізької області за останні кілька днів, навіть тижнів, можна впевнено говорити про дві речі:
1. Тупоголове російське командування розбазарює ВДВ у районі Роботино-Вербове – Новопрокопівка такими темпами, що скоро їх десантників зовсім не залишиться – і це задовго до сезону дощів (який до речі, не такий вже й страшний у цій частині України).
2. Тупоголове російське командування зі страшною силою втрачає системи ППО, РЕБ, танки та артилерійські гармати.
Як вже згадувалось, приблизно 24-27 серпня 58-а російська армія була настільки розбита, що її розвал і, отже, український прорив між Роботиним та Вербовим був неминучим.
Тупоголове командування відреагувало кидком чотирьох дивізій ВДВ – стратегічного резерву Збройних сил Російської Федерації. Це найкраще, що було в Росії до війни – війська, які вони залучають насамперед до виконання найскладніших завдань. Я думаю, щоб зробити ситуацію «краще», ймовірно, рухоме гострою необхідністю передати Путіну відео з «хорошими новинами», тупоголове командування не просто розгорнуло ці війська на лінії оборони, щоб замінити понівечені частини 58 загальновійськової армії. Ні! Воно направило їх у велику контратаку.
Ідея – принаймні, мені здається – була «очевидною»: охопити «котел» або «опуклість», що утворилася внаслідок проникнення українських військ на південь від мінних полів, між Роботіним та Вербовим: прорватися на східний та західний фланги ЗСУ одночасно, а значить, і позбутися 4-5 бригад. Довершити український наступ, який вже «провалився»… Коли там тупоголове командування заявило, що воно провалилося, 6 чи 7 червня?
Справді, якщо подумати: цього разу тупоголові командувачі діяли навіть за власною доктриною. Зрештою, поклавши руку на серце: ВДВ – це десантні війська. Найкраще підходять для нападу, погано – для цілей оборони. Таким чином, було «деякою мірою логічно», що їх використовували для великої контратаки.
Справа в тому, що це не спрацювало. Росіяни втратили не тільки більшу частину 810-ї бригади морської піхоти, але й розтратили три полки ВДВ. Майже цілу дивізію! Вони зазнали таких втрат, що вцілілі з двох полків зламалися і почали тікати. Настільки, що 118-а ОМБр ЗСУ – підрозділ, який був сильно пошарпаний під час своєї першої атаки в цій операції ще в серпні – відкинула їх назад на вихідні позиції. Це було на схід від Работіно / на північ від Вербового. 7-а дивізія ВДВ втратила навіть більшу частину командного складу, а 234-ї та 237-ї полки ВДВ (обидва з 76-ї дивізії ВДВ) де-факто вже не існують.
У цьому суть причини, через яку ЗСУ не досягли якихось серйозних територіальних успіхів за останні кілька тижнів: вони були зайняті тим, що дозволяли росіянам знекровлювати свої найкращі підрозділи. (До речі, за чутками, одна із задіяних бригад ЗСУ втратила у цих боях рівно дві БМП та двох солдатів пораненими).
І який вдалий поворот – 22 вересня був удар по штабу Чорноморського флоту. Знищено близько 34 вищих офіцерів – командний корпус російських військ в окупованому Криму, південному Херсоні та південному Запоріжжі. Ще понад 100 людей було поранено, багато хто у критичному стані. І це в Севастополі, який виявився повним українських партизанів, або, принаймні, інформаторів та співчуваючих.
Завдяки цьому славетна компанія «Герасимов & Co» тепер повернулася туди, де була майже рівно місяць тому. Перед ними постає питання: а що далі? Оскільки вони розгорнули навіть свій стратегічний резерв, а він знищувався навіть швидшими темпами, ніж 58-а армія – набагато швидше, ніж я очікував – резервів у них не залишилось.
Звичайно, вони знайдуть ще мобиків-десантників, і «Шторм-Z», і будь-кого і кинуть їх у цьому напрямку, але кращих військ, ніж ті, що втратили 7-а та 76-а дивізії ВДВ, у Росії не залишилося на цьому полі бою. І що далі на південь просуваються українці, то слабкішими стають і російські польові укріплення.
Українська артилерія виносить ворога
ВСУ вже подолали «найгірше», ще у червні-липні та на початку серпня. Це було поєднання десятикілометрових щільних мінних полів та найкращих російських польових укріплень. Порівняно з цим розгромити ВДВ, які вийшли відкрито для контратаки і за підтримки – нарешті – достатньої кількості артилерійських снарядів (і це від двох повних артилерійських бригад), було чимось на зразок дуже легкого.
За кілька днів українці вже всередині Новопрокопівки, всередині Вербового. Хлопці, звичайно, втомилися, іноді буває багато поранених, але настрій у них піднесений.
Для тих, кому цієї «метрики» поки що може не вистачити (і я щиро сподіваюся: жоден представник провідних ЗМІ США читати нижченаведене не стане, тому що вони ніколи не зможуть цього зрозуміти), майте на увазі ще таке.
Судячи зі статистичних даних, опублікованих офіційним Києвом, за кожен із останніх чотирьох місяців ЗСУ знищили більше російської артилерії, ніж за перші чотири місяці цього року, разом взяті. Що ще краще: якщо судити з того, що зараз відомо, це було зроблено в ході добре спланованої, ретельно і терпляче проведеної операції. Це включало значне «пом’якшення» російської ППО ще в другій половині червня і особливо в липні, а потім – як тільки шлях був відкритий через придушення ППО – почалося систематичне знищення численних російських артилерійських бригад і артилерійських елементів різних інших одиниць. А у вересні українці націлилися на російські контратаки плюс артилерію та не соромилися також громити російську ППО у Криму.
Ефекти драматичні: українські БПЛА маневрують над полем бою у пошуках російської артилерії. Навіть українські гелікоптери можуть діяти там, де їх місяцями не було видно. Російські бази у Криму вибухають одна за одною. Ті, що в районі Токмака, також. Ближче до лінії фронту росіяни зазнають таких втрат і зазнають такого зносу зброї, що не встигають поповнювати свої склади зброї. Темпи виробництва танків і ремонту Т-72 і Т-80, що знаходяться на зберіганні, вже не відповідають втратам.
Іншими словами проводиться «знищення та очікування». ЗСУ ведуть планомірне, масштабне, поступове знищення російських збройних сил. Щодня вони знищують російську протиповітряну оборону, системи радіоелектронної боротьби, їхню артилерію, їхнє матеріально-технічне забезпечення, їхні танки та сотні російських військовослужбовців. І наступають лише тоді, коли це зручно. А коли росіяни привозять ще більше – ще більше знищують. Пропорційно.
Це єдиний дійсний показник для оцінки наступу – і, як досі часто пояснювалось, єдиний вихід із цієї війни. Це некрасиво та не швидко. Але це працює.
От і все. А тепер давайте всі замовчимо, наберемося терпіння і дамо хлопцям (і дівчатам) ЗСУ закінчити цю історію — так, тоді й у тому темпі, який їм зручніше.
