Андрій Владов
6 грудня, коли більшість українців збиралися сісти за святковий стіл з нагоди Дня Святого Миколая, заходили після роботи до магазинів за святковими покупками, Кремль знову здійснив терористичний акт. У Запоріжжі на жвавому перехресті, біля супермаркету, російською авіацією було скинуто бомбу. Десять людей загинули, двадцять чотири поранені.
Якби це сталося в будь-якій європейській країні, ми побачили б нескінченні репортажі та заяви політиків. А ось після цієї трагедії у мирному українському місті наші європейські партнери навіть не спромоглися висловити співчуття.
На превеликий жаль, для європейців війна в Україні – це щось далеке та малозначуще. Українці повинні сподіватися тільки на свої сили і розуміти, що сьогодні у нас кожен сигнал тривоги – це не навчання, а попередження і шанс уникнути трагедії подібно до тієї, що сталася у святковий день в Запоріжжі.
Терор щодо енергетики України
У листопаді по нашій енергетичній інфраструктурі Росія завдала двох ударів. Перша атака була націлена на ТЕС і ГЕС плюс удари по підстанціям атомних станцій, через що на якийсь час було зупинено всі дев’ять атомних блоків. Вже тоді експерти заявили, що таким чином РФ хоче розхитати українську атомну генерацію, яка після значного пошкодження маневрених потужностей ТЕС і ГЕС, по суті, залишилася єдиною ланкою, яка забезпечує роботу об’єднаної української енергосистеми.
Масована атака 28 листопада за фактом підтвердила ці припущення – основний удар припав на підстанції поблизу АЕС, що знову призвело до скидання потужностей атомних блоків.
Крім того, були удари по обладнанню газових сховищ, про що заявив Нафтогаз.
Тому, крім ризиків, пов’язаних з електрогенерацією, цієї зими можуть додатись і ризики щодо газу та опалення. Але ми віримо у ЗСУ і знаємо, що скоро цьому терору буде покладено край.
Кінець ще одного диктаторського режиму
Падіння династії Асадов сталося 8 грудня 2024 року. Режим Башара Асада в Сирійській Арабській Республіці почав руйнуватися під час наступу сирійської опозиції, який розпочався 27 листопада. Кульмінацією наступу стало падіння столиці, Дамаска, та втеча Башара Асада з країни. Це добрий знак для режиму Путіна, що влада диктаторів не вічна і незабаром настане час і йому відповісти за пролиту кров.
Прогнозів подальшого розвитку подій є кілька. Є варіант, за якого опозиційні сили на чолі з бойовиками «Хайят Тахрір аш-Шам» спробують сформувати центральний уряд в Дамаску, залучаючи інші більш менш помірні угруповання. Але і в цьому випадку, і у випадку, якщо провідну роль спробує зіграти Сирійська національна армія, яка безпосередньо підтримується і фінансується Анкарою, слід очікувати на помітне посилення впливу Туреччини на всі політичні процеси в Сирії.
Принагідно Туреччина спробує придушити рух курдів, які на момент падіння режиму Асада контролювали близько 40% території країни. Угрупування, що зайняли Дамаск, вже вступили в бої з курдами на півночі країни. Сирійська національна армія (СНА) вже увійшла до Манбіджу, і турки тим самим отримують контроль над однією з найважливіших у регіоні газорозподільних станцій.
Курди, контролюючи Манбідж, утримували його протягом практично всієї громадянської війни, отримуючи солідний ресурс до свого бюджету. «Сирійський Курдистан» формально контролюють «Сирійські демократичні сили» (на боці якого воюють курди, християни, а також ліві активісти з різних регіонів світу), але ці сили надто нерівні зі СНА. До того ж Туреччина готова надавати СНА військову допомогу, зокрема регулярними військами та артилерією. З погляду Анкари, будь-яка «курдська автономія» – незаконне утворення, яке має бути знищене.
