Настало літо. А навесні ЗСУ було пройдено шлях від російської нафти до логістики. Відразу хочеться зарифмувати: влітку від логістики до балістики. Говорити про це, може, й передчасно, але тенденція однозначна. З високою ймовірністю рахунок поразок об’єктів ворога українськими балістичними ракетами буде відкрито цього року, не виключено, що до осені. Хоча якийсь стійкий результат буде згодом. А поки що зафіксуємо те, що вже досягнуто.

Півтора місяці тому, 17 квітня, «Азов» показав елементи контролю автомобільної логістики у Донецьку та навколо нього. Потім аналогічний контроль було продемонстровано у Маріуполі. Згодом структури Сил оборони України почали модерувати трафік у Приазов’ї аж до Криму. І перші результати вже помітні: бензовози на трасі від Ростова до Мелітополя палають масово, а в Криму дефіцит бензину.

Днями 3-й корпус показав елементи контролю за автомобільною логістикою в Луганській області аж до пункту пропуску «Ізварино». Із зими поступово збільшувався тиск на товарні потяги та цистерни. Такий результат став можливим завдяки комплексній роботі з винесення російської ППО та отримання достатньої кількості засобів ураження. Наступний очевидний рубіж — масштабування на тимчасово окупованих територіях, підвищення щільності контролю, перехід від десятків до сотень цілей до того моменту, коли росіяни знайдуть протиотруту (якщо знайдуть).

Але є ще один рубіж — встановлення подібного контролю глибиною до 200 км по периметру держкордону України на півночі. У цій смузі опиняються Брянськ, Орел, Курськ, Білгород та Воронеж.

Сил та засобів для одночасного масштабування не буде. З точки зору пріоритетів важливіше вичищати все на тимчасово окупованих територіях, щоб послабити тиск на фронт та зберегти життя наших воїнів. А от для послідовного масштабування, скажімо, до осені сили знайдуться.

Ситуація на фронті

Новини про деокупацію нашої землі та зачистку ворога на низці ділянок важливі у моральному плані. У той же час варто враховувати, що росіяни також можуть перефарбувати на карті деякі ділянки на свою користь, бо там уже все вигризли російські дрони.

Є ділянки, які наші війська формально контролюють, але утримання цих позицій може бути припинено будь-якої миті. І це не має стати шоком, бо драматично на загальну ситуацію не вплине. На фронті росіяни дотискують Костянтинівку.

Скільки там триватимуть міські бої, залежить від комплексу факторів, у тому числі від атак на логістику супротивника. Базово це місяці, але з високою ймовірністю до осені місто вони зруйнують, навіть якщо не зможуть захопити. Системного рішення проти тих самих КАБів поки що немає.

Це звучить жахливо, але ми бачили це неодноразово — не тільки на Донбасі: Вовчанськ, Куп’янськ, зараз страждає Борова…

Підповзання живою силою на землі, створення постійного тиску — важливий, але недостатній чинник якихось зрушень на користь росіян. Найперше значення матиме комбінація тиску людьми з впливом дронів.

На тактичному рівні важко випромінювати нестримний оптимізм, бо сил та ресурсів у армії інтервентів ще багато. Однак видно межі, яких раніше не було, а також сильні сторони української армії. Це дає надію.

Влітку найперше значення матиме збереження динаміки постачання військ (читай — взаємодія з Європою) та підтримка тилу. І зриви тут неприпустимі.

У містах буде тривожно

У росіян практично не залишається ходів: їм треба або дестабілізувати український тил, або виводити з гри Європу. Залякувати Європу зараз вони можуть лише точково. Тому найближчі пару місяців у великих тилових містах буде тривожніше, ніж зараз.

У цьому місці, з одного боку, хочу привітати батьків школярів із перемогою над навчальним роком. А з іншого, пропоную згадати зиму та реалістично оцінити, як ви проходитимете літо.

Якщо немає можливості підстрахуватися з виїздом, варто продумати варіанти пом’якшення життя в умовах спеки без електрики, централізованої води та каналізації. Досвіду вже багато, але після зими багато хто міг заспокоїтись передчасно.

