У трудовій біографії Сергія Івановича чимало цікавого. За кермом він уже не перший десяток років, встиг опанувати різні професії та побувати в незвичайних ситуаціях. Сьогодні він перевозить запоріжців на автобусі «Запоріжелектротрансу», а деякі пригоди з минулого й досі згадує з усмішкою.
Чимало років Сергій Іванович працював на Запорізькому автомобілебудівному заводі. Був в охороні, супроводжував вантажі, а ще випробовував автомобілі. Робота випробувальника вимагала особливого чуття: треба було вловити найменші нюанси, які звичайний водій навіть не відчув би, щоб новенька «Таврія» чи «Славута» була готовою до виїзду на дороги.
Відчувати характер машини
Справжнім викликом були спецмодифікації. Уявіть собі автомобіль, у якому замість педалей газу й гальма — ручні важелі, а зчеплення залишилося ножним. Це були спеціально обладнані машини для людей з інвалідністю. Керування таким авто вимагало перебудови рефлексів! Не менш незвичними були «Таврії» для експорту до країн із лівостороннім рухом, зокрема Великої Британії та Мальти, де кермо розташовувалося праворуч. Багато хто боявся сідати за кермо таких автівок, але Сергія Івановича цим не здивувати! До речі, він досі переконаний: «Таврії» в Німеччині ходили по 200 тисяч кілометрів без проблем саме тому, що їхня підвіска, пристосована під вітчизняні дороги, там просто відпочивала на рівненьких автобанах.
Заводські обов’язки передбачали й відрядження. Саме під час одного з них сталася незабутня пригода.
«Буде що онукам розповісти»
Якось під час супроводу вантажного потяга на станції імені Тараса Шевченка, що на Черкащині, сталася непередбачувана ситуація. Потяг ненадовго зупинився, і напарник Сергія Івановича вирішив вийти з вагона. Та не встиг він повернутися, як потяг рушив! Що робити? Де колега? Чи встиг він застрибнути? Запитань було чимало, а поїзд уже набирав швидкість. Довелося їхати далі самому аж до Київщини. І раптом на одній зі станцій з’явився зниклий товариш!
Але в якому вигляді! Чорний від голови до ніг, лише білі зуби сяють на обличчі. Виявилося, що колега таки наздогнав потяг, застрибнувши у вагон із вугіллям. Там і подолав чималу частину дороги. Сміху було! «От буде що онукам розповісти!» — усміхається Сергій Іванович, згадуючи ту пригоду.
«Ввічливі» пасажири
Паралельно з роботою на ЗАЗі Сергій Іванович працював у таксі. Тут усе залежало не лише від автомобіля, а й від пасажирів. Одного разу йому довелося везти до Дніпра клієнтів, які справляли враження людей, із якими краще не сперечатися. Про оплату заздалегідь не домовилися.
Коли поїздка закінчилася, один із пасажирів приставив до водія пістолет і «подякував» за дорогу. Здавалося б, на цьому можна було й поставити крапку. Але Сергій Іванович спокійно зауважив, що в баку майже не лишилося пального, а йому ще потрібно повертатися додому. Тож попросив хоча б грошей на дорогу назад.
Пасажири здивувалися такій сміливості й передали прохання своєму ватажкові. Той посміявся та сказав, що Сергій — перший, хто наважився вимагати в них гроші. Зрештою водій отримав 30 гривень на пальне — за тодішніми мірками невелику, але вкрай необхідну суму. Ця історія найкраще демонструє характер Сергія Івановича: навіть у непростій ситуації він не розгубився й знайшов слова, щоб відстояти своє.
Данець, Вєрка Сердючка і урок культурного шоку
Серед пасажирів траплялися й незвичайні гості. Одного разу Сергію доручили везти до Одеси данця, регіонального менеджера LEGO в Україні. Рівень відповідальності був таким, що перед виїздом співробітники СБУ записали дані водія.
Дорогою зупинилися на каву в Новій Каховці. У невеличкому дерев’яному готелі по телевізору виступала Вєрка Сердючка, яка тільки-но тріумфувала на Євробаченні, у своєму впізнаваному сценічному образі. Данець вирішив уточнити: «Ukraine woman?». Англійська в обох була базовою, тож відповідь була проста і безпосередня: «Ukraine man!»
Данець був неабияк здивований. Він ніяк не міг повірити, що артистка в яскравому образі насправді є чоловіком. Виявилося, що навіть коротка зупинка в дорозі може перетворитися на маленький культурний обмін.
Від заводських випробувань до міських маршрутів
Згодом Сергій Іванович змінив таксі на автобус комунального підприємства «Запоріжелектротранс». Змінився й масштаб відповідальності: тепер за кермом він щодня перевозить багатьох людей, кожен із яких поспішає у своїх справах.
Але навіть у звичайному міському рейсі є місце для несподіванок. Сергій Іванович згадує, як напередодні Нового 2020 року в автобус зайшли Дід Мороз і Снігуронька. Пасажири були в захваті: бігли обійматися та фотографуватися зі святковими гостями. На одній із зупинок водій сам вийшов із кабіни та зняв цей неймовірний кадр.
Іншим разом автобусом їхала ціла компанія молоді в костюмах на Геловін: Гарбузоголовий, Дракула та інші персонажі перетворили звичайну поїздку на маленьке свято.
Головне, щоб усі дісталися додому
За роки роботи Сергій Іванович побачив чимало: випробовував незвичайні автомобілі, долав далекі дороги, зустрічав найрізноманітніших пасажирів. Тепер його робоче місце — кабіна великого червоного автобуса. І знову за кермом, знову в дорозі, тільки тепер його щоденна відповідальність — люди, які поспішають у своїх справах.
На цій роботі поєдналися вміння досвідченого водія відчувати машину, зберігати спокій у складних ситуаціях і пам’ятати, що за кожною поїздкою стоять люди. Тож коли ви наступного разу зайдете в його автобус, знайте: за кермом — чоловік із непересічним життєвим досвідом, який непохитно впевнений, що головне в дорозі — це не шалена швидкість, а щасливе прибуття додому.
Максим Соловйов
