Андрій Владов
Цього тижня найрезонанснішою подією став вихід ЗСУ з Авдіївки. У період воєнного часу ми не можемо знати багатьох нюансів цього відступу, але дуже важливо розуміти: можна програти битву, але виграти війну. Здобути перемогу в цій війні з РФ – наше головне завдання, і сьогодні ми повинні вірити в ЗСУ та нашу перемогу.
Багато хто втомився від двох років війни, і нас лякають втрати, яких щодня зазнають українці та Україна. Але паніки не повинно бути. На сьогодні ми довели всьому світу, що можемо протистояти найчисленнішій армії світу і завдавати ворогові серйозної шкоди, а військова допомога від західних союзників дозволить не лише зупинити, а й розгромити ворожу орду.
Трохи заспокійливого від воєнкорів
В суспільстві останнім часом значно підвищився рівень паніки та тривоги у звʼязку із наближенням 24 лютого. На кшталт того, що річниця війни й путінські вибори можуть спонукати ворога до більш активних дій.
Згоден, ця мразота любить щось робити на червоні дати. Їй потрібно виправдовувати війну, тому вона може спробувати зробити щось, що мають обговорювати звичайні росіяни на побутовому рівні. Тобто мійльони людей. Це йому особливо потрібно перед новим «терміном», щоб вівці сильно не кричали про нелегітимність влади.
Але ось що важливо. Наш страх, недовіра та паніка зневажають військових. Це не те щоб «закрийте рота», ні, я не про це взагалі. Я кажу, що люди чомусь думають, начебто якщо ворог готується до наступу, то ми не готуємось його відбивати. Ворог ніколи більше не буде таким сильним як 24 лютого, а ми не будемо ніколи навіть близько такими слабкими як в той день.
Подивіться на Роботине сьогодні. Ворога розбили вщент, усі намагання зробити хоч щось обернулись палаючим металом та кровʼю. А люди протягом декількох тижнів розводили паніку про наступ на Запоріжжя.
Здебільшого, зараз саме дрони унеможливлюють наступ, але це працює, нажаль, з обох сторін. Хороша новина тут саме в дуже високій спроможності до оборони та підриву наступальних дій супротивника. Захочуть кидати керовані авіабомби? Закінчать так само, як чотири їхні винищувачі на цьому тижні.
Чи можуть вони придумати щось нове? Звісно, можуть, але для цього існує розвідка, яка відслідковує та коригує оборону згідно планам ворога. Це очевидні речі, які чомусь потрібно пояснювати після двох років змішування русні з лайном.
У вас немає обʼєктивних причин для ниття, тому довіряйте професіоналам свого діла та допомагайте їм у здобутті перемог на полі бою (успішні оборонні дії ведуть до позитивних змін на фронті). Зберіться, ми вже занадто далеко, щоб здаватись.
Втрати ворога
На авдіївському напрямку своєю мужністю, стійкістю і героїзмом українські захисники завдали ворогу величезних втрат та знищили значний резерв російських окупантів, який ті планували застосувати на інших ділянках фронту для наступальних дій.
За чотири місяці активної фази авдіївської оборонної операції, з 10 жовтня 2023 року до 17 лютого 2024 року, на авдіївському напрямку загальні втрати російських військ склали: особового складу – 47 186 осіб; танків – 364; артилерійських систем – 248; бойових бронемашин – 748; літаків – 5.
Дякую кожному воїну за стійкість, мужність та героїзм! За кожного знищеного окупанта! За кожен спалений танк та бронемашину!
Містечко під Донецьком площею 29 кв. км понад чотири місяці виконувало роль м’ясорубки для ворога, завдяки чому було встановлено рекорд зі знищення російських окупаційних військ. Більше того, з другої половини 2022 року російська армія не здійснила жодного захоплення великого міста, а задовольняється невеликими містечками та селами. Минув рік із моменту захоплення Бахмута, і ось російські війська захопили Авдіївку.
Важливість Авдіївки
З перших днів наступу на це містечко російська пропаганда наполегливо нав’язувала споживачам інформаційного фастфуду наратив, що Авдіївка убезпечить Донецьк від ударів Сил оборони України, а також відкриє дорогу на Дніпро.
Щодо першого твердження, то Авдіївка ніколи не була майданчиком для ведення вогню по Донецьку та його околицям. Для високоточних ударів по об’єктах російських окупантів використовувались засоби, яким не потрібно було перебувати у місті чи біля нього.