Дії росіян можуть бути обмежені політичними чинниками, успішними діями України (згадаємо «Павутину»), внутрішніми процесами в РФ. Тому не обов’язково, що все погане станеться, але ризики є.

Ювілей та саміт НАТО

Якщо трохи піднятись над поточною повісткою, відкривається таке. Через два тижні США на місяць поринуть у атмосферу свята. Як-не-як 250 років незалежності. За цей час вони мають якось вирішити питання з Іраном та стабілізувати негатив.

Останні цитати з Вашингтона із позитивною оцінкою України не скасовують твердження Рубіо, що переговори в РФ де-факто зараз нічим не наповнені. Після свята американці та європейці мають зафіксувати якийсь статус щодо НАТО.

Не виключено, що під саміт альянсу явочним порядком оформиться якийсь пакет проукраїнських ініціатив, який буде комфортно представити як відображення єдиної позиції у боротьбі з силами зла (а-ля постачання нам шведських винищувачів «Грипен»). Щось із них оперативно посилить нас на практиці (як то передача IRIS-T), щось просто створить підбадьорливий фон, з яким всі увійдуть у тривожний серпень.

Щодо злободенного

Росія прожила два погані місяці жахливого другого кварталу. Навіть допомога з високими цінами на нафту не врятувала, хоч і дозволила уникнути низки жорстких заходів щодо скорочення витрат. Проте тривожність наростає.

Весною Сили оборони України обнулили програму розвитку «Транснафти» за 5 років. Буквально розігнули одну із скріп Росії. Це не абстрактне твердження — можна порахувати у знищених резервуарах та магістральних насосах.

Стратегічні галузі РФ живуть без інвестицій уже чотири з лишком роки. Чимало важливого балансує на межі раптової деградації. Видертися з цього без масштабної сторонньої допомоги неможливо. І навіть за наявності допомоги це вимагатиме часу.

Допомога може прийти Росії тільки із Заходу, тому що Китай усе й так влаштовує. Пекін не зацікавлений у обваленні слабкого залежного московського баскака, але й пальцем не ворухне, щоб його підсилити. Китаю навіть цікава ескалація на європейському напрямку, щоб говорити на найкращих умовах. Але прийняти допомогу «буржуїв» Кремль у нинішній комплектації злих старих чекістів нездатний.

Усі голови РФ, які зберегли трішки адекватності і мають хоча б мікроскопічний простір для маневру, верещать в один голос: раз не можна все це припинити прямо зараз — давайте влітку ще понадуваємо щоки, а восени якось закруглимося.

Такі настрої є. Наскільки вони можуть бути реалізовані, покаже, зокрема, обстановка на фронті. Відкидати варіант, що Путін наважиться на провокації проти Європи, а після виборів до Держдуми 18–20 вересня форсує мобілізацію, не можна. Відмахуватися від російської мобілізації, за всіх очевидних складнощів її проведення, теж не варто. У Росії будуть складнощі, але й нам буде епічно важко. Мобілізація в РФ нам невигідна. Тому влітку, за всіх перспектив погіршення в тилу, треба якось набратися сил, підтягнути хвости і бути готовими не злякатися того, чим Кремль спробує здивувати.

Росіяни вже переконалися, що щодо впертості ми — старші брати. А вони — жалюгідні епігони. На характері Україну передавити не можна. Можливі партнери поступово усвідомлюють, що воля до життя і готовність боротися у нас набагато вищі, ніж у багатьох з них. І просто відтягуванням часу ціною української крові завдання не вирішується, бо не змінюються їхні властивості, їхній агрегатний стан. Рішення — у справжній інтеграції.

Влітку пріоритет у тилу — берегти себе та близьких, синтезувати з космічних енергій та сільгоспробіт запас ментальної міцності, підбадьорити недобиті нерви. Матеріальна сторона у всіх своя, але завдання зберегти голову в порядку єдине.

Багато росіян навесні зіткнулися з тим, що ми вже пройшли: з війною вдома. Воля, душевний настрій та відчуття правоти у такій ситуації визначають дуже багато. А правда — на нашому боці, на боці України.

Олексій Копитько