Огляд ЗМІ

Коли адміністрація Трампа публікує бюджетний запит, вона публікує не просто таблиці витрат. Вона публікує теорію світового порядку. Бюджет Трампа на 2027 фінансовий рік – документ виняткової концептуальної щільності, що заслуговує на прочитання не як перелік цифр, а як політичний маніфест, вдягнений у мову бухгалтерії.

Головна теза цього маніфесту проста і радикальна водночас: Сполучені Штати припиняють субсидувати світовий порядок, який вони самі створили після 1945 року, і переходять до нової моделі, в якій американська міць монетизується, а не роздається. Це не ізоляціонізм і не відступ. Це реструктуризація імперії.

Арифметика розвороту

Цифри говорять самі за себе, але потребують інтерпретації у правильному контексті. Військовий бюджет зростає на 44% – з $1 трлн до $1,5 трлн. Водночас Державний департамент і міжнародні програми скорочуються на 30% – $15,5 млрд абсолютного скорочення. Несилові витрати в цілому падають на 10%.

Ця асиметрія не випадкова. Вона втілює конкретну теорію впливу: «м’яка сила» у її ліберальному розумінні – інститути, допомога розвитку, демократизація, багатосторонні організації – визнається не просто неефективною, а контрпродуктивною. Документ прямо називає Національний фонд демократії (NED) організацією, що
«дестабілізує суверенні уряди» і фінансує «антиамериканські настрої». USAID повністю ліквідується. Внесок до ООН і миротворчих операцій згортається до мінімуму.

Натомість пропонується інша архітектура впливу, що спирається на три опори: переважна військова перевага, контроль над критичними мінеральними ланцюжками постачання і транзакційні двосторонні домовленості, в яких США виступають не донором, а інвестором, що вимагає повернення вкладень.

Кінець ліберального інтернаціоналізму

Щоб оцінити масштаб того, що відбувається, необхідно зрозуміти, що саме демонтується. Повоєнний американський світовий порядок тримався на двох взаємопов’язаних конструкціях. Перша – військові альянси і розширене стримування, що забезпечували безпеку союзників за американський рахунок. Друга – інституційна інфраструктура: ООН, Бреттон-Вудські інститути, програми допомоги, демократичні фонди – яка легітимізувала американське лідерство і відтворювала сприятливе для США міжнародне середовище.

Бюджет 2027 року атакує саме другу конструкцію, зберігаючи, і посилюючи, першу в її суто силовому вимірі. Логіка очевидна: союзники отримують американську ядерну парасолю, американські кораблі у своїх морях, американських військових радників – але платять за це самі, причому тепер за ринковими цінами. Foreign Military Financing, найбільша стаття військової допомоги, зберігається і навіть розширюється – але принципово змінює структуру: перехід від грантів до позик перетворює військову допомогу з інструменту союзницької лояльності на фінансовий актив.

Це глибока зміна природи американської гегемонії. Попередня модель була патерналістською: США несли витрати підтримання порядку в обмін на політичну лояльність та економічні переваги. Нова модель комерційна: США продають безпеку і вимагають конкретної компенсації – чи то доступу до мінеральних ресурсів, чи то торговельних поступок, чи то політичного слідування у фарватері американських інтересів.

Нова валюта союзництва

Найбільш концептуально значуща стаття бюджету – майже $13 млрд на програми критичних мінералів, розподілених по декількох відомствах. Це не просто економічна політика. Це геополітична доктрина.

Контроль над ланцюжками постачання рідкоземельних металів, літію, кобальту, нікелю та десятків інших елементів, необхідних для виробництва напівпровідників, акумуляторів, військової техніки і систем ШІ, перетворюється на центральний елемент американської стратегії. Документ прямо пов’язує ці інвестиції з необхідністю розірвати залежність від Китаю та «ворожих постачальників».

Для розуміння українського контексту це ключовий сигнал. Україна має одні з найбільших у світі розвіданих запасів титану, літію, марганцю, цирконію, рідкоземельних елементів. Переговори про угоду щодо мінеральних ресурсів, які на початку 2025 року велися між Києвом і Вашингтоном в умовах гострої дипломатичної напруги, вписуються в логіку цього бюджету ідеально.

Від захисту союзників до проєктування сили

Військова частина бюджету заслуговує окремого аналізу, оскільки суперечить спрощеному наративу про «ізоляціонізм Трампа». Запит $1,5 трлн – це не відступ Америки, це військова експансія, зосереджена на конкретних загрозах і можливостях.

Кораблебудівна програма на $65,8 млрд передбачає закладення 18 бойових кораблів, включно з першими кораблями нового «Золотого флоту» – лінкорами класу Trump і фрегатами нового покоління. Програма «Golden Dome» – багаторівнева система протиракетної оборони з космічним компонентом – отримує безпрецедентні інвестиції. Ядерна модернізація через NNSA ($32,8 млрд, зростання на 12%) передбачає розробку нових боєголовок і продовження ресурсу наявних.

