Огляд ЗМІ, Андрій Бартиш
Сьогодні дуже багато питань щодо контрнаступу та постачання зброї Україні. Ці теми є найактуальнішими, але дати точну та задовільну відповідь на ці питання не можуть навіть найвідоміші аналітики. Ми повинні реалістично ставитись до ситуа- ції, що склалась, і при цьому не переставати будувати плани на найближче майбутнє нашої України. Незмінним є одне – перемога у війні з РФ буде за нами, і ми обов’язко- во відродимо все зруйноване.
Закрити небо, не допустити обстрілу наших територій та загибелі громадян – для України це питання номер один. Без сумніву, вагому допомогу в цьому питанні може надати сучасна військова авіація, але, на думку лідерів США, це питання стоїть не на першому місці, тому зараз всі зусилля спрямовані на створення потужного блоку ППО України. Чому ж Україна не отримує F-16? Докладно на це запитання відповів австрійський військовий аналітик Том Купер.
1. Не економічно
Сучасні бойові літаки є надзвичайно дорогими. Залежно від оснащення навіть капітально відремонтовані F-16 коштують $30-40 млн за одиницю. Такі типи як EF2000, Rafale або JAS.39 Gripen коштують від 70 до 100 млн євро за кожен окремий літак. Одна година їхнього польоту коштує близько $40–70 тис. Боєприпаси для них також дорогі: один AGM-88E, наприклад, коштує близько $6 млн. Одна окрема високоточна зброя, така як Scalp-EG або Storm Shadow, коштує $1,7 млн. Навіть така «проста» річ, як одна бомба Mk.82 калібру 250 кг, коштує близько $30 тис. Додайте до неї JDAM, і цінник буде більше 50 тисяч.
Для порівняння, одна самохідна артилерійська установка класу M109, яких Україна останнім часом, наприклад, багато отримує з Італії, коштує близько $100 тис. Або $40 тис, якщо вона в поганому стані і її потрібно капітально відремонтувати чи розконсервувати та привезти до України. Вартість однієї буксированої гаубиці M777, без сумніву, значно вища: вона повинна бути повністю заново виготовленою, але вона все ще десь у районі $700 тис., можливо, 1 мільйон. Це менше вартості однієї керованої ракети, випущеної з реактивного літака.
Більше того, навіть якщо США подарують Україні, скажімо, декілька десятків F-16, комусь все одно доведеться платити за навчання пілотів та наземних екіпажів (до $1 млн на рік навчання), за їх обладнання (від шин та пілонів для озброєння до запасних частин та палива), за будівництво відповідних наземних об’єктів в Україні та, судячи з досвіду поставок багатьох інших західних озброєнь в Україну за останні 14-15 місяців, також за будівництво відповідних сервісних центрів у країнах-членах НАТО, що межують з Україною.
Вартість будівництва необхідної інфраструктури для, скажімо, вживаних F-16, подарованих США Україні, запросто перевищить вартість усіх артилерійських знарядь західного виробництва, поставлених в Україну протягом останніх 14 місяців.
Вибачте, тільки з цієї причини цього не станеться.
2. Не ефективно
Так само, як і радянські літаки, що знаходилися на озброєнні ВПС України, тобто такі типи, як МіГ-29, Су24, Су-25 та Су-27, призначені для експлуатації за дуже специфічної радянської системи повітряної війни (і як вони та їхні попередники, вони регулярно програють повітряні війни щоразу, коли не підтримуються відповідною системою повітряної війни), так і західні реактивні літаки, створені для використання в рамках дуже специфічної (США/НАТО) ведення бойових дій у повітрі. У випадку з F-16 це означає, що вони побудовані для того, щоб боротися за підтримки:
— кількох цивільних та військових розвідувальних агенцій (у тому числі тих, що експлуатують розвідувальні супутники, безпілотники-невидимки тощо);
– літаків далекого радіолокаційного виявлення Boeing E-3 Sentry;
– літака-збирача Boeing RC-135 для зв’язку/ електронної розвідки/сигналів;
– Boeing KC-135 або McDonnell Douglas KC-10, або Airbus A.330MRTT, або аналогічних літаків-заправників;
– Boeing F-15C/D (і аналогічних) літаків здобуття переваги у повітрі;
– літаків радіоелектронної боротьби Boeing EF-18G Growler.
Таким чином, західні винищувачі класу F-16 не призначені для боротьби поодинці, а виключно як частина системи повітряного бою, що забезпечує своїм пілотам необхідну ситуаційну поінформованість. Україна має інтегровану систему ППО, у цьому немає жодних сумнівів: але на даний момент ця система не здатна забезпечити своїх потенційних «пілотів F-16» ситуаційною поінформованістю, необхідною їм для розгортання F-16 в ефективних умовах.
Незалежно від того, чи отримають вони F-16 чи EF2000, чи Rafales, чи Gripens, українці втратять їх так само, як втрачають свої МіГ-29 та Су-25 та інші літаки. Єдина різниця полягатиме в ціні втрати. Поліпшення не буде, тому що окремі літаки — або пари літаків, або навіть 24, 36, 48 або скільки завгодно інших літаків — мало що можуть змінити у сучасній повітряній війні без допомоги системи повітряного бою, для якої вони були розроблені.
3. Ще раз не ефективно
За один бойовий виліт реактивний літак класу F-16 може доставити до мети максимум близько 2000 кг боєприпасів (звичайно, деякі можуть нести більше, але тоді це цегла, що літає, а не бойові літаки). Один реактивний літак цього класу може здійснювати близько трьох, а то й чотирьох вильотів на день. Якщо він не буде збитий засобами ППО противника або не виникне технічна проблема. Це максимум 6000 кг, можливо,
8000 кг боєприпасів на день за загальною ціною (експлуатаційні витрати + боєприпаси) не менше $300 тис. На один день операції.
Для порівняння: залежно від типу гаубиця калібру 155 мм має середню скорострільність 2-5 снарядів за хвилину. Середній 155 мм снаряд важить близько 40
кг. Це означає: щоб доставити по супротивнику 8000 кг артилерійських беоприпасів, одній гаубиці потрібно близько 180 снарядів. Давайте будемо консервативні і скажемо, що вона стріляє зі швидкістю 2 снаряди на хвилину. Це означає: потрібно всього 90 хвилин , щоб доставити той же обсяг боєприпасів по противнику з такою ж або, принаймні, аналогічною точністю, але з набагато меншими витратами та меншою небезпекою для його екіпажу, як це може зробити F-16. Маючи на увазі всі перераховані вище цифри, тепер подумайте, скільки підрозділів ЗСУ може бути оснащено тією чи іншою кількістю «гармат» – за ціною, необхідною для оснащення лише однієї ескадрильї винищувачами класу F-16.
На цей час просто немає сенсу «переоснащувати» ЗСУ винищувачами західного виробництва. У кращому разі вони не будуть збиті російськими ППО, а закінчаться, як та дюжина Panzerhaubitze 2000-х: всі на техобслуговуванні та ремонті після кількох місяців інтенсивної експлуатації. Зрозуміло, у найближчому майбутньому ми обов’язково отримаємо найкращі зразки авіації від країн НАТО, але сьогодні є реалії, які ми повинні приймати об’єктивно, хоча за цим і стоїть життя наших військовослужбовців.
Набагато економічніше та набагато ефективніше набити Україну артилерією – і все це за умови забезпечення достатньою кількістю артилерійських снарядів. В іншому випадку навіть артилерійські снаряди марні.