Найменш вірогідний варіант, за якого майбутній сирійський режим буде більш-менш світською державою, скажімо, на чолі з умовно демократичними силами, яких підтримують американці і до яких могли б приєднатися представники алавітів, друзів, християн, шиїтів тощо. Але такий уряд свідомо був би урядом меншості і утримати владу під ударами пасіонарних та ідеологічно заряджених ісламістів йому було б дуже важко.
Ситуацією неодмінно скористається і вже користується Ізраїль, який ввів свої бронетанкові підрозділи до південних районів Сирії під приводом забезпечення безпеки. Єрусалим не хоче, щоб значні запаси озброєнь і тим більше, ймовірно, хімічної зброї потрапили до рук будь-яких ісламістів. Тому найближчим часом очікується посилення ізраїльських авіаударів по різних військових об’єктах Сирії незалежно від того, хто їх контролює. Власне, ці удари вже почалися.
Стратегія Ізраїлю на Близькому Сході
У цьому питанні існують два основні треки. Перший – отримання максимальної військової та дипломатичної допомоги від США, спрямованої на посилення обороноздатності Ізраїлю та продовження процесу нормалізації відносин з арабськими країнами. Другий – ліквідація загрози з боку ХАМАС, Ірану, союзних йому ліванської «Хезболли», єменських хуситів, проксі в Сирії та Іраку.
Обидва треки безпосередньо пов’язані з реалізацією плану США щодо створення «Нового Близького Сходу». Відповідно до цього плану Ізраїль перетворюється на найважливіший логістичний та енергетичний хаб, що зв’язує ланку між Близьким Сходом та Європою.
Досягнення цілей на першому треку ускладнюється запеклою військовою кампанією Ізраїлю у секторі Газа, яку він розпочав у відповідь на напад ХАМАС 7 жовтня 2023 року. Атака палестинських радикалів була спрямована на зрив процесу нормалізації між Ізраїлем та Саудівською Аравією, який лобіювали США.
Встановлення торговельних, а згодом і дипломатичних відносин дозволить Вашингтону побудувати Новий Близький Схід, на якому нафта з арабських монархій Перської затоки надходитиме саудівською територією до Ізраїлю і експортуватиметься через порти Середземного моря до США та Європи.
Таким чином американці хочуть розв’язати собі руки для можливого військового вторгнення до Ірану, від якого їх стримує можливість блокування Тегераном Ормузької протоки, через яку нафта з Перської затоки йде на світові ринки. Крім того, Суецький канал та пов’язані з ним домовленості з Єгиптом втратять у такому разі свою важливість. Подальшу нормалізацію Ізраїлю з арабами лобіюватиме Дональд Трамп, продовжуючи свою стратегію «Авраамових угод», укладених у 2020-2021 роках.
Ізраїль за посередництва США нормалізував відносини з ОАЕ, Бахрейном, Марокко та Суданом. З урахуванням приходу до влади Трампа, відомого радикальними антиіранськими і проізраїльськими поглядами, в найближчі чотири роки очікується ще більш масштабна кампанія з геноциду палестинців, але тепер уже на Західному березі річки Йордан.
Якщо найближчим часом США вдасться задобрити Іран новою угодою щодо зняття санкцій – умови Вашингтона мають бути щедрими, щоб Тегеран відмовився від своєї стратегії підтримки палестинців – в Ізраїлю будуть розв’язані руки в палестинському питанні. Тегеран за домовленістю з Вашингтоном зможе утихомирити своїх проксі навколо ізраїльських кордонів. Угода про перемир’я з «Хезболлою» показала спроможність ліванських шиїтів домовлятись.
Якщо Ізраїль вирішить палестинське та іранське питання, Ер-Ріяд та інші арабські монархії Перської затоки невдовзі встановлять торговельні та політичні відносини з Єрусалимом та повністю ввійдуть до американського плану Нового Близького Сходу. У цьому випадку очевидним є зіткнення Ізраїлю з інтересами Росії в регіоні, яка прагне підтримувати баланс сил на Близькому Сході.