Усе це – активи, орієнтовані на тихоокеанський і глобальний театр, а не на європейський. Шосте покоління винищувачів F-47 із заявленим першим польотом у 2028 році, безпілотні системи, інвестиції у ШІ для військових застосувань – усе це формує обличчя армії для війни з рівним противником у високотехнологічному середовищі.

Опосередкований висновок для Європи тривожний: США будують армію для власних воєн, а не для захисту союзників від російської загрози. НАТО і європейська безпека у документі не згадуються жодного разу.

Україна в нових координатах

На тлі цієї загальної картини український вимір набуває специфічних рис. Прямих згадок України у документі немає – і це само по собі значуще. Бюджетні документи попередніх адміністрацій містили окремі статті і прямі посилання на українське направлення. Їхня відсутність означає не забудькуватість, а свідоме переміщення України з категорії «стратегічного партнера» до категорії «одного з багатьох випадків». Проте наслідки бюджету для України багатопланові.

Гуманітарний контур звужується радикально. Ліквідація USAID, скорочення гуманітарної допомоги на $2 млрд, скасування Food for Peace, скорочення програм ООН – усе це б’є по інфраструктурі підтримки переміщеного українського населення, відновлювальних програмах, гуманітарних коридорах. Європа змушена прийняти це навантаження на себе – в умовах, коли власні бюджетні простори стиснуті рекордним оборонним нарощуванням.

Інституційний контур руйнується. Ліквідація NED позбавляє українське громадянське суспільство, незалежні медіа і антикорупційні структури значної частини фінансування і, що важливіше, політичного прикриття. Скорочення Державного департаменту на 29% означає зменшення американської дипломатичної уваги до українського досьє в умовах, коли ця увага критично необхідна для утримання міжнародної коаліції.

Військовий контур трансформується. FMF зберігається, але переходить до кредитної моделі. Це означає, що майбутня військова підтримка буде обумовлена або прямою оплатою, або компенсацією в іншій формі – найімовірніше, через доступ до мінеральних ресурсів. Україна фактично торгує своїм геологічним багатством заради права на військову допомогу, причому в умовах, коли значна частина цих ресурсів перебуває під російською окупацією.

Європа: момент істини

Бюджет 2027 року є, мабуть, найжорсткішим з усіх сигналом європейським союзникам, що Вашингтон надсилав із часів Суецької кризи 1956 року. Тоді Ейзенхауер дав зрозуміти Лондону і Парижу, що епоха європейського імперіалізму під американським заступництвом закінчилась. Зараз Трамп дає зрозуміти європейським столицям, що епоха американського субсидування європейської безпеки закрита.

Європейська відповідь на цей виклик залишається поки що половинчастою. Декларованого нарощування оборонних витрат – до 2%, у деяких країн до 3% ВВП – недостатньо для створення стратегічної автономії. Відсутній єдиний європейський оборонно-промисловий комплекс, здатний замінити американські платформи боєприпаси. Немає загальноєвропейської розвідувальної системи, єдиного командування, політичного консенсусу щодо ступеня ризику, який Європа готова прийняти у конфлікті з Росією без американської підтримки.

Це не обов’язково катастрофа

Бюджет 2027 року – це не поточний документ планування. Це декларація про наміри щодо світового порядку, що транслюється мовою цифр. Її зміст такий: Америка залишається першою державою світу, але перестає бути його благодійником. Вона готова продавати безпеку, купувати ресурси і карати непослух — але не готова більше нести витрати підтримання глобальних суспільних благ.

Для України це означає перехід у принципово іншу логіку відносин із головним західним партнером. Безоплатна підтримка змінюється транзакцією. Ціннісний союз — прагматичним партнерством. Стратегічне значення України для США тепер вимірюється не її роллю форпосту демократії на східному фланзі, а її мінеральним балансом, логістичною цінністю і здатністю надати американському бізнесу та військово промисловому комплексу конкретні активи.

Це не обов’язково катастрофа. Це нові умови гри, що вимагають нової української стратегії — більш прагматичної, більш операційно точної, менш апелятивної до універсальних цінностей і більш орієнтованої на демонстрацію конкретної взаємовигідності. Україна, здатна запропонувати США партнерство у сфері критичних мінералів, оборонних технологій, морської логістики і енергетичної безпеки, зберігає стратегічну релевантність у новій системі координат.

Україна, що продовжує апелювати виключно до наративу демократичної солідарності, ризикує опинитися в категорії тих програм, які цей бюджет без вагань ліквідує.