Що ж до дороги на Дніпро, то це частково так, адже йдеться про північний і південний шлях на Покровськ Т0511 і М04, а з Покровська – на Павлоград і Дніпро. Але, на хвилинку, це по прямій 200 км. Окупантам знадобилося чотири місяці, щоб подолати дистанцію в 1-2 км, прорватися до Авдіївки та розгорнути міські бої, при цьому відмовившись від просування у полі, а також втративши майже тисячу одиниць техніки та десятки тисяч особового складу. Виникає питання: під час руху на Дніпро що закінчиться у росіян раніше – техніка чи люди?
Насправді, Авдіївка для російського командування бачилась вікном можливостей показати швидку перемогу напередодні прямої лінії Путіна в грудні, потім до звернення на Новий рік. Зараз же припекло звернення Путіна до федеральних зборів і це каталізувало до рівня самогубних штурмів дії росіян.
Жодної насправді тактичної і, тим більше, стратегічної важливості Авдіївка не має. Просто російські генерали вирішили, що її вдасться дуже швидко оточити та захопити. Коли ж провал із наступом зайшов надто далеко, зупинятися було пізно.
Крім того, що Авдіївка це українське місто, важливість його полягає в тому, що воно являло собою найкращий приклад використання тактики виснаження ворога. У свій час Бахмут став показовою пасткою для російських окупантів і насамперед для ПВК «Вагнер». Авдіївка ж перевершила Бахмут за всіма показниками.
Для нас це був укріпрайон, який дозволяв довгий час виснажувати ворога, завдаючи йому втрат кратно більших, ніж несли Сили оборони України. До Авдіївки російське командування змушене було стягувати сили з інших напрямків та плацдармів, збільшивши загальну чисельність контингенту у цій невеликій локації до 60 тисяч!
Роль Авдіївки була у виснаженні ворога настільки довго, наскільки це було можливим. Коли ж ці можливості були вичерпані, а становище погіршилось, місто почали залишати. Але що буде згодом?
Відхід із Авдіївки. Що далі?
Що почали робити російські окупанти після захоплення Бахмута? Вони були виснажені настільки, що не стали рухатися на Слов’янськ і навіть на Іванівське, Хромове та Часів Яр. Вони майже рік зализували рани, втрачаючи при цьому локації в районі міста – Кліщіївка, Андріївка…
За Авдіївкою розпочинаються лінії оборони, підготовлені до зустрічі супротивника. Одна з них починається відразу ж за Коксохімом, проходить по межі з охопленням 9-го кварталу та південніше з урахуванням особливостей ландшафту та логістики. При цьому кожне село є укріпленим об’єктом, розтин якого не просте завдання. Яскравий приклад тому Степове, яке досі росіяни не змогли взяти під свій контроль, хоча воно примикає буквально до лінії фронту вже понад два місяці, або Північне, на яке ворог так і не зміг вийти за весь час наступу.
І в цьому жорстока правда для російських урапатріотів – у нинішній ситуації Авдіївка не дає російським окупаційним військам зовсім нічого. Будь-хто, хто хоче оскаржити це твердження, має відповісти на просте запитання: а що далі?
Очевидно, далі ми побачимо таку ж послідовність дій, як і після окупації Бахмута. Спочатку Путін використає це захоплення у своїх цілях на повну, а саме козирятиме захопленою Авдіївкою перед федеральними зборами, потім у ході «виборів». Авдіївку культивуватимуть до кінця виборів і деякий час після того, щоб стимулювати мобілізаційні процеси, а потім забудуть, як і Бахмут.
Забудуть, оскільки після Авдіївки стрімкого та «героїчного» руху не буде. А буде, найімовірніше, перерозподіл уваги на інші ділянки фронту, де каталізують наступ за рахунок перекидання підрозділів, що звільнились.
Пріоритет у російського командування – це Куп’янськ, Часів Яр, Новомихайлівка, а також відновлення наступу на Вугледар та в Запорізькій області – повернення під контроль втрачених у 2023 році територій у районі Вербового та Роботино.
Але для Сил оборони України важливим завданням зараз є формування за всіма можливими напрямками прориву та руху росіян ліній оборони, прорив яких займатиме не дні чи тижні, а місяці. Кожне поле, лісопосадка, ландшафтна особливість мають бути перетворені на неприступну фортецю, злом якої обходитиметься ворогові колосальними жертвами та часом.
Авдіївка створювала можливості та умови для підготовки всього вищевикладеного, і навіть після її захоплення ці умови будуть для нас ще деякий час сприятливими.
